ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Справа № 923/359/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Вовка І.В., Стратієнко Л.В.розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2016у справі№ 923/359/16 Господарського суду Херсонської області за позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" додочірнього товариства "Теплотехсервіс" закритого акціонерного товариства "Теплотехніка"простягнення 93 945,71 грн за участю представників сторін:

позивача: Вознюк Є.В.,

відповідача: Оніщенко В.І.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до дочірнього товариства "Теплотехсервіс" закритого акціонерного товариства "Теплотехніка", в якому просило стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 93 946,71 грн, з яких: 32 169,01 грн пеня, 57 650,06 грн - інфляційних втрат, 4 127,64 грн - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 09.12.2013 між сторонами у справі був укладений договір купівлі-продажу природного газу №1811/14-БО-ЗЗ, за умовами якого ПАТ "НАК "Нафтогаз України" поставило ДТ "Теплотехсервіс" ЗАТ "Теплотехніка" природний газ на загальну суму 1 072 230,75 грн, проте відповідач не виконав свої зобов'язання за вищезазначеним договором щодо своєчасної та повної оплати отриманого за договором природного газу, у зв'язку із чим позивачем відповідачу були нараховані пеня, річні та інфляційні втрати.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 24.05.2016 у справі №923/359/16 позов було задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в сумі 16 084,51 грн, 3% річних в сумі 4 127, 64 грн, інфляційні втрати в сумі 57 650,06 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 1409, 20 грн; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2016 у справі №923/359/16 рішення господарського суду Херсонської області від 24.05.2016 року було змінено; стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в сумі 15 079,55 грн, 3 % річних в сумі 3 890,29 грн та інфляційні у сумі 21 817,94 грн, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 1 378,00 грн; відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 17 089,46 грн, 3 % річних в сумі 237,35 грн та інфляційних у сумі 35 832,12 грн; в іншій частині рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2016 та рішення господарського суду Херсонської області від 24.05.2016 скасувати в частині відмови у задоволенні позову в частині зменшення розміру пені на 50 %, прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити в зазначеній частині позовні вимоги в сумі 16 084, 50 грн. В іншій частині рішення та постанову залишити без змін.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 09.12.2013 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ДП "Теплотехсервіс" ЗАТ "Теплотехніка" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 1811/14-БО-ЗЗ, згідно умов розділу 1 договору (із змінами відповідно до додаткової угоди № 1) продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, а покупець (відповідач) зобов'язується прийняти та оплатити природний газ на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.1. договору продавець передає покупцю в період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ в обсязі до 280 тис. куб. м.

Пунктом 6.1. договору сторони визначили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати обсягів газу протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з п.7.2. договору у разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.

Пунктом п. 9.3. договору сторони передбачили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання (розділ 11).

Судами встановлено, що на виконання умов укладеного договору ПАТ "НАК "Нафтогаз України" протягом січня-грудня 2014 було поставлено, а ДП "Теплотехсервіс" ЗАТ "Теплотехніка" прийнято природного газу на загальну суму 1 072 230,75 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2014 року, від 28.02.2014 року, від 31.03.2014 року, від 30.04.2014 року, від 31.05.2014 року, від 30.06.2014 року, від 31.07.2014 року, від 31.10.2014 року, від 30.11.2014 року та від 31.12.2014 року, які підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Як стверджував позивач та підтверджено матеріалами справи, ДП "Теплотехсервіс" ЗАТ "Теплотехніка" повністю розрахувалося за спожитий природний газ на суму 1 072 230,75 грн.

Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасних розрахунків за надані позивачем послуги, тому позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача штрафні санкції, які передбачені умовами самого договору, а також нормами чинного законодавства. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що рішення та постанова в частині інфляційних втрат та річних не оскаржується.

Суди попередніх інстанцій, зменшуючи розмір заявленої до стягнення позивачем штрафних санкцій (пені) до 50%, вказали про те, що заявлений позивачем розмір пені є надмірним порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, і зменшення у даному випадку їх розміру спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсними, а не можливими збитками, що завдані правопорушенням. На підставі викладених обставин суди дійшли висновку про можливість на підставі поданого клопотання зменшити розмір пені за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Крім того, апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок позовних вимог, змінив рішення місцевого господарського суду в частині стягнення пені, інфляційних втрат та річних, посилаючись на невірний розрахунок позивача, який було прийнято судом першої інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій, виходячи з наступного.

Предметом касаційного оскарження у даній справі є питання щодо необґрунтованості зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача внаслідок прострочення виконання зобов'язання з оплати отриманого природного газу.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7.2. договору сторони передбачили, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.

Оскільки відповідачем було порушено умови укладеного договору щодо своєчасного виконання зобов'язання по оплаті вартості отриманих послуг, судова колегія погоджується з висновком апеляційного господарського суду про стягнення пені за період з 15.02.2014 по 31.03.2015, яка складає 15 079, 55 грн (30 159,11 грн - 50%), розмір якої перевірений судом, відповідає вимогам чинного законодавства та умовам укладеного договору.

Разом з тим, відповідач звернувся з клопотанням про зменшення розміру пені до 1 грн від розрахованого позивачем, в порядку п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, посилаючись на складне фінансове становище, яке виникло з незалежних від нього причин.

Стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає до стягнення з відповідача на 50% та часткового задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, що є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін, спричинених саме невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором.

Також колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду щодо зміни рішення місцевого господарського суду в частині стягнення пені, інфляційних та річних з огляду на наступне.

Так, апеляційним судом правомірно зазначено, що при нарахуванні пені та 3 % річних по кожному платежу позивач помилково в період прострочки враховував день здійснення відповідачем оплати, що є неприпустимим, оскільки пеня та 3 % річних, згідно з чинним законодавством та умовами договору, нараховується за кожний день прострочення, яке припиняється при повній або частковій оплаті, а отже пеня та 3 % річних повинні нараховуватись за період до дня наступної оплати.

Крім того, позивач при нарахуванні інфляційних за періоди прострочки виконання зобов'язань, менші місяця, в той час як інфляція є девальвацією грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, що збільшує суму основного боргу, який повинен існувати протягом місячного періоду прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання, причому саме визначена позивачем сума боргу відповідача повинна існувати в цей період, а в даному випадку відповідач частково сплачував борг у визначений позивачем період.

Враховуючи вищевказане, судом апеляційної інстанції правомірно присуджено до стягнення пеню в сумі 15 079,55 грн, 3 % річних - 3 890,29 грн, інфляційних - 21 817,94 грн.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог стосовно стягнення штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2016, ухваленого з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2016 у справі № 923/359/16 - без змін.

ГоловуючийН Нєсвєтова Судді:І. Вовк Л. Стратієнко