ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2017 року Справа № 910/3060/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Яценко О.В.суддівБакуліної С.В., Ходаківської І.П.

розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.09.2016у справі№ 910/3060/16Господарського судуміста Києваза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4доФізичної особи - підприємця ОСОБА_5прозобов'язання вчинити дії та стягнення 162434,00грн,В засіданні взяли участь представники:

- позивача:ОСОБА_6 дов. від 04.08.2015, - відповідача :не з'явився ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємиць ОСОБА_4 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення з відповідача на користь позивача 276000,00грн заборгованості по орендній платі, 113766,00грн інфляційних нарахувань, 1794,00грн 3 % річних від простроченої суми, 8400,00грн неустойки у розмірі подвійної плати після припинення договору найму, 10874,00грн 182% річних від прострочнеї суми орендної плати; зобов'язання відповідача звільнити (повернути) торгове приміщення магазину „ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 140,3кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та передати об'єкт оренди позивачу.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов'язань за договором оренди об'єкта нерухомості від 01.01.2014, в частині сплати орендних платежів у строк встановлений договором.

Рішенням Господарський суд міста Києва від 24.05.2016 (суддя Головатюк Л.Д.) позовні вимоги ФОП ОСОБА_4 задовольнив частково. Стягнув з ФОП ОСОБА_5 на користь ФОП ОСОБА_4 27600,00грн заборгованості по орендній платі, 21937,00грн інфляційних нарахувань, 10874,00грн 182% річних, 8400,00грн неустойки в розмірі подвійної орендної плати та 2410грн 17 коп. витрат по оплаті судового збору. В задоволенні інших позовних вимог відмовив.

Рішення мотивовано тим, що позивачем доведено факт користування відповідачем орендованим майном в період з 29.11.2015 по 15.03.2016 суд дійшов висновку, про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в розмірі 8400, 00грн за період з 29.11.2015 по 15.03.2016 у відповідності до ч. ст. 785 ЦК України. п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначає одним із способів захисту порушеного права присудження до виконання обов'язку в натурі. Позивач просить суд зобов'язати відповідача звільнити (повернути) об'єкт оренди та передати його позивачу. При цьому, як встановлено судом, обов'язок складання акта приймання - передачі, за умовами договору (п. 2.4. договору) покладено на орендодавця, тобто на самого позивача. На підставі вказаного суд відмовив позивачу у задоволенні вимоги про зобов'язання саме відповідача звільнити (повернути) об'єкт оренди та передати його позивачу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 (судді: Гаврилюк О.М., Суліма В.В., Гончарова С.А.) рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 року у справі № 910/3060/16 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду з тих же підстав.

Не погодившись з постановою та рішенням попередніх інстанцій Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить змінити в частині сум боргу за інфляційним нарахуванням та судового збору, що підлягають стягненню з відповідача та скасувати в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача звільнити об'єкт оренди (найму) та стягнення 1794,00грн 3% річних з простроченої суми, та позов задовольнити повністю, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст.ст.625, 785, 599 Цивільного кодексу України, ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 23.01.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Яценко О.В., суддів - Бакуліної С.В., Ходаківської І.П. касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 прийнято до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 09.02.2017.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (орендодавець, який діяв при укладанні договору на підставі свідоцтва про реєстрацію від 21.10.2011 року № НОМЕР_1) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (орендар) 01.01.2014 року уклали договір оренди об'єкта нерухомості, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування основні засоби, торгівельну площу: магазину „ІНФОРМАЦІЯ_1" в розмірі 140,3 кв.м, магазину „ІНФОРМАЦІЯ_2" в розмірі 72,5 кв.м, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 2.2 договору від 01.01.2014 року об'єкт оренди повертається орендодавцеві орендарем за актом приймання - передачі, в якому сторони зазначають склад об'єкта оренди, його стан на момент повернення, протягом 5 днів з моменту закінчення строку дії договору, або в разі дострокового припинення строку дії договору - з дати припинення строку дії договору.

В п. 2.4 договору від 01.01.2014 року сторонами погоджено, що обов'язок складання акту приймання - передачі покладається на сторону, яка є власником об'єкта оренди.

Відповідно до п. 3.1.3 договору від 01.01.2014 року орендодавець зобов'язався вчасно надавати орендарю рахунки на оплату орендної плати та витрат з відшкодування наданих експлуатаційних та комунальних послуг.

У п. 3.3.2 договору від 01.01.2014 року сторони визначили, що орендар зобов'язався вчасно і в повному обсязі, відповідно до умов договору, сплачувати орендну плату і відшкодування експлуатаційних та комунальних платежів.

Згідно з п. 4.1 договору від 01.01.2014 року він діє з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року у випадку відсутності заяви від сторін про припинення договору після закінчення його протягом одного місяця він вважається продовжений на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором (п. 4.5 договору).

Також, матеріали справи не містять жодних доказів сплати відповідачем орендної плати за договором суд дійшов висновку, що його зобов'язання, як орендаря, по сплаті до 15 числа кожного місяця, який передує місяцю, в якому здійснюється користування об'єктом оренди 1200, 00грн орендної плати не виконувалися протягом строку дії договору (були порушені).

Судами правомірно не взято до уваги твердження відповідача, щодо не виникнення у нього обов'язку по сплаті орендних платежів за договором, з огляду на невиконання позивачем обов'язку щодо виставлення відповідачу рахунків на сплату орендної плати відхиляються, оскільки п. 5.5. договору не встановлює залежності сплати орендної плати від факту виставлення рахунку на оплату орендної плати.

Таким чином, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Договором визначений інший розмір процентів річних (182 %) від простроченої суми, ніж встановлений ст. 625 ЦК України (3 %), відповідно за домовленістю сторін сума боргу стягується з урахуванням 182 % річних. Стягнення суми боргу з урахуванням 182 % річних, як встановлено договором та 3 % річних як встановлено законом не відповідає положенням ст. 625 ЦК України, і буде подвійною відповідальністю за одне і те саме порушення, що не допустимо. Таким чином, суди правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в розмірі 1794, 00грн за період з 01.01.2014 по 15.03.2016.

Колегія суддів Вищого господарського суду здійснила перевірку розрахунків проведених судами попередніх інстанцій та визнає їх арифметично вірними.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач, як орендодавець, за договором правом на односторонню відмову скористався направивши відповідачу рекомендованого листа 6506903897301, який відповідачем отриманий не був. Висновку, що відповідач не отримав рекомендований лист 6506903897301 суд дійшов на підставі копії конверту листа 6506903897301 з повідомленням про вручення (тобто лист був повернутий на адресу відправника), які були надані в матеріали справи відповідачем, що свідчить про те, що відповідач такий лист бачив (зняв копію), проте не отримав. Оскільки лист 6506903897301 був повернутий відправнику, його текст відповідачем в матеріали справи не міг бути наданий. Отже, враховуючи вказані обставини суд вірно погодився з твердженням позивача, що договір з 29.11.2015 є розірваний.

Вирішуючи спір в частині вимог про зобов'язання відповідача звільнити (повернути) торгове приміщення магазину та передати об'єкт оренди позивачу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно з положеннями п. 2.2. договору, об'єкт оренди повертається орендодавцеві орендарем за актом приймання - передачі в разі дострокового припинення строку дії договору - з дати припинення строку дії договору. При цьому, як встановлено судом, обов'язок складання акта приймання - передачі, за умовами договору (п. 2.4. договору) покладено на орендодавця, тобто на самого позивача. На підставі вказаного суд відмовив позивачу у задоволенні вимоги про зобов'язання саме відповідача звільнити (повернути) об'єкт оренди та передати його позивачу.

Касаційна інстанція не погоджується з такими висновками з наступних мотивів.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно положень ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Так як судами встановлено, що договір оренди є розірваним, у відповідача відсутні правові підстави утримання орендованого майна, а наступив обов'язок повернути таке майно.

При цьому, не мають правового значення ті обставини, хто із сторін договору оренди несе обов'язок із складання акту приймання-передачі об'єкту оренди.

В цьому контексті слід зазначити, що вказівка на акт приймання-передачі, про який згадується в п. 2.4 договору оренди, свідчить, що з його допомогою сторони визначили порядок реалізації обов'язку з передачі об'єкту оренди, який у спірному випадку виникає у орендаря саме у зв'язку з розірванням договору оренди. Сам по собі акт приймання-передачі не є визначальним для висновку про виникнення зобов'язального правовідношення, зокрема з повернення орендованого майна у разі припинення договору, виникнення якого закон пов'язує саме з припиненням договору оренди.

З огляду на невиконання зобов'язання з повернення майна з оренди, вимоги наведеної норми ст. 785 ЦК України не виконано, законних підстав для утримання орендарем цього майна не наведено, тому у судів не було підстав для відмови в позові в частині вимог, що стосуються звільнення орендованого майна з мотивів, що не ґрунтуються на наведені нормі закону.

Таким чином, судам належить встановити обставини, пов'язані із виконання орендарем обов'язку повернути майно з оренди, надати оцінку доказам, які доводять виконання цього обов'язку або причин його невиконання та вирішити спір в цій частині вимог.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція обмежена в праві встановлення обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним та вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що господарськими судами попередніх інстанцій в порушення положень ст. 43 ГПК України не було всебічно, в повному обсязі та об'єктивно розглянуто всі обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарських судів попередніх інстанцій, прийняті у даній справі, цим вимогам не відповідають.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, касаційна скарга Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій в частині відмови в зобов'язанні відповідача звільнити (повернути) об'єкт оренди - скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 у справі № 910/3060/16 Господарського суду міста Києва в частині відмови в зобов'язанні відповідача звільнити (повернути) об'єкт оренди - скасувати.

3. Матеріали справи № 910/3060/16 у цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду першої інстанції.

4. Врешті рішення та постанову у справі № 910/3060/16 залишити без змін.

Головуючий суддяО.В. Яценко СуддіС.В. Бакуліна І.П. Ходаківська