ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Справа № 916/897/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Губенко Н.М., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Раф-Плюс"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 05.11.2015у справі№ 916/897/14 господарського суду Одеської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Раф-Плюс"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Фізична особа-підприємець ОСОБА_6простягнення 1 860 383,75 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

- ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" Костюк К.О.;

- ТОВ "Раф-Плюс" ОСОБА_5;

- ФОП ОСОБА_6 ОСОБА_5;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.09.2015 у справі №916/897/14 (судді: Власова С.Г., Волков Р.В., Цісельський О.В.) відмовлено Публічному акціонерному товариству "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" (надалі позивач/банк/ПАТ Райффайзен Банк Аваль") в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Раф-Плюс" (надалі відповідач/ТОВ "Раф-Плюс"), третя особа у справі: ФОП ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.11.2015 у справі №916/897/14 (судді: Ліпчанська Н.В., Савицький Я.Ф., Головей В.М.) скасовано вказане рішення господарського суду Одеської області у даній справі, позов Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Раф-Плюс" на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість у розмірі: 200 284,82 дол. США - заборгованість за основним зобов'язанням; 44 498,81 дол. США - заборгованість за відсотками; 899 473,86 грн. - пеня; судовий збір у розмірі 73080,00 грн. за подання позовної заяви; 80388,00 грн. за подання апеляційної скарги.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Раф-Плюс", не погоджуючись із вказаною постановою суду апеляційної інстанції, звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Банк надав заперечення на касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Раф-Плюс, в яких заперечує проти її задоволення та просить постанову апеляційного господарського суду залишити без змін.

Ознайомившись з матеріалами та встановленими судом першої та апеляційної інстанції обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність юридичної оцінки судом першої та апеляційної інстанції, дотримання ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи у березні 2014 року банк звернувся до господарського суду Одеської області із позовом до ТОВ "Раф-Плюс" (поручитель за договором поруки №010/15-29/07-337/1) про стягнення заборгованості за кредитним договором №010/15-29/07-337, забезпеченого договором іпотеки за реєстровим №2519 від 19.06.2007 та договором поруки №010/15-29/07-337/1 від 19.06.2007.

Як вказувалося вище, місцевий господарський суд, відмовляючи у позові, дійшов до висновку, що банком не було надіслано на адресу поручителя (відповідача) вимоги про дострокове стягнення суми боргу за кредитним договором, що, на думку місцевого суду, суперечить положенням договору поруки.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позов банку, виходив з того, що законодавець не забороняє подавати вимогу у вигляді позовної заяви відразу до суду, а отже, надіславши позов до суду та на адресу поручителя, банк довів та повідомив про існування заборгованості, та заявив свої вимоги до поручителя.

Вищий господарський суд України вважає такі висновки суду першої та апеляційної інстанцій передчасними з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 19.06.2007 між банком та ОСОБА_6 (далі - позичальник) укладено кредитний договір №010/15-29/07-337 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на наступних умовах: - розмір кредиту: 396 000,00 дол. США; - розмір та кількість траншів: 1-ий транш готівкою - 330 000,00 дол. США; 2-ий транш безготівково - 66 000,00 дол. США; - цільове використання кредиту: ремонт та відновлення нерухомості; річна база нарахування процентів; - дата остаточного повернення кредиту - 19.06.2017; - комісія за дострокове погашення кредиту: а) 2% від суми часткового або повного дострокового виконання боргових зобов'язань, протягом 1-го року з моменту отримання першого траншу по кредиту; б) 1% від суми часткового або повного дострокового виконання боргових зобов'язань, починаючи з 2-го року з моменту отримання першого траншу по кредиту і до повного виконання боргових зобов'язань: - фіксована процентна ставка - 12% річних. - повернення кредиту та сплата процентів відбувається шляхом оплати позичальником платежів, що зменшуються згідно з графіком погашення до цього договору: детальний порядок повернення кредиту та сплати процентів визначений в частині №2 цього договору: - майновий поручитель - ТОВ "Раф-Плюс"; - поручитель - ТОВ "Раф-Плюс". В забезпечення виконання боржником (позичальником) своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором, між банком та ТОВ "РАФ-Плюс" був укладений договір поруки від 19.06.2007 №010/15-29/07-337/1, згідно з яким ТОВ "Раф-Плюс" на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед банком відповідати по зобов'язанням боржника - ОСОБА_6, а саме: кредит в розмірі 396 000,00 дол. США, проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штраф), в розмірі, строки та у випадках передбачених кредитним договором, а також виконати інші умови кредитного договору в повному обсязі.

Також судами встановлено, що банк на виконання умов кредитного договору виконав у повному обсязі та надав ОСОБА_6 кредит в сумі 396 000,00 дол. США, проте, згідно з даними розрахунку банку позичальник (ОСОБА_6В.) свої зобов'язання не виконує, а саме: несвоєчасно сплачує відсотки за користування кредитом, а також несвоєчасно погашає борг за тілом кредиту у зв'язку з чим, за твердженням банку, у ОСОБА_6 виник борг перед банком, який станом на 09.09.2015 склав 244 783,63 дол. США (200284, 82 дол. США - заборгованість за кредитом, 44 498,81 дол. США - заборгованість за відсотками), та пеня в сумі 899 473,86 грн. Зазначені обставини, як стверджує позивач, підтверджено рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13.03.2015 у справі №522/2947/14ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 08.07.2015, яким стягнуто з ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором, та відповідно до положень ст. 35 ГПК України, не потребують доказування.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ч. 1 ст. 553 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України).

Частиною 4 статті 559 ЦК України встановлено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст.ст. 251, 252 ЦК України).

Як встановлено судом, позичальник (а відтак і поручитель) взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 19.06.2017, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами, відповідно до графіка погашення заборгованості за кредитом).

Отже, поряд з установленням строку дії договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень ч. 4 ст. 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 29.06.2016 у справі № 6-272цс16, від 23.12.2015 у справі № 6-436цс15, яка є обов'язковою в силу приписів ст. 11128 ГПК України).

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати щомісяця, а за договором поруки поручитель приймає на себе зобов'язання здійснити виконання боржником зобов'язань за кредитним договором в обсязі, заявленому банком, тому з часу несплати кожного з платежів, відповідно до ст. 261 ЦК України, починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого договором поруки строку для пред'явлення вимог до поручителя.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через встановлений договором поруки строк для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

У справі яка переглядається, суди не дослідили умов договору поруки в частині встановлення чи не встановлення сторонами строку дії поруки (п. 4.1.) та не врахували, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів і в розрізі наведеного, залишилось нез'ясованим питання чи пред'явив банк вимогу до поручителя в межах встановленого договором поруки строку по кожному місячному платежу та по яких платежах порука припинилась, а по яких ще діяла; крім того, судами не досліджувалося питання чи банком встановлювався день для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України.

Правова позиція щодо тлумачення терміну "пред'явлення вимоги" до поручителя в розумінні чинного законодавства міститься в постановах Верховного Суду України від 17.09.2014 у справі № 6-170цс13 та у справі № 6-53цс14, згідно з якою словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців підряд від дня настання строку виконання основного зобов'язання слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної заяви, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Тобто, в розумінні чинного законодавства звернення кредитора із відповідним позовом до поручителя слід вважати пред'явленням письмової вимоги до нього.

Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України строку або строку встановленого договором поруки.

Метою касаційного перегляду справи є перевірка застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. З урахуванням вищезазначеного, а також зважаючи на те, що згідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази, а також враховуючи те, що оскаржувані рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства, вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Під час нового розгляду справи суду слід прийняти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін, зокрема і позивача, і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 1115 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Раф-Плюс" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.11.2015 та рішення господарського суду Одеської області від 17.09.2015 у справі №916/897/14 скасувати і справу направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Н.М. Губенко

В.І. Картере