ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Справа № 917/1906/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГольцової Л.А.(доповідач), суддів:Євсікова О.О., Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Імексбанк"на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.02.2016та на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.06.2016у справі№ 917/1906/15Господарського судуПолтавської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Імексбанк"доСпоживчого товариства "Котл Транс"третя особаОСОБА_4прозвернення стягнення на предмет іпотекиза участю представників:

позивача: Литовченко С.М., дов. від 06.09.2016;

відповідача: ОСОБА_6, дов. від 01.09.2016;

третьої особи: ОСОБА_6, дов. від 30.09.2015;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 02.02.2016 у справі №917/1906/15 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Сірош Д.М., судді - Іванко Л.А., Кульбако М.М.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Гребенюк Н.В., судді - Істоміна О.А., Слободін М.М.) рішення Господарського суду Полтавської області від 02.02.2016 у справі №917/1906/15 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу від третьої особи не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між позивачем (Кредитор) та ОСОБА_4 (Позичальник) 30.10.2007 укладено договір кредиту № 662, за умовами якого Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, поверненні, строковості, платності та цільового характеру використання, грошові кошти в сумі 25000,00 доларів США зі сплатою 14% річних.

Пунктом 1.1.1 договору визначено порядок погашення суми основної заборгованості, а саме, основна сума заборгованості погашається по 25-е число кожного місяця, згідно погодженого в договорі графіку погашення заборгованості.

Кінцевий термін погашення кредиту - 28.10.2010: щомісячно, починаючи з травня 2008 року по 28 жовтня 2010 року по 830,00 доларів США.

Згідно з п. 2.1 договору, видача кредиту проводиться шляхом надання готівкових коштів з позичкового рахунку Позичальника та/або оплати з позичкового рахунку розрахункового документа Позичальника. Моментом (днем) надання кредиту вважається день першої оплати з позичкового рахунку Позичальника (п. 2.2 договору).

В п. 2.7 договору передбачено, що Позичальник доручає Кредитору здійснювати договірне списання коштів у національній валюті з поточного рахунку Позичальника або з будь-яких інших рахунків Позичальника, що становлять суму кредиту, відсотків за користування кредитом, штрафних санкцій та інших грошових зобов'язань Позичальника перед Кредитором, за умови настання строків виконання Позичальником будь-яких грошових зобов'язань, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 3.2.8 договору, Кредитор має право здійснювати договірне списання коштів з відповідного рахунку Позичальника у відповідності до вимог чинного законодавства України при настанні терміну погашення заборгованості за кредитним договором.

Додатковою угодою від 30.06.2009 № 4 сторонами внесено зміни до кредитного договору, зокрема, до пункту 1.1 кредитного договору, виклавши даний пункт в наступній редакції: "Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, поверненні, строковості, платності та цільового характеру використання, грошові кошти в сумі 25000,00 доларів США (станом на 30.06.2009 залишок - 20020,00доларів США, що у перерахунку становить 153153,00 грн, а починаючи з 30.06.2009- 153153,00 грн зі сплатою 16% річних, а починаючи із 30.06.2009 - 21% річних".

Також, додатковою угодою № 4 сторони внесли зміни до п.п. 1.1.1 договору, а саме графіку погашення кредиту, згідно якого щомісячно, по 25-е число включно число кожного місяця, починаючи із травня 2008 року та до жовтня 2008 року, Позичальник повинен погашати по 830,00 доларів США; щомісячно, по 25-е включно число кожного місяця, починаючи із жовтня 2009 року та до вересня 2010 року, погашати по 11800,00 грн; до 28.10.2010 погасити залишок заборгованості в сумі 11553,00 грн.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що в забезпечення виконання зобов'язань боржника, щодо погашення кредиту, сплати нарахованих відсотків, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги, сторони укладають договір застави.

На виконання умов договору, 30.10.2007 між позивачем (Заставодержатель) та СП "Котл транс" (Заставодавець) укладено договір застави №662, за умовами якого Заставодавець передав у заставу Заставодержателю рухоме майно, а саме, автомобіль RENAULT Premium, 1998 року випуску, колір - сірий, тип - сідловий тягач-Е, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, видане 20.07.2004р. Зіньківським МРЕВ ДАЇ УМВС України в Полтавській області.

Згідно з п. 1.2 договору застави, Заставодавець передав Заставодержателю в заставу майно з метою забезпечення своєчасного, повного виконання зобов'язань Позичальником - ОСОБА_4 за договором кредиту від 30.10.2007 №662.

Заставлене майно оцінене сторонами в сумі 160000,00 грн (п. 1.3 договору застави №662).

Відповідно до п. 3.4, Заставодержатель має право за рахунок предмета застави задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена в договорі кредиту, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги.

Згідно з п. 4.1. договору, Заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави, якщо на момент терміну виконання забезпечених заставою зобов'язань по договору кредиту від 30.10.2007 № 662 вони не будуть виконані.

Також, 30.10.2007 між позивачем (Заставодержатель) та ОСОБА_4 (Заставодавець) укладено договір застави №662/1, за умовами якого Заставодавець передав у заставу Заставодержателю рухоме майно, а саме, ангар складу ЗЗР, металевий (15м х 30м), розбірний, комплектований опорами підвищеної стійкості.

Пунктом 1.2 договору застави № 662/1 передбачено, що Заставодавець передав Заставодержателю в заставу майно з метою забезпечення своєчасного, повного виконання ним зобов'язань за договором кредиту 2 від 30.10.2007 №66.

Заставлене майно оцінене сторонами в сумі 150000,00 грн (п. 1.3 договору застави №662/1).

Суди попередніх інстанцій зазначають, що за твердженням позивача, зобов'язання за кредитним договором останнім виконано належним чином, проте Позичальник - ОСОБА_4, зобов'язання з повернення грошових коштів по кредитному договору належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 20.08.2015 утворилась заборгованість в сумі 360159,22 грн, з яких:

- прострочена заборгованість за кредитом - 104000,00 грн;

- поточна заборгованість за процентами - 12566,05 грн;

- прострочена заборгованість за процентами - 95074,98 грн;

- пеня, що нарахована за порушення строку повернення кредиту та процентів (за період з 30.10.2007 по 20.08.2015) - 148518,19 грн.

Внаслідок невиконання Позичальником умов кредитного договору № 662 щодо сплати кредиту та відсотків за користування ним, Позивач звернувся до суду з даним позовом стягнення з відповідача, як Заставодавця, зазначеного розміру заборгованості шляхом звернення стягнення на заставлене майно. Також, позивач просив визнати причину пропуску строку для звернення до суду з позовом поважною та поновити даний строк.

В процесі вирішення місцевим господарським судом даного спору відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності відповідно до п. 4 ст. 267 ЦК України.

Вирішуючи спір, господарський суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, відмовив в задоволенні позову, в зв'язку зі спливом позовної давності та відсутністю поважних причин її пропуску.

При цьому, судами зазначено, що сплив строку за стягненням основного зобов'язання тягне за собою і наслідки спливу строків для стягнення додаткових зобов'язань (п. 5.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10, яким роз'яснено, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених ст. 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань, згідно з тією ж статтею 625 цього ж Кодексу (незалежно, за який період часу обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

В силу ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ст. 264, 267 цього ж Кодексу, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За приписами ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких, відповідно до умов договору, визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Попередні судові інстанції встановили, що строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом сплинув 28.10.2013, оскільки кінцевий термін погашення кредиту в договорі встановлено до 28.10.2010, а з даним позовом позивач звернувся лише 31.08.2015.

Судом першої інстанції при вирішенні питання щодо наявності підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду з даним позовом, надавалась оцінкам меморіальним ордерам від 25.10.2012 від 21.05.2014, за результатами розгляду яких, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факт вчинення відповідачем в межах строку позовної давності дій, які б свідчили про визнання ним боргу.

Суд зазначив, що відповідно до п.1.19-1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Таким чином, за висновком суду першої інстанції, який апеляційний господарський суд підтримав, вказані меморіальні ордери, які складені за ініціативою банку, свідчать лише про здійснення банком договірного списання коштів з розрахункового рахунку відповідача, що передбачено п.п. 2.7, 3.2.8 кредитного договору, а не вчинення боржником дій з виконання зобов'язання.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (абз. 1 п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Згідно зі ст. 42, 43 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи (ст. 47 ГПК України).

У відповідності зі ст. 82 ГПК України, при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що, згідно зі ст. 43 ГПК України, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Однак, зі змісту прийнятих у цій справі судових рішень вбачається, що господарські суди як першої, так і апеляційної інстанцій, зазначених вимог ГПК України не дотримались та не забезпечили сторонам у справі дотримання принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Про наведене свідчить відсутність дослідження у прийнятих місцевим та апеляційним господарськими судами рішеннях усіх поданих сторонами в матеріали справи доказів.

Поряд з іншими доказами, не дано належної оцінки, зокрема, банківській виписці гр.ОСОБА_4 з 30.10.2007 по 27.08.2015 по операціях від 25.10.2012 з погашення заборгованості за кредитним договором № 662 (1000,00 грн та 0,33 грн) та квитанції № 200/2 від 08.06.2012 про перерахування 900,00 грн - "погашення простроченої заборгованості за кредитним договором № 662".

Суди залишили поза увагою та не відобразили в повній мірі свою юридичну позицію щодо наведених позивачем в обґрунтування позову доводів у їх сукупності.

Також, апеляційний господарський суд не навів у своєму рішенні підстави, з яких не приймає до уваги доводи позивача (апелянта), який в процесі перегляду рішення в апеляційному порядку, надав до суду додаткові письмові пояснення разом з заявою про переказ готівки № 8211 від 25.10.2012 про перерахування 1000,00 грн - "погашення заборгованості за кредитним договором № 662 від 30.10.2007" та заявою про переказ готівки № 8242 від 25.10.2012 про перерахування 0,33 грн - "погашення заборгованості за кредитним договором № 662 від 30.10.2007".

З приводу наданих позивачем документів, апеляційний господарський суд, долучаючи їх до матеріалів справи, в постанові суду не обґрунтував свою позицію відповідно до ст. 101 ГПК України, а саме, чи підлягають прийняттю та оцінці зазначені докази, враховуючи, що додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

При цьому, згідно з п. 7 ч. 2 ст. 105 ГПК України, в постанові суду апеляційної інстанції мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Позаяк, суд апеляційної інстанції в порядку ст. 99, 101 ГПК України не здійснив в повній мірі перегляд рішення місцевого господарського суду, зокрема, по наявним в матеріалах справи доказам.

Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити про те, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмет позову і підстава позову. Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по кредитному договору від 30.10.2007 № 662 в сумі 360159,22 грн шляхом звернення стягнення на заставлене майно по договору застави від 30.10.2007 № 662 (між позивачем та відповідачем) та по договору застави від 30.10.2007 № 662/1 (між позивачем та третьою особою).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій допустили неповноту у дослідженні обставин справи та дійшли передчасних висновків щодо правового змісту тих правовідносин, які склалися між сторонами.

Зважаючи на те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду, під час якого необхідно врахувати викладене у цій постанові, відповідно до вимог процесуального закону всебічно й повно з'ясувати і перевірити фактичні обставини справи, надати оцінку доводам сторін, об'єктивно оцінити інші докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 108, 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Імексбанк" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 02.02.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 у справі №917/1906/15 скасувати.

Справу №917/1906/15 направити на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді О.О. ЄВСІКОВ

В.І. КАРТЕРЕ