ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2016 року Справа № 910/5073/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівПопікової О.В. Євсікова О.О., Кролевець О.А.за участю представників: позивача:Кармазін В.О. дов. від 13.06.2016 відповідача:Дубровський В.Є. дов від 20.01.2016 розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК МЕГА" на рішенняГосподарського суду міста Києва від 25.04.2016та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у справі№ 910/5073/16 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ФУДРЕФОРМ"доТовариства з обмеженою відповідальністю "МІК МЕГА"простягнення 141 878,52 грн.ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ФУДРЕФОРМ" (далі - ТОВ "ФУДРЕФОРМ", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК МЕГА" (далі - ТОВ "МІК МЕГА", відповідач) про стягнення 144000,48 грн. заборгованості за договором поставки від 14.02.2014 №ДГ-ФР0052, з яких 74413,09 грн. сума основного боргу, 15411,01 - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором та 54275,38 грн. інфляційних втрат. До прийняття рішення у справі позивач подав заяву про зменшення позовних вимог до 141878,52 грн. Заява була прийнята судом до розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.04.2016 (суддя Ковтун С.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 (головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді Зубець Л.П., Зеленін В.О.) позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "МІК МЕГА" на користь ТОВ "ФУДРЕФОРМ" 72 977,59 грн. основного боргу, 13 871,29 грн. пені, 55 029,64 грн. інфляційних втрат та 2 128,18 грн. судового збору.

Рішення суду І та постанову апеляційної інстанцій обґрунтовано приписами статей 509, 525, 526, 655, 712 Цивільного кодексу України, за умови встановлення тих обставин, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі розрахувався за поставлений йому за договором від 14.02.2014 №ДГ-ФР0052 товар.

Не погодившись з рішенням І та постановою апеляційної інстанцій, ТОВ "МІК МЕГА" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права зокрема статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України та статті 83 Господарського процесуального кодексу України. Наголошує на наявності правових підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення пені та інфляційних втрат.

Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить залишити оскаржувані судові рішення без змін з мотивів, у них викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 14.02.2014 між ТОВ "ФУДРЕФОРМ" (постачальник) та ТОВ "МІК МЕГА" (покупець) укладено договір № ДГ-ФР 0052 (далі - Договір).

За умовами Договору постачальник зобов'язується поставляти, а покупець - приймати і вчасно оплачувати товар, вид, кількість, вартість, а також умови постачання яких визначаються відповідно до порядку, передбаченого положеннями даного Договору.

Відповідно до п. 4.3 Договору повна вартість товару оплачується покупцем протягом 30 календарних днів з дати поставки.

Згідно з п. 4.4 Договору зобов'язання покупця по оплаті вартості поставленого товару будуть вважатися виконаними належним чином з моменту зарахування на банківський рахунок продавця суми коштів, що покриває загальну вартість такого товару.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ТОВ "ФУДРЕФОРМ" на виконання умов Договору здійснило поставку товару на загальну суму 644 559,78 грн., що підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками на оплату поставленого товару та банківськими випискам. Частину товару на загальну суму 2827,88 грн. відповідач повернув, що підтверджується накладними на повернення товару від покупця.

При цьому, як встановлено судами та не заперечується відповідачем, ТОВ "МІК МЕГА" здійснило оплату поставленого йому товару лише частково, а саме у розмірі 571582,19 грн., внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 72 977,59 грн., непогашення якої стало підставою для звернення ТОВ "ФУДРЕФОРМ" до суду з відповідним позовом до покупця.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За встановлених судами обставин щодо неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки від 14.02.2014 № ДГ-ФР 0052, зокрема в частині своєчасного розрахунку за поставлений йому товар, з огляду на відсутність доказів оплати за поставлений товар у повному обсязі, колегія суддів погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про наявність фактичних, та відповідно, правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "ФУДРЕФОРМ" про стягнення 72 977,59 грн. основного боргу.

Крім цього позивачем заявлено до стягнення 13 871,29 грн. пені, 55 029,64 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки та інфляційних втрат.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За приписами статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши розрахунок пені та інфляційних втрат суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що заявлені позивачем до стягнення суми пені у розмірі 13871,29 грн. та 55029,64 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими, відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають стягненню у повному розмірі.

Відтак, беручи до уваги наведені обставини щодо порушення відповідачем своїх зобов'язань, колегія суддів погоджується із висновками судів про задоволення позову і в частині заявлених до стягнення пені у розмірі 13871,29 грн. та 55029,64 грн. інфляційних втрат.

Що стосується посилань відповідача на приписи статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України та статті 83 Господарського процесуального кодексу України, якими врегульовано можливість зменшення заявлених до стягнення сум штрафних санкцій, колегія суддів зауважує на такому.

Частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України закріплено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

У справі, що переглядається, розмір заявленої до стягнення пені, а саме 13871,29 грн. не є надмірно великим, за умови неналежного виконання зобов'язань за договором поставки від 14.02.2014 № ДГ-ФР 0052.

Що ж стосується заявлених до стягнення інфляційних втрат у розмірі 55029,64 грн., то, як роз'яснено пунктом 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, відтак їх розмір не може бути зменшений за рішенням суду.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів про наявність правових підстав для задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних рішення і постанови та прийняття нового рішення у справі відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК МЕГА" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у справі №910/5073/16 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець