ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Справа № 916/5088/15

Вищий господарський суд України в складі колегії:

Головуючого судді суддів:Корсака В.А., Данилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Газ"на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.08.2016у справі № 916/5088/15 Господарського суду Одеської областіза позовомДержавного підприємства "Морський торговельний порт "Южний"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Газ"пророзірвання договору та стягнення попередньої оплати

в судовому засіданні взяли участь представники :- позивачаЩелкунов О.М.- відповідачаСавастиков В.В.

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2015 року Державне підприємство "Морський торговельний порт "Южний" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ-ГАЗ", в якому просило суд розірвати договір поставки природного газу на 2003 рік № 072/ОГЕ-27 від 11.10.2002/19.11.2002 та усіх додаткових угод до нього з 01.12.2014 та стягнути з відповідача на свою користь 2 190 798 грн. попередньої оплати.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.05.2016 (головуючий суддя Волков Р.В., судді: Степанова Л.В., Рога Н.В.) відмовлено у задоволенні позову ДП "Морський торговельний порт "Южний" до ТОВ "ЮГ-ГАЗ" в частині розірвання договору поставки природного газу на 2003 рік № 072/ОГЕ-27 від 11.10.2002/19.11.2002 та усіх додаткових угод до нього з 01.12.2014. Припинено провадження у справі в частині стягнення 2 190 798 грн. з ТОВ "ЮГ-ГАЗ" на користь ДП "Морський торговельний порт "Южний".

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.08.2016 (головуючий Будішевська Л.О., судді: Мишкіна М.А., Таран С.В.) вказане рішення суду скасовано в частині припинення провадження у справі та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Газ" на користь Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" 2 190 798 грн. В іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Здійснено розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Юг-Газ" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати в частині часткового задоволення позову, в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Державне підприємство "Морський торговельний порт "Южний" у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів касатора і просить суд залишити його скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційної інстанції скасувати в частині відмови у розірванні спірного договору та усіх додаткових угод до нього. Прийняти нове рішення у цій частині, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

07.12.2016 від Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" на адресу суду надійшли письмові пояснення по суті спору, які залучені до справи та враховані судом.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що між Державним підприємством "Морський торговельний порт "Южний" (позивачем у справі), як споживачем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮГ-ГАЗ" (відповідачем у справі), як постачальником, укладено договір на поставку природного газу на 2003 рік №072/ОГЕ-27 від 11.10.2002, за умовами якого, постачальник зобов'язався поставити природний газ в період з 01.01.2003 по 31.12.2003 для потреб споживача, а останній зобов'язався прийняти та оплатити його вартість.

Відповідно до п.7.5 договору, строк його дії підлягає автоматичній пролонгації на 1 рік за умови, що сторони не менш як за 25 днів до його закінчення не повідомили одна одну про припинення договірних зобов'язань.

Додатковою угодою до вказаного договору № 66 від 08.10.2014 строк його дії було продовжено до 31.12.2015, після чого строк дії договору не продовжувався і з 2016 року припинив свою дію. В матеріалах справи відсутні докази того, що договір є діючим в 2016 році.

В своїй позовній заяві позивач просить суд розірвати договір на поставку природного газу на 2003 рік №072/ОГЕ-27 від 11.10.2002 з 01.12.2014 на підставі ст. 651 ЦК України, посилаючись на обставини непереборної сили.

Висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині, колегія вважає правильними, з наступних підстав.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 525 Цивільного Кодексу України забороняє односторонню відмову від зобов'язання або зміну його умов не, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.188 ГК України, відповідно до якої зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Як на підставу для розірвання договору з 01.12.2014 позивач посилається на прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови № 647 від 26.11.2014 "Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами" та зазначає, що п.1 останньої встановлено "з 1 грудня 2014 р. по 28 лютого 2015 р. промислові, енергогенеруючі та теплогенеруючі (в частині промислових обсягів газу) підприємства згідно з додатком до цієї постанови здійснюють закупівлю природного газу виключно у гарантованого постачальника Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". Закупівля природного газу підприємствами згідно з додатком до цієї постанови в інших постачальників природного газу не здійснюється.".

Згідно Додатку до вищевказаної Постанови позивач був включений у перелік промислових підприємств.

На думку позивача, прийняття Постанови КМУ № 647 є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), які унеможливили виконання позивачем своїх зобов'язань. При цьому, позивач посилається на п.6.1 п.6 договору, як на підставу для його розірвання.

На виконання Постанови КМУ № 647, позивач 05.12.2014 уклав відповідний договір та здійснював закупівлю газу у гарантованого постачальника - НАК "Нафтогаз України".

Разом з тим, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2014 у справі № 826/17772/14 було визнано незаконними і нечинними пункти 1-4 постанови Кабінету Міністрів України № 647 від 26.11.2014 з 29.11.2014. Постанову суду було залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.03.2015.

Визнавши встановленими зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що Постанова Кабінету Міністрів України № 647 від 26.11.2014 не може бути підставою для розірвання договору, обґрунтовано відхиливши при цьому посилання позивача на Сертифікат Торгово-промислової палати України № 5586 від 17.12.2015 з приводу дії обставин непереборної сили.

Відповідно до ч.1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.3 ст.653 ЦК України, у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині розірвання договору №072/ОГЕ-27 від 11.10.2002/19.11.2002 та усіх додаткових угод до нього з 01.12.2014.

Стосовно іншої позовної вимоги про стягнення суми попередньо оплати, слід зазначити наступне.

На підтвердження цієї суми позивач посилався на наявність сплачених 1583916,60 грн. авансових коштів станом на 01.11.2014, додаткову сплату 3176846,40 грн. платіжним дорученням № 198190 від 20.11.2014 в якості передплати за грудень 2014 року, відрахування у листопаді 2014 року з вищевказаних сум 2 569 965, 00 грн. в якості оплати за спожитий газ та зазначив, що залишок після цього становить 2 190 798, 00 грн.

Відповідач, вказані обставини в суді першої інстанції не оспорював, заперечень щодо факту та розміру отриманих коштів суду не надав, а послався на проведення взаємозаліку зустрічних однорідних вимог, на підтвердження чого надав суду заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог № 43 від 19.01.2016, та докази її відправки відповідачу.

Приймаючи до уваги вказану заяву, суд першої інстанції виходив з того, що заява однієї сторони про зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язання.

Статтею 204 Цивільного Кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З матеріалів справи не вбачається наявності підстав, з якими діюче законодавство, насамперед ст.ст. 601, 602 Цивільного Кодексу України, ст.203 Господарського Кодексу України, прямо пов'язують недійсність здійсненого відповідачем правочину.

В той же час, суд першої інстанції помилково виходив з того, що вимоги про визнання недійсним такого правочину (зарахування зустрічних однорідних вимог) в судовому порядку не є предметом розгляду по цій справі та не заявлялись сторонами, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості надавати правову оцінку питанню дійсності згаданого правочину.

21.01.2016 ТОВ "ЮГ-ГАЗ" направило на адресу ДП "МТП "Южний" заяву про залік зустрічних вимог, відповідно до якої припиняються вимоги ДП "МТП "Южний" до ТОВ "ЮГ-ГАЗ"про стягнення заборгованості в сумі 2190798,00грн. та на цю суму вимоги ТОВ "ЮГ-ГАЗ" до ДП"МТП"Южний" про стягнення штрафних санкцій.

При цьому, штрафні санкції, нараховані ДП "МТП "Южний", останнім не визнані, будь-які судові рішення щодо їх стягнень відсутні. Період нарахування цих санкцій охоплює 2011-2015. Відповідно, зобов'язання щодо сплати штрафних санкцій у заявленій сумі не є безспірними.

Згідно вимог п.п.1-1 п.1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі якщо відсутній предмет спору.

Разом з тим, відповідно до роз'яснень, що викладені у п.4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" із змінами і доповненнями, господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (підпункту 1-1 пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відповідно до ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахуванням можуть припинятися тільки однорідні вимоги. Вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет. Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Отже, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав.

В п. 1.14 своєї постанови "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України.

В даному випадку, вимога про повернення попередньої оплати та вимога про стягнення штрафних санкцій за порушення умов договору не можуть бути визнані за своїм правовим змістом однорідними вимогами, які підлягають зарахуванню в розумінні вказаної статті.

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що відповідач у даній справі має на меті здійснити зарахування зустрічних вимог, які за своєю природою не є однорідними, що, в свою чергу, унеможливлює здійснення такого зарахування, оскільки суперечить встановленим ст. 601 ЦК України правилам.

Крім того, сам по собі факт подання відповідачем заяви про зарахування зустрічних вимог за відсутності доказів виконання такої заяви про зарахування іншою стороною (наприклад відображення в бухгалтерському обліку відповідних змін), не свідчить про проведення такого зарахування, внаслідок якого припиняється зобов'язання.

Наявність заперечень позивача щодо розміру зобов'язання та його змісту, зазначеного у заяві про зарахування зустрічних вимог, унеможливлює висновок щодо відсутності між сторонами у даній справі спору та неврегульованих питань.

Позивачем при розгляді справи в суді апеляційної інстанції надана бухгалтерська довідка про стан взаєморозрахунків з відповідачем за період з 01.01.2014 по 31.07.2016, підтверджена первинними документами.

На підставі сукупності поданих до справи доказів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем підтверджена наявність заборгованості відповідача перед ним в розмірі 2 190 798, 00 грн. здійсненої попередньої оплати за газ, а обов'язок повернення цієї суми встановлений п.4.10. договору № 072/ОГЕ-27.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи викладене, колегія вважає, що апеляційний господарський суд, керуючись визначеними процесуальним законом повноваженнями, правомірно скасував рішення місцевого господарського суду в частині припинення провадження у справі щодо вимоги про стягнення попередньої оплати, як таке, що прийняте при неповно з'ясованих обставинах справи.

Колегія вважає зазначені висновки апеляційного господарського суду правильними та достатньо обґрунтованими.

Відповідно до приписів статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що апеляційним господарським судом дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування оскаржуваної постанови, відсутні.

В своїй касаційній скарзі скаржник фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.08.2016 у справі № 916/5088/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

Судді М. В. Данилова

О. М. Сибіга