ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Справа № 910/21373/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКоробенка Г.П., Кравчука Г.А.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Жефко Україна"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід06.09.2016у справі№910/21373/15Господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Жефко Україна"простягнення суми

за участю

- позивача:1) Даценко О.І. (довіреність від 04.11.2016) 2) Червоненко Є.А. (довіреність від 04.11.2016) 3) Мельнікова І.Г. (довіреність від 21.10.2016)- відповідача:1) Мильцева В.С. (довіреність від 31.12.2015) 2) Каганець А.В. (довіреність від 12.09.2016) 3) Кацер Ю.І. (довіреність від 12.09.2016) 4) Карнась Ю.І. (довіреність від 12.09.2016),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" (далі - позивач) просило, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Жефко Україна" (далі - відповідач): суму гарантованого оплачуваного пробігу, яка підлягала сплаті за період з вересня 2012 року по серпень 2013 року у розмірі 890 925,80 грн.; суму гарантованого оплачуваного пробігу, яка підлягала сплаті за період з вересня 2013 року по серпень 2014 року в розмірі 4 367 404,27 грн.; три відсотки річних від суми боргу по оплаті гарантованого оплачуваного пробігу, яка підлягала сплаті за період з вересня 2012 року по серпень 2013 року у розмірі 73 520,00 грн.; три відсотки річних від суми боргу по оплаті гарантованого оплачуваного пробігу, яка підлягала сплаті за період з вересня 2013 року по серпень 2014 року у розмірі 229 378,00 грн.; інфляційні втрати від суми боргу по оплаті гарантованого оплачувального пробігу, яка підлягала сплаті за період з вересня 2012 року по серпень 2013 року у розмірі 802 488,64 грн.; інфляційні втрати від суми боргу по оплаті гарантованого оплачувального пробігу, яка підлягала сплаті за період з вересня 2013 року по серпень 2014 року у розмірі 2 904 495,83 грн.; та пеню нараховану за період з 01 вересня 2014 року по 01 червня 2016 року у розмірі 3 349 260,41 грн., а також просив стягнути з відповідача витрати понесені позивачем на оплату первинної та повторної експертизи у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання згідно договору перевезення на умовах субпідряду від 01.09.2012 № О-TLA-01-09-12, у зв'язку з чим у відповідача утворилася заборгованість на яку позивач нарахував три відсотки річних, інфляційні втрати та пеню.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2016 (суддя Чебикіна С.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Дідиченко М.А., Пономарекно Є.Ю.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 5 258 330,07 грн. основного боргу, 615 145,90 грн. пені, 302 898,00 грн. три відсотки річних, 3 706 984,47 грн. інфляційних втрат, 84 116,44 грн. судових витрат за проведення експертизи та 57 002,00 грн. судового збору, в іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ці судові рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

У відзиві позивач вказує на безпідставність доводів викладених відповідачем у касаційній скарзі та просить залишити вказані судові рішення без змін.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.09.2012 між відповідачем (клієнт) та позивачем (перевізник) було укладено договір перевезення на умовах субпідряду № О-ТLA-01-09-2012, відповідно до умов пунктів 2.1, 2.2 якого сторони погодили умови, на яких здійснюється міжнародні і внутрішньодержавні дорожні перевезення, визначили вартість послуг перевізника, вимоги до технічного стану і зовнішнього вигляду його рухомого складу, а також встановили контроль за додержанням вимог законодавства не тільки національного і міжнародного, але й інших держав через території яких пролягає маршрут перевезення. Умови надання послуг на регулярній основі вказані у додатку 1.1 до даного договору.

Пунктом 13.1 договору передбачено, що послуги, які надаються перевізником на регулярній основі повинні бути оплачені клієнтом у відповідності до додатку 1.1.

Відповідно до пункту 13.2.1 договору клієнт зобов'язаний оплатити рахунок перевізника шляхом банківського перерахування протягом 10-ти календарних днів з дня надання перевізником всіх належним чином оформлених документів вказаних у п. 13.2.5 даного договору.

Згідно пункту 13.2.3 договору за несвоєчасну оплату клієнт оплачує перевізнику пеню у розмірі 0,1 % від суми прострочки за кожний день. Підставою для оплати пені є виставлений рахунок від перевізника, доповненою сумою пені, розрахованої у відповідності з даним пунктом.

Пунктом 14.1 договору сторони визначили, що даний договір вважається укладеним в день його підписання та скріплення печатками сторін і діє протягом двох років з моменту його укладення, якщо інше не буде узгоджено сторонами шляхом підписання додаткової угоди.

Також встановлено, що 01.09.2012 сторони уклали додаток № 1.1 до договору, відповідно до п.3.1 якого клієнт зобов'язується забезпечити мінімально планований пробіг кожного автопоїзду: 108 000 кілометрів на рік.

Відповідно до пункту 1.6 додатку № 1.1 у разі, якщо фактичний річний пробіг автопоїзду буде менше ніж гарантований оплачувальний пробіг, то різницю між фактичним річним пробігом і погодженим в даному додатку гарантованим оплачувальним пробігом оплачує клієнт перевізнику за ставкою гарантованого оплачувального річного пробігу.

Згідно пункту 2.1 додатку № 1.1 за кожний кілометр завантаженого пробігу клієнт оплачує перевізнику послуги за міжнародними та внутрішньодержавними дорожніми перевозками, виходячи із відповідної формули розрахунку ціни кілометражу, у якій ставка дорівнює 0,75 Євро у тому числі ПДВ за кожен кілометр фактичного місячного пробігу за міжнародними і внутрішньодержавними дорожніми перевезеннями згідно запитів та заявок клієнта. Оплата здійснюється в національній валюті - гривні за курсом Національного Банку України на день виставлення рахунку перевізником.

Судами встановлено, що позивач протягом двох років у відповідності до п.14.1 договору, а саме протягом вересня 2012 року - серпень 2014 року виконував транспортні заявки відповідача та здійснював перевезення вантажів у міжнародному та регіональному сполученні, проте відповідач в порушення умов п.3.1 додатку № 1.1 до договору не забезпечив позивача мінімально гарантованим оплачуваним пробігом кожного з десяти автопоїздів у розмірі 108 000 км/рік, у зв'язку з чим у відповідача утворилася заборгованість за період з вересня 2012 року по серпень 2013 року у сумі 890 925,80 грн. та з вересня 2013 року по серпень 2014 року у розмірі 4 367 404,27 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про часткове задоволення позовних вимог мотивував тим, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов'язання, і таке порушення полягало в незабезпеченні відповідачем позивача гарантованим оплачуваним пробігом, у зв'язку з чим утворилась різниця між фактичним річним пробігом і погодженим в договорі гарантованим оплачуваним пробігом, яку відповідач не оплатив.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи із наступного.

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 627 цього кодексу визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями статті 901 зазначеного кодексу встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 903 вказаного кодексу встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1).

Відповідно до статті 909 наведеного кодексу за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч.1). Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі (ч.2). Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.3).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач не є вантажовідправником товару, а відповідно до умов договору взяв на себе зобов'язання щодо забезпечення позивача, як перевізника певною кількістю замовлень зі складанням транспортних накладних, зі змісту яких слідує, що вантажовідправниками та вантажоотримувачами були інші юридичні особи.

При цьому встановлено, що відповідач в порушення умов п. 3.1. додатку 1.1 до договору не забезпечив позивача мінімально гарантованим оплачуваним пробігом кожного автопоїзду (10 автопоїздів) в обсязі 108 000 км/рік, внаслідок чого на підставі п. 1.6 цього додатку до договору він повинен сплатити різницю між фактичним річним пробігом та погодженим у даному додатку гарантованим оплачуваним пробігом за ставкою гарантованого оплачуваного річного пробігу.

Зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи щодо не виплати відповідачем різниці між фактичним річним пробігом та гарантованим оплачуваним пробігом, слід погодитись із висновками суду апеляційної інстанції про те, що відповідач допустив порушення взятих на себе договірних зобов'язань, що давало позивачу правові підстави стягнення заборгованості та здійснення на неї відповідних нарахувань інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені.

Відповідач цих обставин не спростував.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунки заявлених до стягнення відповідних сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних, були перевірені судами, визнані правильними та арифметично вірними.

Відповідач цих обставин не спростував.

Відповідно до частини першої статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення пені, суди виходили із вищенаведених умов договору, визначених п.13.2.3, та вимог чинного законодавства, і перевіривши наданий розрахунок місцевий господарський суд дійшов висновку, що позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Суд касаційної інстанції вважає такий висновок правомірним та таким, який узгоджується з приписами частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та частково зводяться до необхідності додатково перевірити докази, досліджені судами, що, відповідно до приписів ст.1117 ч.2 Господарського процесуального кодексу України, при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Жефко Україна" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 у справі Господарського суду міста Києва №910/21373/15, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

Г.А. Кравчук