ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Справа № 921/204/16-г/6 Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого: суддів:Студенця В.І., Васищака І.М., Селіваненка В.П.,за участю представниківпозивача - Вознюк М.П., Захарчук А.П., Кушнірук І.М., відповідача-1 - не з"явився, відповідача -2 - не з"явився, відповідача -3 - Мосійчук Я.В., Ходюк К.М., відповідача -4 - не з"явився,розглянувши касаційну скаргу Релігійної громади "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви"на постанову від Львівського апеляційного господарського суду 30.08.2016та на рішення відГосподарського суду Тернопільської області 03.06.2016у справі№ 921/204/16-г/6за позовомРелігійної громади "Парафія святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату"доШумської районної державної адміністрації Васьковецької сільської ради Релігійної громади "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви" Комунального підприємства "Шумське бюро технічної інвентаризації"провизнання незаконними і скасування актів

ВСТАНОВИВ:

Релігійна громада "Парафія святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату" звернулась до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Шумської районної державної адміністрації, Васьковецької сільської ради, Релігійної громади "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви", Комунального підприємства "Шумське бюро технічної інвентаризації" про визнання незаконним та скасування: розпорядження Васьковецького сільського голови №9 від 13 березня 1997 року; п.6 розпорядження голови Шумської районної державної адміністрації №90 від 02 квітня 1997 року; свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 16 квітня 1997 року та реєстраційного напису від 16.04.1997 р.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 08.04.2016 порушено провадження у справі № 921/204/16-г/6 за позовом Релігійної громади "Парафія святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату" до Шумської районної державної адміністрації, Васьковецької сільської ради, Релігійної громади "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви", Комунального підприємства "Шумське бюро технічної інвентаризації" про визнання незаконним та скасування: розпорядження Васьковецького сільського голови №9 від 13 березня 1997 року; п.6 розпорядження голови Шумської районної державної адміністрації №90 від 02 квітня 1997 року; свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 16 квітня 1997 року та реєстраційного напису від 16.04.1997 р.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області (суддя Шумський І.П.) від 03.06.2016 позов задоволено; визнано незаконним і скасовано п.6 розпорядження голови Шумської районної державної адміністрації №90 від 02 квітня 1997 року; визнано незаконним і скасовано розпорядження Васьковецького сільського голови №9 від 13 березня 1997 року; визнано незаконним і скасовано свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння від 16 квітня 1997 року, видане Шумською районною державною адміністрацією та реєстраційний напис на документі про право особистої власності від 16.04.1997 року, вчинений Шумським бюро технічної інвентаризації.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Бонк Т.Б. - головуючий суддя, судді Бойко С.М., Якімець Г.Г.) від 30.08.2016 рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.06.2016 залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятою постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 та рішенням Господарського суду Тернопільської області від 03.06.2016, Релігійна громада "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви" подала касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права, а саме ст.8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", ст.ст. 24, 80, 321, 325 ЦК України, норми процесуального права, зокрема ст. ст. 33, 34, 83 ГПК України, не застосовано ст.17, ст.18 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", ст. 48, 57 Закону України "Про власність".

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.11.2016 касаційну скаргу Релігійна громада "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви" прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами 06.12.1991 зареєстровано Статут парафії - Релігійна громада "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви (УПЦ).

В період з 1991 по 1997 здійснювалось будівництво церкви в селі Кути, Шумського району, Тернопільської області за рахунок пожертв, вчинення релігійних обрядів, а також силами та за кошти жителів названого села.

Васьковецькою сільською радою Релігійній громаді УПЦ Святої праведної Анни було надано в постійне користування 0,1590 га землі для будівництва церковного храму (Державний акт від 27.12.1996 ІІ-ТР№000966).

З 1997 в селі Кути за адресою: вул. Гагаріна, 17, в приміщенні храму Святої праведної Анни проводились богослужіння (довідка Васьковецького сільського голови №126 від 26.01.2016).

Розпорядженням Васьковецького сільського голови №9 від 13.03.1997 церковну громаду села Кути визнано правовласником церковної споруди, що знаходиться в даному селі.

Господарськими судами встановлено, що на момент зазначеного розпорядження в селі Кути була зареєстрована лише Релігійна громада "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви (УПЦ).

Розпорядженням Голови Шумської районної державної адміністрації №90 від 02.04.1997 "Про оформлення права особистої власності на житлові будинки /домоволодіння/" в п.6 встановлено факт приналежності за церковною громадою УПЦ Святої праведної Анни на церкву по вул. Гагаріна в с. Кути.

На підставі вищевказаного розпорядження голови Шумської РДА №90 від 02.04.1997, Шумською районною державною адміністрацією 16.04.1997 видано церковній громаді УПЦ Святої праведної Анни свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння в селі Кути, Шумського району по вул. Гагаріна,17. На звороті цього свідоцтва Шумським БТІ 16.04.1997 вчинено відповідний реєстраційний напис.

Розпорядженням Голови Тернопільської ОДА №588-од від 29.09.2015 зареєстровано статут Релігійної громади "Парафія святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату". Дана Релігійна громада є юридичною особою до складу якої входять частина жителів села Кути Шумського району.

Як встановлено господарськими судами, предметом позову у справі є матеріально-правова вимога Релігійної громади "Парафія святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату" про визнання незаконним та скасування: розпорядження Васьковецького сільського голови №9 від 13 березня 1997 року; п.6 розпорядження голови Шумської районної державної адміністрації №90 від 02 квітня 1997 року; свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 16 квітня 1997 року та реєстраційного напису від 16.04.1997 р.

Підставою заявленого позову є те, що оспорювані акти прийняті із порушенням законодавства, а саме Закону України "Про місцеве самоврядування" та Закону України "Про місцеві державні адміністрації", культова спора у селі Кути не була введена в експлуатацію, церква будувалась не юридичною особою - Релігійною громадою "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви, а за кошти жителів села Кути та для задоволення потреб усіх жителів села Кути, а не лише членів релігійної громади.

Задовольняючи заявлені позовні вимоги повністю, суди попередніх інстанцій виходили з обгрунтованості та доведеності заявлених позовних вимог.

Проте такі висновки колегія суддів вважає передчасними, оскільки зроблені без встановлення та урахування всіх обставин справи, які мають істотне значення для даного спору.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначається право особи на доступ до правосуддя, а за ст. 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред"явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Згідно з ч.1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема судовий захист цивільного права та інтересу.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів наведений у ч.2 ст. 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб"єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Отже, при вирішенні спору суд повинен з"ясувати характер спірних правовідносин (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02.07.2002 №13-рп/2002 незалежно від дати прийняття акта ненормативного характеру, сторона, яка вважає, що її права порушено може звернутися до суду з позовом про визнання недійсним акта ненормативного характеру з підстав, зазначених у законодавстві.

Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору, предметом якого є визнання незаконним та скасування актів органів місцевого самоврядування та органу державної адміністрації, якими було вирішено питання права власності на культову споруду за Релігійною громадою "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви належним чином не врахували наступного.

Відповідно до ст.29 Закону України "Про власність" (чинного на момент винесення оскаржуваних актів) об'єктами права власності релігійної організації є культові споруди, предмети релігійної обрядовості, благодійного, культурно-просвітницького і виробничого призначення, жилі будинки, грошові кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами і організаціями або передане державою чи придбане на інших підставах, не заборонених законом.

Згідно з ст. 18 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом. Право власності релігійних організацій охороняється законом.

В п.6 Роз"яснення Вищого арбітражного суду України від 29.02.96 №02-5/109 "Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" зазначено, що відповідно до статей 17 і 18 Закону кожна релігійна громада (парафія, церква тощо) або інша релігійна організація (монастир, релігійне братство або місія, духовний навчальний заклад), а не релігійне угруповання в цілому (УПЦ-КП, УАПЦ, УГКЦ тощо) або його керівний центр, є власником придбаного чи створеного нею рухомого і нерухомого майна та коштів і їх єдиним розпорядником (ст. 29 Закону України "Про власність").

Відповідно до ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували, не звернули увагу на те, що будівництво культової споруди здійснювалось єдиною на той час Релігійною громадою "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви", в тому числі і за рахунок пожертвувань громадян села Кути, а відповідно за вказаною юридичною особою на підставі оскаржуваних актів було зареєстровано право власності.

За змістом ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з п.2 роз'яснення Вищого господарського суду України від 26.01.2000 №02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів", підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору не врахували рішення Конституційний Суд України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), в якому у п. 4 цього рішення, суд зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Також суди не звернули увагу на те, що Тернопільський окружний адміністративний суд у справі №819/86/16 за позовом Релігійної громади "Парафія святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату" до Шумської районної державної адміністрації, Васьковецької сільської ради, Релігійної громади "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви", Комунального підприємства "Шумське бюро технічної інвентаризації" про визнання незаконним та скасування: розпорядження Васьковецького сільського голови №9 від 13 березня 1997 року; п.6 розпорядження голови Шумської районної державної адміністрації №90 від 02 квітня 1997 року; свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 16 квітня 1997 року та реєстраційного напису від 16.04.1997 р. встановив наявність у даній справі спору про право, з огляду на те, що позивач просить визнати протиправними і скасувати реалізовані правові акти індивідуальної дії, а також визнати нечинним та скасувати свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння, у зв"язку з чим суд закрив провадження у справі через непідвідомчість його адміністративних судам.

З урахуванням вищевикладеного, а також того, що предметом позову у даній справі є визнання недійсними актів індивідуальної дії органу місцевого самоврядування та органу державної адміністрації на підставі яких за відповідачем-3 було зареєстровано право власності на культову споруду, суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили та не встановили, яке вказаними актами було порушено саме право позивача, як юридичної особи, яка була зареєстрована лише у 2015 році, а будівництво культової споруди відбувалось у 1991-1997 роках та чи є ефективним обраний позивачем спосіб захисту.

Встановлення та дослідження вказаних обставин має істотне значення для правильного вирішення спору у даній справі, у зв"язку з чим колегія суддів вважає передчасним висновки попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення заявленого позивачем позову.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 6 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, то це відповідно є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, з передачею справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу країни, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Релігійної громади "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.06.2016 у справі №921/204/14-г/16 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.

Головуючий - суддя Студенець В.І.

Судді: Васищак І.М.

Селіваненко В.П.