ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Справа № 925/393/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Данилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016у справі № 925/393/16 Господарського суду Черкаської областіза позовомДержавного підприємства "Енергоринок"доПублічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго"про стягнення коштівв судовому засіданні взяли участь представники :- позивачаСаква Д.Ю.- - відповідачаЛегкий Т.І.

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2016 року Державне підприємство "Енергоринок" звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 91 473 531 грн. 42 коп. основного боргу, 13 650 614 грн. 31 коп. пені, 91 448 грн. 68 коп. штрафу, 2 802 555 грн. 44 коп. інфляційних втрат, 1 077 065 грн. 79 коп. три проценти річних та судові витрати.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 03.06.2016 (суддя Дорошенко М.В.) у даній справі позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 (головуючий Сітайло Л.Г., судді: Ропій Л.М., Ропій Л.М., Калатай Н.Ф.) у даній справі вказане судове рішення змінено та викладено його резолютивну частину рішення в наступній редакції:

"Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" (вул. Гоголя, 285, м. Черкаси, 18000, ідентифікаційний код 22800735) на користь Державного підприємства "Енергоринок" (вул. Симона Петлюри, 27, м. Київ-32, 01032, ідентифікаційний код 21515381) - 91473531 грн. 42 коп. основного боргу, 2802555 грн. 44 коп. інфляційних нарахувань, 1077065 грн. 79 коп. три проценти річних та 180663 грн. 25 коп. - витрат на сплату судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовити". Розстрочено виконання даної постанови на 36 місяців, починаючи з жовтня 2016 року, згідно з визначеним графіком. Здійснено розподіл судових витрат.

Частково не погоджуючись із зазначеною постановою суду апеляційної інстанції, Державне підприємство "Енергоринок" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати в частині відмови у стягненні штрафу та пені, наданні розстрочки виконання рішення суду та судових витрат, рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

В обґрунтування своєї касаційної скарги касатор послався на те, що суд апеляційної інстанції помилково відмовив у стягненні штрафних санкцій та необґрунтовано надав розстрочку виконання судового рішення на 36 місяців.

25.11.2016 на адресу суду від Державного підприємства "Енергоринок" надійшло додаткове обґрунтування касаційної скарги, яке залучено до матеріалів справи та враховано судом.

У відзиві на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство Черкасиобленерго" заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційної інстанції - без змін.

В судовому засіданні 07.12.2016 відповідач пояснив, що виконує умови розстрочки, визначені постановою апеляційної інстанції, здійснюючи платежі у встановленому розмірі та у відповідні строки.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

На підставі поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 червня 2007 року між Державним підприємством "Енергоринок" (позивачем у справі) та Відкритим акціонерним товариством "Черкасиобленерго" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Черкасиобленерго"; відповідачем у справі) укладено договір № 4071/02 та додаткові угоди до цього договору № 4690/01 від 30.04.2008, № 7665/02 від 05.10.2011.

Відповідно до умов цього договору, Державне підприємство "Енергоринок" зобов'язалося продавати, а Публічне акціонерне товариство Черкасиобленерго" - купувати електроенергію та здійснювати її оплату.

В період з квітня по листопад 2015 року відповідач купував у позивача електроенергію, однак свої зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної оплати придбаної електроенергії відповідач не виконав, у зв'язку з чим, у нього виникла заборгованість в розмірі 91 473 531 грн. 42 коп.

Пославшись на несплату відповідачем вартості поставленої та використаної електроенергії, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь основний борг, нараховані інфляційні втрати та 3 % річних, які заявлені до стягнення у даній справі.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Судами попередніх інстанцій на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що заборгованість відповідача на час вирішення спору судом склала 91 473 531 грн. 42 коп., що в установленому законом порядку не спростовано. Доказів сплати боргу матеріали справи не містять.

Задовольняючи позов в частині основного боргу, 3 % річних та інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати поставленої електроенергії, а також передбаченої статтею 625 ЦК України відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді інфляційних втрат та трьох процентів річних.

За перевіреними судами розрахунками позивача, у останнього виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 2 802 555 грн. 44 коп. інфляційних втрат, 1 077 065 грн. 79 коп. 3 % річних.

Рішенням місцевого господарського суду, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, стягнуто з відповідача на користь позивача вказану суму основного боргу, нараховані інфляційні втрати та 3% річних у вказаних розмірах.

Судові рішення в зазначеній частині не оскаржуються.

Стосовно висновків суду апеляційної інстанції про відмову у стягненні штрафних санкцій, колегія вважає їх такими, що відповідають вимогам діючого законодавства з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14.05.2004 порушено провадження у справі № 01/1494 про банкрутство відповідача, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Отже, з 14.05.2004 і станом на момент звернення позивача з позовом у даній справі відповідач перебував у процедурі банкрутства на стадії розпорядження майном.

Спірні суми штрафу та пені були нараховані позивачем за невиконання відповідачем умов договору № 4071/02 від 15.06.2007 в частині здійснення розрахунків за поставлену протягом квітня по листопад 2015 року електричну енергію на загальну суму 91 473 531 грн. 42 коп.

Таким чином, вимоги позивача виникли після порушення провадження у справі про банкрутство відповідача, а отже відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі по тексту - Закон про банкрутство) є поточними грошовими зобов'язаннями останнього.

Відповідно до положень статті 1 Закону про банкрутство (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частиною четвертою статті 12 Закону про банкрутство встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.

Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону про банкрутство протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто наведена норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення.

Виходячи зі змісту ст.ст. 1, 12 Закону про банкрутство, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 12.03.2013 у справі № 29/5005/16170/2011 та від 01.10.2013 у справі № 28/5005/3240/2012, яка в силу с. 11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх судів України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 13 650 614 грн. 31 коп. пені та 91 448 грн. 68 коп. штрафу, правильно застосував приписи статей 1, 12 Закону про банкрутство, а також врахував відповідну правову позицію Верховного Суду України.

Щодо питання про надання розстрочки виконання судового рішення, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 121 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

В пунктах 7.1.2., 7.2. постанови № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Виходячи із наведеного, в основу судового рішення про надання розстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання. При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, а також такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Таким чином, питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочки.

Зазначені вимоги дотримані судом апеляційної інстанції у повній мірі, відтак висновки суду слід визнати достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно з п. 6.2. Додатку 2 до договору між членами Оптового ринку електричної енергії України "Інструкції про порядок використання коштів Оптового ринку електричної енергії України" споживачі, яким електрична енергія постачається місцевим постачальником, зобов'язані оплачувати її коштами виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання Місцевих постачальників.

Відповідно до ст. 151 Закону України "Про електроенергетику" передбачено, що для проведення розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричної енергії України та спожиту електричну енергію енергопостачальники, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, їх відокремлені підрозділи та оптовий постачальник електричної енергії відкривають в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання.

В свою чергу, споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їх електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання.

Кошти з поточних рахунків рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальників, що здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, перераховуються згідно з алгоритмом оптового ринку електричної енергії виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії.

Таким чином, відповідач не має доступу до коштів, що сплачуються за електроенергію та перебувають на рахунку зі спеціальним режимом використання.

Основними причинами виникнення заборгованості є низький рівень розрахунків за поставлену відповідачем електроенергію своїм споживачам.

Ступінь виконання зобов'язання відповідача перед позивачем знаходиться в прямій залежності від ступеню виконання зобов'язання споживачів перед відповідачем.

Отже, прострочення оплати з куплену електричну енергію обумовлено дисбалансом оплати споживачами вартості спожитої електричної енергії.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на 01.05.2016 недоплата за спожиту електричну енергію таких споживачів є значною, виходячи з довідки про проведення розрахунків за спожиту електроенергію. Отже, систематичне недофінансування з боку держави бюджетної сфери призводить до низького рівня розрахунків за електричну енергію споживачів електричної енергії, що фінансуються з державного та місцевого бюджету.

Серед боржників із найбільшою заборгованістю за спожиту електричну енергію перед відповідачем є населення, а також підприємства державної та комунальної форми власності, більшість з яких перебуває в процедурі банкрутства. До того ж, сам відповідач з 14.05.2004 перебуває у процедурі банкрутства на стадії розпорядження майном.

Отже, виходячи з вимог процесуального законодавства суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення у даній справі, встановив обставини та обґрунтував їх винятковість, що є підставою для розстрочки виконання судового рішення.

До того ж, за змістом статті 121 ГПК України розстрочити виконання судового рішення - це право суду.

Водночас, згідно частини другої статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, враховуючи фінансовий стан боржника, його перебування в процедурі банкрутства та доводи викладені у заяві про розстрочку виконання судового рішення, з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника та зупинки роботи підприємства, суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого суду, дійшов правильного висновку про задоволення заяви боржника про розстрочку виконання судового рішення й обґрунтовано розстрочив його виконання на 36 місяців з помісячною сплатою визначених сум за визначеним графіком.

Колегія суддів вважає, що прийнята у справі постанова відповідає принципу пропорційності врахування матеріальних інтересів обох сторін (як стягувача, так і боржника) при вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суду.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Таким чином, оскаржена постанова відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства, що свідчить про відсутність підстав для її зміни або скасування.

Керуючись статями 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 у справі № 925/393/16 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

О. М. Сибіга