ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2016 року Справа № 914/3396/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Астеліт"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 (головуючий суддя Давид Л.Л., Галушко Н.А., Юрченко Я.О.)у справі№ 914/3396/15 Господарського суду Львівської областіза позовомзаступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі: 1) Міністерства оборони України, 2) Яворівської квартирно-експлуатаційної частини районудоТовариства з обмеженою відповідальністю "Астеліт"провизнання договору недійсним,

за участю представниківпрокуратури Грищенко М.А.,позивача-1Матвіюк М.А.,позивача-2не з'явились,відповідачане з'явились, В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.09.2015 відмовлено прокурору у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, позовну заяву заступника військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астеліт" про визнання договору недійсним повернуто без розгляду на підставі ст. ст. 54, 56, 57, 63 ГПК України.

Ухвала мотивована тим, що прокурором не наведено жодних обставин та підстав для звернення до суду з позовом в інтересах позивачів, не подано доказів сплати судового збору, а відсутність бюджетних коштів на сплату судового збору, на думку місцевого суду, не слугує підставою для відстрочення сплати такого, а також не подано доказів надіслання копії позовної заяви та доданих до неї матеріалів Міністерству оборони України та Яворівській квартирно-експлуатаційній частині району.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 ухвалу Господарського суду Львівської області від 28.09.2015 скасовано, справу №914/3396/15 передано на розгляд Господарського суду Львівської області.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду апеляційної інстанції, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу апеляційного господарського суду скасувати та залишити в силі ухвалу місцевого господарського суду.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що апеляційним судом неповно з'ясовано обставини, які мають значення для вирішення питання про прийняття позовної заяви, невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо необхідності обгрунтування прокурором наявності обставин для представництва саме ним інтересів держави у суді, а не позивачами. Натомість, на думку заявника, прокурор безпідставно перебрав на себе повноваження іншого органу державної влади, фактично втрутившись у договірні відносини сторін. Також скаржник зазначає, що у зв'язку з несплатою прокурором судового збору та з огляду на покладення обов'язку щодо забезпечення відповідного фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору, на Кабінет Міністрів України, місцевим судом обгрунтовано повернуто позовну заяву без розгляду.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники позивача-2 та відповідача не з'явились.

Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників вказаних сторін.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників прокуратури та позивача-1 перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як відзначено апеляційним господарським судом, підставою заявленого позову прокурор вказував те, що оспорюваний договір про надання послуг укладено з порушенням законодавства. Як зазначає прокурор, фактично має місце встановлення базової станції мобільного зв'язку на території та на об'єктах майна, що перебуває на балансі Яворівської КЕЧ району, тобто використання майна Міністерства оборони України для розміщення станції мобільного зв'язку. Таке використання здійснюється відповідачем без погодження у встановленому законом порядку із власником нерухомого майна, без проведення будь-яких конкурсів, здійснення експертної оцінки майна та отримання відповідного дозволу Фонду державного майна України. Таким чином такий договір завдає шкоди інтересам держави в особі Міністерства оборони України. Оспорюваний договір про надання послуг, на думку прокурора, є фактично договором оренди нерухомого майна, а отже удаваним і приховує інший правочин.

Положеннями ст. 10 Закону України "Про оборону" визначено, що Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань. Серед функцій вказаного органу згідно із Законом є здійснення управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

З оскаржуваного договору №LV1303/7 вбачається, що виконувачем послуги (сторона договору) є Яворівська КЕЧ району, яка згідно зі свідоцтвом про реєстрацію є суб'єктом господарської діяльності у Збройних Силах України з ідентифікаційним кодом в ЄДРПОУ.

Таким чином Яворівська КЕЧ району вірно визначена прокурором в позовній заяві позивачем, оскільки територія військового містечка №25, яка надається за умовами договору відповідачу для розміщення майна, закріплена за КЕЧ згідно зі схемою розміщення майна.

Крім того в позовній заяві прокурор зазначає, що позивачі не здійснюють захист інтересів держави, а тому дану обставину прокурором визначено як підставу для реалізації повноважень прокурора щодо пред'явлення позову в інтересах держави.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено, зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

В даному випадку прокурор вбачає порушення інтересів держави в неправомірному, на його думку, використанні державного майна.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

З огляду на викладені прокурором в позовній заяві обгрунтування підстав звернення до суду в інтересах держави висновок місцевого господарського суду щодо незазначення прокурором жодної правової підстави для необхідності такого звернення є безпідставним.

В обґрунтування клопотання про відстрочення судового збору прокурор посилався на те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" видатків на сплату прокурорами судового збору не передбачено і відповідне фінансування органам прокуратури не здійснювалося, на підтвердження чого прокурором подано довідку військової прокуратури Західного регіону України №18/2-161 вих15 від 17.09.2015.

За приписами ст. 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Отже, виходячи з положень вищевказаного закону, суд може відстрочити, розстрочити або звільнити від сплати судового збору при врахуванні майнового стану скаржника, який останній повинен довести суду, надавши відповідні докази в розумінні ст.36 ГПК України.

Як роз'яснено в пп. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання (зокрема про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору), повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Повертаючи позовну заяву без розгляду, місцевий суд посилався на роз'яснення п. 3 постанови зазначеної Пленуму № 7 від 21.02.2013, згідно з якими самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати.

Як вірно відзначено судом апеляційної інстанції, вказаний пункт стосується вирішення питання про звільнення від сплати судового збору. В той же час при поданні позовної заяви прокурором заявлено саме клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відсутність коштів на сплату судового збору зумовлена об'єктивними обставинами, а саме тим, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" не закладено видатків на сплату прокурорами судового збору. Разом з тим у п.2 Прикінцевих положень Закону України від 22.05.2015 № 484-VIII на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок забезпечення відповідного фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору. Таким чином, як вірно відзначено апеляційним судом, відсутність таких коштів на рахунку прокуратури, унеможливлює сплату судового збору.

З огляду на викладене правомірним є висновок апеляційного суду про наявність підстав для відстрочення сплати прокуратурою судового збору за подання позовної заяви у даній справі.

Окремою підставою для повернення позовної заяви місцевим судом визначено те, що прокурором подано копію поштової квитанції (фіскального чеку) та опис вкладення про направлення цінного листа відповідачу, які на думку місцевого господарського суду не є належними доказами направлення копії позовної заяви та долучених до неї документів сторонам у справі.

Якщо у господарського суду з тих чи інших причин виникнуть сумніви у достовірності копії поштового реєстру або витягу з нього, він не позбавлений права і можливості у порядку підготовки до розгляду справи або у процесі її розгляду витребувати у скаржника не подані ним раніше касовий чек (розрахункову квитанцію), оригінал реєстру поштових відправлень з відбитком поштового штемпеля, за необхідності - відповідну довідку підприємства зв'язку тощо.

Таким чином суд першої інстанції не був позбавлений можливості витребувати оригінал поштової квитанції (фіскального чеку).

Крім того положеннями п. 6 ст. 63 ГПК України передбачено повернення позовної заяви без розгляду у разі неподання доказів надсилання копії позовної заяви і доданих до неї документів саме відповідачеві.

Водночас, з огляду на долучення до матеріалів позовної заяви копії поштової квитанції (фіскального чеку) та опису вкладення про направлення цінного листа відповідачу, ця вимога закону прокурором дотримана.

За таких обставин місцевий господарський суд необґрунтовано та безпідставно повернув позовну заяву без розгляду.

Згідно зі ст. 111-13 ГПК України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок апеляційного суду про відсутність фактичних та правових підстав для повернення позовної заяви без розгляду є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Астеліт" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 у справі № 914/3396/15 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова