ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2017 року Справа № 917/1051/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів : Яценко О.В., Ходаківської І.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 02.11.2016у справі№ 917/1051/16 Господарського суду Полтавської областіза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4доТовариства з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат"простягнення 109356,67грн

в судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача:не з'явився ОСОБА_5 (довіреність від 13.06.2016)В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Полтавської області (суддя Мацко О.С.) від 25.08.2016 у справі №917/1051/16 припинено провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 4000,00грн у зв'язку з відсутністю предмету спору; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Россолов В.В., судді - Гетьман Р.А., Тихий П.В.) від 02.11.2016 рішення Господарського суду Полтавської області від 25.08.2016 у справі №917/1051/16 скасовано в частині відмови в стягненні 85840,00грн основного боргу, 3 % річних в розмірі 1417,00грн та інфляційних втрат в розмірі 5295,72грн; в цій частині прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено; стягнуто з ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 85840,00грн основного боргу, 3 % річних в розмірі 1417,00грн та інфляційні втрати в розмірі 5295,72грн; в іншій частині рішення залишено без змін.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.11.2016, а рішення Господарського суду Полтавської області від 25.08.2016 залишити в силі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.315 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.4-2, 4-3, 101 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує викладені в ній доводи.

Представник позивача не скористався правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду з позовом про стягнення 92234,00грн - основної заборгованості за договором перевезення вантажів №05.04-1 від 04.05.2015, 1501,01грн - 3% річних за період з 01.12.2015 по 15.06.2015, 5718,51грн - інфляційних втрат за період з грудня 2015 по травень 2016 року, 9903,15грн пені за період з 01.12.2015 по 01.06.2016. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору перевезення вантажів №05.04-1 від 04.05.2015 щодо оплати наданих послуг.

Вирішуючи спір у справі, попередні судові інстанції дійшли однакових висновків щодо наявності порушених прав позивача внаслідок неналежного виконання зобов'язання відповідачем та щодо пропуску позивачем строку позовної давності, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції з огляду на таке.

04.05.2015 між позивачем (Перевізник) та відповідачем (Замовник) був укладений договір про перевезення вантажів №05.04-1 (Договір, а.с.11-12).

Відповідно до ч.1 ст.307 Господарського кодексу України (далі ГК України) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За умовами п.1.1. Договору Замовник доручає, а Перевізник на умовах даного Договору власними (орендованими, іншими) транспортними засобами, за відповідну оплату здійснює перевезення визначеного товаротранспортними накладними вантажу з визначеного Замовником місця завантаження до пункту його розвантаження.

Договір набирає чинності в момент його підписання і діє до 31.12.2015 (п.9.1. договору).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було надано належні докази проведення робіт за договором перевезення вантажів №05.04-1 та їх фактичне прийняття вантажовідправником на суму 89840грн.

За умовами Договору, викладеними у п.5.1, розрахунки за Договором здійснюються Сторонами за кожні 15 (п'ятнадцять) днів перевезення у безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування Замовником грошових коштів на рахунок Перевізника в термін десять банківських днів з моменту отримання документів за умови підписання Замовником акта виконаних робіт згідно п.5.3. Договору.

Відповідно до умов п.5.3. Договору Замовник повинен підписати акт виконаних робіт або надати вмотивовану письмову відмову щодо не підписаного акта в строк не пізніше сім робочих днів з моменту отримання акта від Перевізника.

Пунктом 5.2. Договору передбачається, що підставою для розрахунків за договором є: рахунок Перевізника з додатком про розрахунок вартості перевезення, акт виконаних робіт, оригінали товарно-транспортних накладних з відмітками Вантажовідправника, Вантажоодержувача, водія Перевізника. Додаток про розрахунок вартості перевезення повинен в себе включати дані за кожен день перевезень з зазначенням: назв маршрутів (пункти завантаження та розвантаження) рейсів, пробігу кожного з рейсів (в км), суми перевезення за кожен рейс та загальну суму всіх перевезень за вказаний термін. Вищезазначені документи передаються рекомендованим листом поштою або особисто представником (водієм) Перевізника.

Судами встановлено, що вантажовідправник не розрахувався за надані послуги перевезення вантажу, тим самим порушив свої договірні зобов'язання, що не заперечується самим відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що 02.08.2016 після порушення провадження у справі - відповідач сплатив 4000,00грн заборгованості, вказавши у графі "призначення платежу" - "за перевезення вантажу згідно договору №05/04-1 від 04 травня 2014", з огляду на що суди правомірно припинили провадження у справі відносно вказаної суми на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Враховуючи, що позивачем було надано докази виконання робіт з перевезення товару, а відповідачем не було доведено як проведення відповідної оплати так і наявність підстав для нереалізацї відповідної оплати, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про доведення позивачем факту існування заборгованості у розмірі 89 840,00грн.

Під час розгляду справи в місцевому господарському суді відповідачем було заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.

Згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється у три роки, проте до окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність. Так, згідно ст.258 ЦК України позовну давність один рік встановлено, зокрема, до вимог, що виникають у зв'язку з перевезенням вантажу.

Частиною 2 ст.9 ЦК України визначено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ч.5 ст.315 ГК України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

За умовами Договору, викладеними у п.5.1., розрахунки за Договором здійснюються Сторонами за кожні 15 (п'ятнадцять) днів перевезення у безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування Замовником грошових коштів на рахунок Перевізника в термін десять банківських днів з моменту отримання документів за умови підписання Замовником акта виконаних робіт згідно п.5.3. Договору.

Судами встановлено, що право вимоги оплати за актами жовтня та листопада 2015 року виникло у позивача на 11 день після їх отримання відповідачем - з 23.11.2015 та з 11.12.2015 відповідно.

Отже, позовна давність щодо заявлених у справі вимог сплила 23.05.2016 та 11.06.2016 відповідно, тоді як позивач звернувся до суду 17.06.2016, заявивши під час розгляду справи клопотання про поновлення пропущеного строку.

Відмовляючи в задоволенні позову з підстав спливу позовної давності, місцевий господарський суд не визнав поважними зазначені позивачем підстави пропуску строку звернення до суду.

Суд апеляційної інстанції з такими висновками не погодився та зазначивши, що несвоєчасність подання позову випливає з намагання сторони вирішити спір в претензійному порядку, визначеному як положеннями договору так і спеціальним законодавством в сфері перевезень, оскільки письмова претензія з вимогою про погашення заборгованості тричі направлялась на адресу боржника - 23.12.2015, 27.04.2016 та 20.05.2016 з метою вирішення даного спору в досудовому порядку, врахувавши незначний строк пропуску на звернення до суду - менше місяця, визнав поважними причини пропуску позовної давності. Враховуючи такі висновки та фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції частково задовольнив позов стягнувши з відповідача 85840,00грн основного боргу, 3 % річних в розмірі 1417,00грн та інфляційні втрати в розмірі 5295,72грн.

Колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни постанови суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ст.1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак, враховуючи, що суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам позивача щодо поважності причин пропуску позовної давності та поданим на їх обґрунтування доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст.43 ГПК України, врахувавши як обставини неодноразового намагання позивача вирішити спір у позасудовому порядку, так і незначний строк пропуску позовної давності, та дійшов висновку про обґрунтованість заявленого клопотання, колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни постанови суду апеляційної інстанції виключно з вказаних вище підстав, оскільки встановлення інших обставин може мати місце лише внаслідок переоцінки доводів позивача та наданих останнім доказів, що не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи, що заявлені позивачем вимоги по суті відповідач не спростовував під час розгляду справи в попередніх судових інстанціях, адже заперечення проти позову обґрунтовувались виключно обставинами пропуску позивачем позовної давності, колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги про порушення апеляційним господарським судом законодавчих приписів при вирішенні спору.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов ґрунтовного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують, а зводяться до намагання переоцінити встановлені судами обставини і досліджені докази, що згідно з приписами ст.ст.1115, 1117 ГПК України перебуває поза процесуальними межами повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 у справі Господарського суду Полтавської області №917/1051/16 залишити без змін.

Головуючий-суддя С. Бакуліна

Судді О. Яценко

І. Ходаківська