ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Справа № 910/6094/16

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді суддів Корсака В.А., Данилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 20.09.2016у справі № 910/6094/16 Господарського суду м. Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Тутковський Інтегровані Рішення", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар"провизнання договору недійсним

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаСороколіт Є.М.- - відповідача -1 - - відповідача -2Корчагін М.П. не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тутковський Інтегровані Рішення" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 16.05.2015, укладеного між відповідачами за договором про закупівлю послуг № 40-36 від 03.05.2012.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір про відступлення права вимоги від 16.05.2016 був укладений із порушенням вимог чинного законодавства, а саме: у відсутності законних підстав для продажу первісним кредитором майнових прав, недосягненні згоди щодо встановлення у договорі моменту виконання обов'язку продавця передати товар, неузгодження ціни договору та відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності директора ТОВ "Володар".

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.05.2016 у справі № 910/6094/16 (суддя Пукшин Л.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 (головуючий суддя Коротун О.М., судді: Майданевич А.Г., Суліма В.В.) в позові відмовлено повністю. Судові рішення мотивовані недоведеністю та необґрунтованістю позову.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: ст.ст. 3, 319, 517, 656, 658 ЦК України, та норм процесуального права: ст.ст. 42, 43, 84 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тутковський Інтегровані Рішення" не погоджується з доводами касатора і просить суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

09.11.2016 Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подані додаткові пояснення, які залучені до матеріалів справи та враховані судом.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає наступне.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що 03.05.2012 між Національною компанією "Нафтогаз України" (як замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Володар" (як виконавцем) укладено договір № 40-36 про закупівлю послуг, умовами якого передбачено, що виконавець зобов'язується у 2012 році - надати замовнику послуги, зазначені в пункті 1.2. договору, а замовник - прийняти і оплатити послуги на умовах, передбачених даним договором.

Найменування послуг: консультативні послуги в наукових і технічних галузях, суміжних з будівництвом; проведення першочергових геологорозвідувальних робіт на нафту і газ (прогнозування нафтогазоперспективних структур в центральній частині Дніпровсько-Донецької западини).

Товариством з обмеженою відповідальністю "Володар" були надані послуги згідно умов Договору №40-36 на загальну суму 11 992 880,00 грн., а позивачем прийняті надані послуги, що підтверджується зведеними актами здачі приймання наданих послуг №1 від 13.08.2012, № 2 від 24.09.2012 та № 3 від 20.12.2012, які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

Умовами п.п. 6.1.1.-6.1.3 договору визначено, що замовник зобов'язаний, зокрема своєчасно та в повному обсязі сплачувати за надані послуги; приймати надані послуги згідно з актом здачі-приймання наданих послуг (якщо результати наданих послуг відповідають умовам договору); протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня отримання звітної документації, визначеної Геологічним завданням та Календарним планом, акту здачі-приймання наданих послуг за виконаний етап повинен надати виконавцю підписаний вищезазначений акт або мотивовану відмову від прийняття послуг.

Даний договір набуває чинності з дати підписання договору уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками і діє до 31.12.2012 в частині надання послуг, а в частині здійснення розрахунків - до повного їх завершення (п. 10.1. договору).

В подальшому, 16.06.2015 між ТОВ "Володар" (первісний кредитор) та ТОВ "Надра інтегровані рішення", що було перейменовано на ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги (надалі "Договір уступки"), умовами якого передбачено, що первісний кредитор передає свої права (відступає права вимоги), а новий кредитор набуває усі права первісного кредитора по Договору №40-36.

Цей договір є договором відступлення (переуступки) права вимоги та не є договором купівлі-продажу права вимоги (п.2.2 договору).

Відповідно до п. 3.2 договору сторони погоджуються, що права вимоги відступлені (передані) новому кредитору у обсязі та на умовах, що існують на момент відступлення.

Пунктами 3.3, 3.4 договору передбачено, що внаслідок передачі (відступлення) за даним договором новому кредитору прав первісного кредитору по основному договору відбувається заміна кредитора у зобов'язанні та новий кредитор набуває усіх прав первісного кредитора, зокрема права вимагати від боржника виконання усіх грошових та інших зобов'язань.

Відступлення права вимоги первісним кредитором та набуття новим кредитором права вимоги набувають чинності у момент укладення цього договору, за умови його належного підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін.

Відповідно до п. 4.2 договору, новий кредитор приймає зобов'язання письмово повідомити боржника про заміну кредитора у зобов'язанні (набуття права вимоги) по основному договору.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним (п. 6.1. договору).

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" (як новий кредитор) на адресу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (боржник) направив вимогу про погашення заборгованості № 02/07/2 від 02.07.2015, в якій повідомив боржника, що між ТОВ "Володар" та ТОВ "Надра інтегровані рішення" укладено договір про відступлення права вимоги від 16.06.2015.

Відповідно до вказаного рішення ТОВ "Володар" передало (відступило), а ТОВ "Надра інтегровані рішення" набуло усі права первісного кредитора по договору №40-36 від 03.05.2012, у т.ч. право вимагати погашення боргу, у зв'язку з чим просив відповідача виконати зобов'язання протягом 3 (трьох) банківських днів та погасити заборгованість по договору № 40-36 від 03.05.2012 у сумі 718 680,00 грн.

Позивач стверджує, що спірний договір уступки є договором, на який розповсюджуються норми ЦК України про купівлю-продаж майнових прав; а тому в порушення приписів ч.1 ст.. 656 ЦК України у спірному договорі уступки сторони не встановили обсяг грошових вимог на момент їх відступлення, а предметом договору уступки було неіснуюче право вимоги, оскільки обов'язок позивача здійснити оплату та відповідне майнове право відповідача-2 вимагати такої оплати виникає в порядку, встановленому у п.4.2 Договору № 40-36, тобто після отримання позивачем рахунку на оплату послуг та повного пакету документів, передбачених цим пунктом; крім того, позивач стверджує, що укладенням Договору уступки сторони порушили приписи ст.. 691 ЦК України, оскільки не дійшли згоди щодо ціни прав вимоги. На думку позивача. Директором відповідача-2 було порушено приписи ст. 92 ЦК України, оскільки у директора не було необхідного обсягу цивільної дієздатності. Таким чином, позивач зазначає, що зміст укладеного відповідачами правочину суперечить Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а тому на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

У зв'язку із вищевикладеним ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом про визнання недійсним Договору уступки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди виходили із наступного.

Статтею 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За приписами ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Частиною 1 статті 516 Цивільного кодексу України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 вказаного Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу (при цьому підстави позову визначає позивач при зверненні до суду першої інстанції).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України, відповідно до якої:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Частиною 1 та 3 статті 215 ЦК України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом Постанови № 9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За умовами п.1.1 спірного договору уступки його предметом є відступлення права вимоги первісним кредитором новому кредитору, що виникло на підставі договору № 40-36. При цьому згідно п.2.1 договору уступки відступлення права вимоги здійснюється без компенсації первісному кредитору вартості заборгованості, права вимоги якої відступаються. Крім того, в п. 2.2 договору відступлення права вимоги прямо зазначено, що цей договір є договором відступлення (переуступки) права вимоги та не є договором купівлі-продажу права вимоги, тобто сторони договору зробили окреме застереження щодо правової природи оспорюваного договору, що виключає можливість застосування до нього норм цивільного законодавства про купівлю-продаж, зокрема, ст. 656 ЦК України.

За змістом п.1.2 оспорюваного договору уступки правами для цілей відповідного договору уступки розуміються усі існуючі права вимоги кредитора боржника, у обсязі та на умовах, що існують на момент відступлення, у т.ч. права вимоги грошових та інших зобов'язань по основному договору.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач та відповідач - 2 здійснювали підписання актів здачі-приймання наданих послуг, які містяться у матеріалах справи, отже господарські суди дійшли правомірного висновку, що сторони договору уступки дійшли згоди щодо обсягу прав вимоги, які відступаються, і така домовленість відповідає положенням ст. 514 ЦК України

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову. Вказана правова позиція Верховного суду України міститься у постанові, прийнятої за наслідками розгляду справи №6-94цс13 від 25.12.2013 та є обов'язковою для судів при застосуванні таких норм права.

Щодо твердження позивача про відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності у директора відповідача-2 на укладення спірного договору, господарські суди зазначили таке.

Частиною 1 статті 92 ЦК України зазначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Статтею 145 ЦК України зазначено, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

Відповідно до частини третьої ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 207 ЦК України зазначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства. (ч. 2, 3 ст. 145 ЦК України).

За змістом п.3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

В пункті 3.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вказується, що цими нормами передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому, якщо господарським судом буде з'ясовано, що статутом товариства з обмеженою відповідальністю право виконавчого органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган уклав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт не затвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Господарські суди дійшли обґрунтованого висновку зазначивши, що директор товариства ОСОБА_6 мав повноваження для підпису спірного договору зі сторони ТОВ "Володар".

Відповідно, судова колегія погоджується з рішенням щодо відмови в задоволенні позовної вимоги, як і у задоволенні клопотання в порядку ст. 30 ГПК України щодо виклику директора (також з урахуванням відсутності відповідача 2 за місцезнаходженням).

Доводи позивача про те, що факт укладення спірного договору уступки права вимоги спрямований на ухилення первісним кредитором - другим відповідачем, від виконання ним своїх обов'язків перед позивачем за іншими правочинами, не підтверджені доказами у справі. Окрім цього колегія суддів зазначає, що предметом доказування у даній справі є відносини, які виникли між сторонами при укладенні договору відступлення права вимоги за договором № 40-36 від 03.05.2012, тоді як посилання позивача про недослідження судом першої інстанції в цілому правовідносин, що склались між сторонами, зокрема, щодо інших правочинів, не приймається судом касаційної інстанції, оскільки такі правовідносини не є предметом доказування у даній справі.

Стосовно посилання позивача на те, що господарськими судами не було надано оцінку його доводам стосовно фіктивності підприємства ТОВ "Володар" колегія суддів зазначає наступне.

Посилання в тексті апеляційної скарги на наявність досудового розслідування щодо фіктивності такого підприємства без надання належних доказів в порядку ст. 33 - 36, 43, 101 ГПК України унеможливлює перевірку судом даної обставини, тоді як лише відсутність відповідача 2 за місцезнаходження не є підставою стверджувати, що таке підприємство є фіктивним, а тому не може бути підставою для скасування.

Відповідно, судова колегія зазначає, що твердження позивача про фіктивність укладеного між відповідачами договору відступлення права вимоги грунтуються на його припущеннях та міркуваннях, які не підтверджені належними засобами доказування.

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами наявні судові спори які підтверджують наявність заборгованості ПАТ "НАК "Нафтогаз України" перед ТОВ "Тутковський інтегровані рішення" за договором № 40-36 від 03.05.2016 в результаті реалізації укладеного договору відступлення права вимоги від 16.06.2015 (недійсність якого є предметом розгляду у даній справі).

Наведене свідчить про те, що вказані доводи позивача не грунтуються на дійсних обставинах справи, є надуманими та безпідставними.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Отже, на підставі вищезазначеного, судова колегія відхиляє доводи скаржника щодо недоведеності наявного у нього боргу перед ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" та ТОВ "Володар".

Викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують наведених висновків судів та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку касатора, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судом апеляційної інстанції, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 у справі № 910/6094/16 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М.В Данилова

О.М. Сибіга