ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Справа № 902/467/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіВовка І.В.,суддіСтратієнко Л.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Вінницькій області на рішення Господарського суду Вінницької області від 09.07.2016 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 рокуу справі№ 902/467/16 Господарського суду Вінницької областіза позовомДержавної екологічної інспекції у Вінницькій області доКомунального підприємства "Добробут Метанівки"провідшкодування збитків у сумі 42 516,90 грн,ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року Державна екологічна інспекція у Вінницькій області (надалі - Державна екологічна інспекція, позивач) звернулась до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Добробут Метанівки" (надалі - КП "Добробут Метанівки", відповідач) збитків, завданих державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства (спеціальне водокористування без дозволу), в розмірі 42516,90 грн.

КП "Добробут Метанівки" позов не визнало, посилаючись на те, що йому не потрібно отримувати дозвіл на спеціальне водокористування, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 23 Кодексу України про надра, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, землевласники та землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів видобувати для потреб населення.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 09.07.2016 року у справі №902/467/16 (суддя Маслій І.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Філіпової Т.Л., суддів: Василишин А.Р., Бучинської Г.Б) , у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відповідач вважає, що суди дійшли правильного висновку, що комунальне підприємство має право здійснювати забір підземних вод для водопостачання населення без отримання спеціального дозволу на користування надрами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши згідно із ст.ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 24.01.2014 року державний інспектор провів позапланову перевірку дотримання КП "Добробут Метанівки" вимог природоохоронного законодавства, за результатами якої склав акт, яким встановлено, що термін дії дозволу на спеціальне водокористування закінчився 24.06.2013 року, і з 25.06.2013 року відповідач проводить самовільний забір води, що є порушенням п. 9 ст. 44, ст. 49 та ст. 98 Водного кодексу України (надалі - ВК України).

Суди встановили, що водопостачання КП "Добробут Метанівки" здійснювалося з 2-х підземних свердловин (артезіанська свердловина №1152: глибина 100 м дебіт забору води 3,6 м3/год; артезіанська свердловина №1151: глибина 101 м. дебіт забору води 2,7 м3/год) для господарсько-питного водопостачання населення. Водозабір з двох артезіанських свердловин на добу не перевищує 151,20 м3.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність порушення відповідачем природоохоронного законодавства з огляду на необов'язковість отримання спеціального дозволу на користування надрами при водокористуванні для потреб населення із водозабором, продуктивність якого не перевищує встановлені цією статтею 300 куб. м на добу (ст. 23 Кодексу України про надра, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Проте з такими висновками погодитись не можна, оскільки суди на порушення вимог ст.ст. 43, 47, 43 ГПК України всебічно не встановили дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, не з'ясували характер та суть заявлених позивачем вимог, чітко не визначили, що є предметом позову, не надали належну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, звертаючись до суду стверджував, що відповідач здійснював у період з 25.06.2013 року по 18.03.2014 року водокористування без дозволу на спеціальне водокористування (а не спеціального дозволу на користування ділянкою надр). Разом з тим, суди досліджували лише обставини наявності у відповідача обов'язку отримання спеціального дозволу на користування ділянкою надр. У рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційної інстанції не наведено мотивів вирішення доводів та аргументів позивача щодо суті заявлених позовних вимог і його доводів, викладених у апеляційній скарзі, зокрема, те, що підставою нарахування збитків є використання відповідачем водних ресурсів (підземних вод) без спеціального дозволу на водокористування (а не спеціального дозволу на користування ділянкою надр). Суди не з'ясували, чи є такі дозволи тотожними поняттями, і відповідно чи звільняється суб'єкт господарювання, який має право видобувати підземні води в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, без спеціального дозволу на користування надрами (ст. 23 Кодексу України про надра), від обов'язку отримувати інший дозвіл - дозвіл на спеціальне водокористування (п. 9 ч. 1 ст. 44, ст. 49 ВК України), якщо ним здійснюється спеціальне водокористування.

Суди зазначили, що приймаючи рішення ними врахований висновок, який міститься у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 року у справі № 922/2610/14 та постанові Вищого господарського суду України від 29.03.2016 року у справі №925/2018/14. Водночас, таке посилання суддів безпідставне, оскільки у цих сравах, на відміну від справи, що розглядається, водозабір користувачем здійснювався на підставі дозволу на спеціальне водокористування, і судами вирішувалось питання про можливість використання підземних вод лише на підставі цього дозволу та без отримання спеціального дозволу на користування надрами. Отже, посилання судів на висновки Верховного Суду України у постанові від 01.04.2015 року справі № 922/2610/14, як на підставу для відмови у задоволенні позову у цій справі, є безпідставними.

Такі дії обох судів суперечать ст. ст. 42, 84, 105 ГПК України (викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом та судом) та не відповідають усталеній практиці Європейського суду з прав людини (див. рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року), яка відображає принцип належного здійснення правосуддя. За практикою Європейського суду з прав людини відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень, і у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються.

Враховуючи викладене, судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 1 ст. 11110 ГПК України, а справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі п. 3 ст. 1119 ГПК України.

Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки сторін і, в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють їх спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст. ст. 11110 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Вінницькій області задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 року та рішення Господарського суду Вінницької області від 09.07.2016 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя Вовк І.В.СуддяСтратієнко Л.В.