ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Справа № 915/406/16 Вищий господарський суд України в складі колегії:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Данилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.08.2016 у справі № 915/406/16 Господарського суду Миколаївської області за позовомДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс-Ніколаєв" простягнення заборгованості в сумі 359 925,50 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

- позивачаГаврилко О.О.- відповідачаЛе Жоурт В.В., Гурова А.А., Горшевська С.В.

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2016 року Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс-Ніколаєв", в якій просило суд стягнути з Відповідача на свою користь заборгованість в сумі 359 925,50 грн.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 21.06.2016 (суддя Смородінова О.Г..), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.08.2016 (головуючий Ярош А.І., судді: Лисенко В.А., Діброва Г.І.), у задоволенні позову відмовлено, аргументуючи це тим, що Позивачем не доведено замовлення, споживання Відповідачем та, відповідно надання Позивачем послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу № 9.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

02.11.2016 на адресу суду від Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги, які залучені до матеріалів справи та враховані судом.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс-Ніколаєв" просить суд відмовити позивачу у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржувані судові рішення.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у господарському віданні Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" знаходиться причал № 9, який розташований за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 11671223.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс-Ніколаєв" - стивідорна компанія (Портовий оператор) морського порту Миколаєва, про що свідчить витяг з Реєстру морських портів України.

10.07.2013 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс-Ніколаєв" було укладено договір про встановлення сервітуту А6-А, щодо користування причалом № 9 та причальною інфраструктурою (надалі Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору сервітут встановлюється щодо користування причалом та причальною інфраструктурою, який розташований за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.

Згідно із п.п. 2.1, 3.1 Договору сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури. Видом права сервітуту є право користування майном (причалом та причальною інфраструктурою) згідно з "Планом-схемою причалу № 9 та причальної інфраструктури" (додаток № 1, який є невід'ємною частиною цього договору), наступною довжиною:

- причал № 9 (інв. №1031036) - 209,0 м.п, технологічна ширина 14,50 м.п;

- залізничні колії №№ 33, 36 (інв. №№1031079, 1031080) - 202,5 м.п;

- підкранові колії (інв. № 1031065) - 202,5 м.п у дві нитки.

Пунктом 3.2 Договору сервітуту визначено, що сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначених вище у пункті 3.1 даного Договору.

У пунктах 4.1, 4.2 Договору сервітуту передбачено, що зміст права сервітуту полягає у наданні права користування причалом та причальною інфраструктурою згідно з пунктом 3.1 договору; сервітут є строковим та оплатним.

Умовами п. 7.1.3 Договору передбачено, що Відповідач зобов'язаний організовувати виконання навантажувально-розвантажувальних робіт відповідно до діючого законодавства України, дотримуватись правил, діючих на території Позивача.

Пунктами 5.1-5.7 Договору сервітуту узгоджено розмір плати за користування сервітутом щодо причалу № 9 та причальної інфраструктури, а також порядок проведення розрахунків.

Договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє протягом 6 (шести) місяців з набуття чинності (п. 14.1 договору).

Додатковою угодою № 1 від 08.08.2013 до Договору сторонами внесено зміни в частині розміру та порядку внесення плати за сервітут, режиму експлуатації та відповідальності, пунктом 5.1 якої учасники встановили, що вартість плати за користування сервітутом за місяць складає: - причал № 9 - 199 571,49 грн. без ПДВ; залізничні колії № 33, 36 (інв. № 1031079, № 1031080) - 2 633,14 грн. без ПДВ; - підкранові колії (інв. № 1031065) - 1 856,15 грн. без ПДВ. У разі якщо фактичне користування причалом та причальною інфраструктурою не відбувається, плата за цей період володільцем з користувача не справляється.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано та не заперечується сторонами, що в січні 2016 року Відповідач через причал № 9 перевантажив на судна 26 800 тонн вантажу кукурудзи.

Посилаючись на те, що портовий оператор у січні 2016 виконав навантажувально-розвантажувальні роботи із використанням причалу № 9, Позивач звернувся із позовом у цій справі про стягнення з Відповідача плати за спеціалізовані послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу у розмірі 359 925,50 грн.

Таким чином, предметом спору у цій справі є питання наявності правових підстав для стягнення із Відповідача плати за послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу.

Як передбачено ч. 1 ст. 19 Закону України "Про морські порти України", у морських портах надаються послуги з обслуговування суден, здійснення операцій з вантажами, у тому числі проведення вантажно-розвантажувальних робіт, послуги з обслуговування пасажирів та інші послуги, передбачені законодавством.

Частиною 2 ст. 21 вказаного Закону передбачено, що перелік спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, визначає Кабінет Міністрів України.

Відповідно до Переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 № 405, з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 № 483, до таких послуг з 01.01.2016 віднесено, зокрема, забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.

Наказом Міністерства інфраструктури України "Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" від 18.12.2015 № 541, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.12.2015 за № 1608/28053, затверджено відповідні тарифи, розрахунок плати тощо.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про погодження тарифів на спеціалізовану послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" № 1331-р від 14.12.2015 погоджено встановлені Міністерством інфраструктури в установленому порядку тарифи на спеціалізовані послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 401 Цивільного кодексу України визначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно із ст. 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Як визначено умовами укладеного між сторонами Договору, сервітут полягає в праві Відповідача користуватися причалом № 9 підкрановою колією, залізничними коліями №№ 33, 36 з метою виконання навантажувально-розвантажувальних робіт, тобто він надає відповідачу не тільки можливість користування причалом, а й також причальною інфраструктурою для задоволення своїх господарських потреб.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку про те, що право користування та доступ до причалу для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт Відповідач набув на підставі укладеного між сторонами договору сервітуту від 10.07.2013, а не у зв'язку із наданням Позивачем спеціалізованої послуги з надання доступу до причалів.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 02.11.2016 у справі № 915/391/16, від 09.11.2016 у справі №915/392/16 , від 09.11.2016 у справі № 915/390/16.

Крім того, обґрунтовуючи свою касаційну скаргу, касатор послався на помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності норм, які встановлюють обов'язковість портового оператора замовляти послуги доступу до причалу, якщо у портового оператора не виникає потреби в отриманні такої послуги.

На думку скаржника, у постанові Кабінету Міністрів України № 405 від 03.06.2013 "Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню" встановлена можливість стягнення з особи, яка користується причалами на підставі договору сервітуту, додаткової плати за користування причалами.

Скаржник не погоджується з висновками суду про обов'язковість укладення договору про надання послуг з надання доступу до причалу, вважає, що зобов'язання Відповідача виникли безпосередньо з акту цивільного законодавства.

Між тим зазначеними нормативно-правовими актами не передбачено, що правові механізми користування причалом та причальною інфраструктурою мають припинити свою дію або повинні змінити умови правовідносин сторін, не містять вони також вказівки щодо обов'язкового порядку надання цієї послуги та справляння плати за неї всіма портовими операторами.

Судова колегія зазначає, що обсяг набутих Відповідачем прав за договором від 10.07.2013 включає в себе можливість здійснення вантажних операцій через причал та причальну інфраструктуру. Позивачем не надано належних в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження вчинення ним будь-яких дій, які б свідчали про надання відповідачу послуги та її замовлення останнім.

Не доведено належним чином скаржником і того, що вказана послуга, як податки й збори, носить обов'язковий характер, оскільки положення Закону України "Про морські порти України", постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 № 405, наказу Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 № 541 лише встановлюють факт державного регулювання ціноутворення спеціалізованої послуги забезпечення доступу портового оператора до причалу, тобто ціна на таку послугу не може бути вільною, а не визначають умови, обставини, підстави її надання та не зобов'язують отримувати таку послугу.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та по суті зводяться до намагання довести інші обставини, ніж ті, що були встановлені судами першої та апеляційної інстанції, в той час як згідно з вимогами ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на встановлені обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.08.2016 у справі № 915/406/16 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

Судді М. В. Данилова

О.М. Сибіга