ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2016 року Справа № 921/113/16-г/5

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О.,суддівДанилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 08.09.2016у справі№ 921/113/16-г/5 Господарського суду Тернопільської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Тер-Пінгвін"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаРегіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській областіпроусунення перешкод в користуванні майном шляхом його звільнення

за участю представників сторін від:

позивача: Пастернак А.О. (дов. від 25.10.2016)

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тер-Пінгвін" про усунення перешкод в користуванні майном шляхом його звільнення. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на обставини припинення строку дії укладеного між відповідачем та третьою особою договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №564 від 31.07.2009. Водночас позивач зазначав про невиконання відповідачем обов'язку зі звільнення об'єкту оренди. При цьому позивач посилався на приписи статей 526, 527, 530, 532, 610, 612, 614 Цивільного кодексу України, статей 283, 287, 291 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 04.05.2016, ухваленим суддею Андрушків Г.З., позов задоволено. Вмотивовуючи рішення суд виходив з того, що укладений між відповідачем та третьою особою договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №564 від 31.07.2009 припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку, на якій його було укладено, а відтак, відсутні правові підстави для продовження користування орендарем нерухомим майном, що є підставою для задоволення вимог позивача, як балансоутримувача орендованого майна. При цьому суд керувався приписами статей 526, 627, 759, 763, 764, 785 Цивільного кодексу України, статей 10, 17, 26, 27 Закону України "Про оренду державного і комунального майна".

Львівський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Кордюк Г.Т. - головуючий, Гриців В.М., Давид Л.Л., постановою від 08.09.2016 перевірене рішення місцевого господарського суду скасував, прийняв нове рішення, яким у позові відмовив. Вмотивовуючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірне орендоване майно є частиною залізничної станції м.Тернопіль, а відтак воно могло бути передане позивачу не у власність, а лише на праві господарського відання. З огляду на що, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що до позивача не перейшли права та обов'язки за договором оренди, а відтак позов не підлягає задоволенню. При цьому суд апеляційної інстанції керувався приписами статей 16, 620, 636 Цивільного кодексу України.

Ухвалою від 21.11.2016 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Данилової М.В., Сибіги О.М., касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 08.12.2016.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 31.07.2009 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тер-Пінгвін" (орендарем) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №564, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно: частину майданчика з покриттям площею 18,6 кв.м, на пероні вокзалу станції Тернопіль, за адресою: Привокзальний майдан,1, м. Тернопіль, що перебуває на балансі відокремленого підрозділу "Вокзал станції Тернопіль" Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку майна та станом на 28.02.2009 становить 32 080 грн. без ПДВ. (пункт 1.1. договору). Згідно з пунктом 2.1. договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання передавання майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди (пункт 2.2. договору). За умовами пункту 5.10. договору у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язався повернути балансоутримувачу, указаному орендодавцем орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу. У разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря, відновити майно або відшкодувати збитки у разі неможливості його відновлення. Відповідно до пункту 10.1. договору, цей договір укладено строком на 2 (два) роки 364 днів, що діє з 31.07.2009 до 29.07.2012 року включно. Продовження дії цього договору на новий строк оформляється додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору, відповідно до вимог чинного на момент його закінчення законодавства та за умови належного виконання орендарем всіх обов'язків за договором оренди (пункт 10.4 договору). У пункту 10.6. договору сторони погодили, що чинність договору припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. У разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу (пункт 10.9. договору). Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря (пункт 10.10. договору). Судами встановлено, що на виконання умов договору балансоутримувач передав в строкове платне користування, а орендар прийняв державне нерухоме майно: частину майданчика з покриттям площею 18,6 кв.м. на пероні вокзалу станції Тернопіль, за адресою: Привокзальний майдан, 1, м. Тернопіль, що підтверджується актом передавання нерухомого майна від 31.07.2009. Строк дії договору оренди неодноразово продовжувався, укладанням між сторонами додаткових угод, які є складовими та невід'ємними частинами договору і відповідно до додаткової угоди від 29.12.2014 строк дії договору оренди встановлено до 31.03.2015. Судами також встановлено, що 30.04.2015 Регіональне відділення фонду державного майна України по Тернопільській області, як орендодавець за договором, направило відповідачу листа № 18-14-01649, в якому повідомило відповідача про те, що строк дії договору №564 від 31.07.2009 закінчився 31.03.2015 та зазначило про необхідність повернення орендованого майна балансоутримувачу по акту приймання-передачі. Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач продовжує використовувати об'єкт оренди після припинення дії договору оренди майна державної власності. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Розглядаючи даний спір суди обох інстанцій вірно установили, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором найму (оренди). Оренда державного та комунального майна є різновидом майнового найму, і при розгляді справ застосовуються норми як Закону України "Про оренду державного та комунального майна", так і норми Цивільного та Господарського кодексів України. За приписами статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Договір оренди є консенсуальним, тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди у належній формі, оплатним, двостороннім та строковим. Згідно зі статтею 763 названого Кодексу договір найму укладається на строк, встановлений договором. Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічні приписи містяться у частині 2 статті 291 Господарського кодексу України. Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця упродовж одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Аналогічна норма міститься в частині 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди упродовж одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Зі змісту зазначених правових норм убачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення можуть бути висловлені ним, як до закінчення терміну дії договору оренди, так і упродовж одного місяця після закінчення цього строку. Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і упродовж місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Судами попередніх інстанцій установлено, що волевиявлення орендодавця - третьої особи у справі відносно припинення договору у зв'язку із закінченням строку його дії 31.03.2015 і небажання продовжувати орендні відносини, підтверджується скерованим відповідачу листом від 30.04.2015 №18-14-01649 "Про припинення терміну дії договору оренди державного нерухомого майна". Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про те, що договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.07.2009 №564 припинив свою дію з 31.03.2015 визнається колегією суддів правомірним. Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Згідно з частиною 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Аналогічний обов'язок орендаря щодо повернення орендованого майна передбачено також пунктом 10.9. договору оренди. З огляду на припинення дії договору оренди у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, відсутні правові підстави для продовження користування відповідачем державним майном. Враховуючи зазначене, висновок місцевого господарського суду про задоволення вимоги позивача про усунення перешкод в користуванні спірним майном шляхом його звільнення визнається правомірним. Апеляційний господарський суд наведеного не врахував та не спростував установленого судом першої інстанції, що призвело до безпідставного скасування законного рішення у справі. При цьому колегія суддів визнає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у позивача права на звернення до господарського суду з даним позовом, з огляду на те, що останній не є власником орендованого майна, яке закріплене за позивачем лише на праві господарського відання. Відповідно до статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника. Тобто, право господарського відання є правовою формою реалізації права державної і комунальної власності спеціально створеними суб'єктами різних організаційно-правових форм, які у встановленому порядку набувають статусу юридичної особи. Дані юридичні особи отримують певну сукупність прав та обов'язків, які дають їм змогу здійснювати функції власника. За таких обставин, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.05.2016 - залишенню в силі. Відтак, доводи, викладені в касаційній скарзі, знайшли своє підтвердження. Витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "Тер-Пінгвін".

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 у справі № 921/113/16-г/5 Господарського суду Тернопільської області скасувати.

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.05.2016 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тер-Пінгвін" на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" 1653,60 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Тернопільської області.

Головуючий суддя: В. Швець

Судді: М. Данилова

О. Сибіга