ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2017 року Справа № 5015/2804/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів :Сибіги О.М., Яценко О.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Львівської міської радина постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 25.08.2016у справі№ 5015/2804/12Господарського суду Львівської областіза позовомПершого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави - Кабінету Міністрів України в особі його органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах Львівської обласної державної адміністраціїдо1. Львівської міської ради; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Архібуд"за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:1. Громадської організації "Правозахисний центр імені генерала УНР Володимира Сікевича"; 2. Регіонального ландшафтного парку "Знесіння"за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:1. Відділу Держгеокадастру у місті Львові; 2. Військової частини 2144провизнання недійсним договору оренди землі, витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки

в судовому засіданні взяли участь представники :

від прокуратури: від КМУ: від ОДА: відповідача-1: відповідача-2: від третьої особи на стороні позивача-1: від третьої особи на стороні позивача-2: від третіх осіб на стороні відповідача:Грищенко М.А. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України) Адам Ю.В. Карпин М.І. Піскун А.І. Барбадин-Дунець Н.М., Стельмащук Д.М. Сікевич Н.В. не з'явились не з'явилисьВ С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Львівської області (суддя Яворський Б.І.) від 19.04.2016, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Мельник Г.І., судді - Михалюк О.В., Плотніцький Б.Д.) від 25.08.2016, у справі №5015/2804/12 у задоволенні позову відмовлено повністю; відмовлено у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову; стягнуто з Львівської обласної державної адміністрації в дохід Державного бюджету України 2147,00грн судового збору.

В касаційній скарзі Львівська міська рада просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України (ЦК України), ст.77 Земельного кодексу України (ЗК України), ст.ст.1, 2, 43 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України).

У відзиві на касаційну скаргу Львівська обласна державна адміністрація підтримує викладені в ній доводи.

У поясненнях на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Архібуд" ( ТзОВ "АрхіБуд") заперечує проти її задоволення.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення присутніх представників сторін та третіх осіб, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування попередніми судовими інстанціями приписів законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Перший заступник військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави - Кабінету Міністрів України в особі його органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Львівської обласної державної адміністрації, подано позов до відповідача-1 - Львівської міської ради та ТзОВ "АрхіБуд"- відповідача-2, за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача відділу Держгеокадастру у м. Львові, третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Громадської організації Правозахисний центр імені генерала УНР Володимира Сікевича, третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 - Військової частини 2144 та третьої особи-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Регіонального ландшафтного парку "Знесіння" про визнання недійсним договору оренди землі, витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні договору оренди спірної ділянки, яка належить до земель оборони та є державною власності, Львівська міська рада порушила встановлений законом порядок вилучення такої ділянки з користування, оскільки відповідно до вимог ст.149 ЗК України такі земельні ділянки вилучаються тільки Кабінетом Міністрів України. Крім того, міська рада порушила порядок припинення права користування цією ділянкою, яка належить до земель оборони та земель природно-заповідного фонду, адже дане питання повинен був вирішувати орган державної влади. Вимоги про визнання незаконними ухвал органу місцевого самоврядування, що були підставою для укладення спірного договору, прокурором в позові не зазначалися.

Відмовляючи в задоволенні позову попередні судові інстанції виходили з того, що прокурором не обґрунтовано та не підтверджено належними доказами порушення відповідачем права та охоронюваного законом інтересу позивача - Львівської обласної державної адміністрації. Крім того, суди зазначили, що чинність ухвал Львівської міської ради №1023 від 05.07.2007 "Про затвердження ТзОВ "АрхіБуд" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. О.Довбуша, 15 у м. Львові" та №2260 від 04.12.2008 "Про внесення змін та доповнень до ухвали міської ради від 05.07.2007 № 1023" на виконання яких був укладений спірний Договір оренди землі від 11.12.2008, унеможливлює задоволення заявлених вимог.

Колегія суддів вважає, що суди припустились порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, з огляду на таке.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 року №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Прийняті міською радою ухвали №1023 від 05.07.2007 та №2260 від 04.12.2008 є ненормативними актами органу місцевого самоврядування, які вичерпали свою дію внаслідок їх виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства (аналогічна позиція викладена в постанові ВСУ від 11.11.2014 у справі № 21-405а14).

Колегія суддів зазначає, що оскільки за своєю суттю прийняті органом місцевого самоврядування ухвали є формою волевиявлення останнього, спрямованого на набуття та зміну обсягу прав та обов'язків, яке повинно ґрунтуватися на сукупності нормативних та фактичних підстав для його вчинення, вичерпання дії правового акту внаслідок укладення договору, не впливає на можливість суду при вирішенні спору про визнання недійсним правочину, безпосередньо перевірити та оцінити правомірність зазначених вище підстав розпорядження міською радою землею та дотримання інших необхідних для чинності правочину вимог, що оспорюються.

Втім, зазначеного вище суди не врахували, у зв'язку з чим, обставини які входять до предмета доказування та мають важливе значення для правильного вирішення спору, залишились невстановленими.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно з ч.1 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції чинній на момент звернення з позовом до суду) представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (ч.3 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру").

Формами представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб (ч.5 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру").

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 з урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Згідно з абзацом 4 частини 1 статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною 2 згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

На виконання вказаних вище приписів, прокурор зазначив, що при укладенні договору оренди спірної ділянки, яка належить до земель оборони та є державною власності, Львівська міська рада порушила встановлений законом порядок вилучення такої ділянки з користування, оскільки відповідно до вимог ст.149 ЗК України такі земельні ділянки вилучаються тільки Кабінетом Міністрів України. Крім того, прокурор вказував, що міська рада порушила порядок припинення права користування цією ділянкою, яка належить до земель оборони та земель природно-заповідного фонду, адже дане питання повинен був вирішувати орган державної влади, що виконує функції власника землі. При цьому, нормативно обґрунтовуючи порушення права суб'єкта розпорядження спірними землями, прокурор, пославшись одночасно на приписи ст.17 ЗК України, ст.9 Закону України "Про оборону України", ст.ст.5, 6, 8 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", звернувся до суду з позовом в інтересах держави - Кабінету Міністрів України в особі його органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Львівської обласної державної адміністрації.

Відповідно до ч.2 ст.21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Позов може бути подано кількома позивачами чи до кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно (ст.23 ГПК України).

Тобто, зазначення в позовній заяві прокурором, що він звертається з позовом в інтересах держави - Кабінету Міністрів України, а також доводів та норм, що на думку прокурора, свідчать про порушення прав Кабінету Міністрів України та у зв'язку з цим, звернення до суду, з посиланням на приписи вищенаведених норм, є достатньою підставою для набуття статусу позивача Кабінетом Міністрів України, незважаючи на зазначення прокурором також наявності порушених прав й іншого органу, який прокурором також визначений другим позивачем.

Відтак, оскільки позов заявлено на захист прав держави в особі саме суб'єкта розпорядження спірними землями, доводи прокурора щодо наявності, та відповідно порушення зазначеного права, у двох суб'єктів - Кабінету Міністрів України та Львівської обласної державної адміністрації, приймаючи до уваги, що господарські суди у вирішенні спорів не лише можуть, а й повинні застосовувати норми права, які регулюють спірні правовідносини у конкретних справах, незалежно від того, чи посилаються на відповідні норми сторони та інші учасники судового процесу (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову), попередні судові інстанції повинні були перевірити підставність заявлених позовних вимог і в інтересах Кабінету Міністрів України.

Втім, відмовивши в позові з підстав недоведеності наявності порушених прав Львівської обласної державної адміністрації, суди не вирішили спір про права Кабінету Міністрів України, та обмежившись безпідставним висновком, що останній не є позивачем у праві, не зазначили його процесуального статусу.

Згідно з п.3 ч.1 ст.1119 ГПК України порушення судами процесуальних норм, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у справі та нез'ясування обставин, від яких залежить законність рішення, є підставою для скасування оскаржуваних судових актів та скерування справи до суду першої інстанції для нового розгляду.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.08.2016 у справі №5015/2804/12 та рішення Господарського суду Львівської області від 19.04.2016 в цій справі - скасувати.

Справу №5015/2804/12 направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Головуючий-суддя С. Бакуліна

Судді О. Сибіга

О. Яценко