ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Справа № 910/4438/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.,- головуючого (доповідач), Кравчука Г.А., Рогач Л.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 05.10.2016у справі№910/4438/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів"до1) Державного підприємства "Іллічівський морський торгівельний порт"; 2) Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"простягнення 22 654,19 грн.У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Сиваш А.М. (представник за дов. від 30.12.2015);

від відповідачів: не з'явилися;

В С Т А Н О В И В :

У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Запорізький завод феросплавів" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Іллічівський морський торгівельний порт" та Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення з кожного з них по 11327,10 грн. збитків.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, як вантажоодержувач, одержав вагон з недостачею. Позивач вважає, що втрата вантажу виникла як з вини залізниці (перевізника), яка подала вагон непридатний у комерційному відношенні, так і з вини державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» (відправника), який прийняв такий вагон. Такими діями відповідачів позивачеві завдані збитки в розмірі 22654,19 грн., що є вартістю відповідальної недостачі з ПДВ.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.06.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2016, позов до ПАТ «Українська залізниця» задоволено повністю; стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ПАТ «Запорізький завод феросплавів» 22654,19 грн. збитків, 1378,00 грн. судового збору; у позові до ДП «Іллічівський морський торговельний порт» відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку складеному 15.08.2015 року залізницею комерційному акту №011153/536/1685, дійшов висновку про те, що цей акт відповідає вимогам законодавства і є допустимим доказом, який засвідчує матеріальну відповідальність Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", а тому позовні вимоги, заявлені до залізничного перевізника є правомірними та доведеними.

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 року та прийняти нове рішення, яким в позовних вимогах до ПАТ "Укрзалізниця" відмовити в повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 908 Цивільного кодексу України, статті 307 Господарського кодексу України, статті 31, 129, 131 Статуту залізниць України.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що відповідальність за нестачу вантажу повинен нести також і відправник вантажу, оскільки в додаток до комерційного акта РА №011153/1685 від 15.08.2015 було складено акт про технічний стан вагону №240 від 15.08.2015 в якому зазначено, що до навантаження відправник зазори бачити міг, втрата вантажу можлива.

Тобто, на думку скаржника, відправник не виконав вимоги статті 31 Статуту залізниць України, пунктів 5 та 6 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу, не підготував вагон до перевезення сипучого вантажу, не вжив заходів, що запобігають висипанню вантажу на шляху прямування.

Державне підприємство "Іллічівський морський торгівельний порт" (в подальшому перейменоване на Державне підприємство "Морський торгівельний порт "Чорноморськ") у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 року без змін, з підстав викладених у відзиві.

Крім того, у вказаному відзиві відповідач подав клопотання про зміну найменування відповідача-2, в якій зазначив, що 16.09.2016 наказом Міністерства інфраструктури України за №319 було прийнято рішення про перейменування відповідача-2 з Державного підприємства "Іллічівський морський торгівельний порт" на Державне підприємство "Морський торгівельний порт "Чорноморськ".

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваної постанови, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2014 року між позивачем, як покупцем, та ПАТ "Нікопольський завод феросплавів", як продавцем, було укладено Договір поставки № 1406317 на поставку коксової продукції, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця коксову продукцію, а покупець прийняти і оплатити цю продукцію, асортимент, кількість, строки поставки і ціна якої вказані в специфікаціях до цього Договору, які є його невід'ємною частиною.

Зі станції Іллічівськ (експ.) Одеської залізниці на станцію Запоріжжя Ліве Придніпровської залізниці державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" було відправлено ПАТ "Запорізький завод феросплавів" вагон № 55467294 з вантажем - "Горішок коксовий", що підтверджується накладною №40532137 від 10.08.2015 року, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи.

Зокрема, у вагоні № 55467294 відповідно до накладної №40532137 від 10.08.2015 року було відправлено 52 950 кг Горішку коксового.

В подальшому, 15.08.2015 року при прийнятті вантажу з вагону № 55467294 станцією призначення Запоріжжя Ліве Придніпровської залізниці було складено комерційний акт №011153/536/1685, яким зафіксовано недостачу вантажу, виявлену за результатами зважування вантажу, а саме: виявлено вагу 47 750 кг (нетто), замість 52 950 кг, що була вказана під час відправлення.

Відповідно до акта приймання продукції по кількості №272/15 від 17-18.08.2015 року на деталях вагону маються сліди просипання перевезеного вантажу. Порушено маркування в місці поглиблення.

Таким чином, фактичними обставинами справи підтверджуються, що було допущено втрату вантажу в розмірі 5 200 кг, яка складається з вартості відповідальної недостачі з ПДВ 22 654, 19 грн. відповідно до відомості - розрахунку недостачі №272.

Предметом спору у даній справі є вимоги Публічного акціонерне товариство "Запорізький завод феросплавів" про стягнення з Державного підприємства "Іллічівський морський торгівельний порт" та Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" по 11327,10 грн. збитків з кожного, що є вартістю відповідальної недостачі з ПДВ, яка склалася у зв'язку втратою вантажу.

За приписами статті 307 Господарського кодексу України, які кореспондується з приписами статті 908 Цивільного кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 (далі-Статут залізниць України) визначає обов'язки, права та відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.

Згідно зі статті 924 Цивільного кодексу України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до статті 114 Статуту залізниць України, залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. Недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству (стаття 110 Статуту залізниць України).

Частиною 3 статті 308 Господарського кодексу України передбачено, що вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до пунктів 4 та 5 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу (далі - Правила перевезення вантажів), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 № 542, можливість транспортування у вагонах відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, розмір яких не перевищує 13 мм, визначається відправником.

Перед навантаженням вантажів, які містять дрібні фракції, відправник зобов'язаний пересвідчитися, що перевезення у наданому вагоні не призведе до втрати вантажу. Якщо втрата можлива через конструктивні зазори, відправник зобов'язаний вжити додаткових заходів щодо їх ущільнення, для чого йому залізницею надається безоплатний час користування вагонами до 30 хвилин на всю одночасно подану групу вагонів.

У разі навантаження у вагони відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, відправник повинен вжити заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення, особливо у випадках навантаження вище рівня бортів вагона (із "шапкою"). Такі заходи розроблюються відправником окремо для кожного виду вантажу.

Статтею 129 Статуту залізниць України визначено, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами і актами загальної форми, які складають станції залізниць; комерційний акт складається для засвідчення в тому числі невідповідності маси вантажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.

Задовольняючи позовні вимоги до ПАТ "Укранська залізниця" та стягуючи з останнього 22654,19 грн. збитків, суди виходили з того, що внаслідок неналежного виконання ПАТ "Українська залізниця" зобов'язань щодо перевезення довіреного йому вантажу, позивачу спричинені збитки в розмірі 22 654,19 грн., які складаються з вартості відповідної недостачі з ПДВ, а акт №011153/536/1685 від 15.08.2015 року засвідчує матеріальну відповідальність саме Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Проте такі висновки обох судів попередніх інстанцій визнаються судом касаційної інстанції передчасними.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" заперечуючи проти позову, стверджувало те, що псування вантажу є наслідком комерційної несправності вагона, що підтверджується актом про технічний стан вагону №240 від 15.08.2015, а отже відповідальність за нестачу вантажу повинен нести відправник.

Обґрунтованість таких посилань відповідача судами попередніх інстанцій не була перевірена.

Відповідно до наявних матеріалів справи, в них мають місце суперечливі за своїм змістом документи, що можуть мати безпосереднє відношення до тих обставин, на які посилається відповідач.

Так в матеріалах справи наявний комерційний акт №011153/536/1685 від 15.08.2015, яким зафіксовано недостачу вантажу, виявлену за результатами зважування вантажу та у якому зазначено, що навантаження нижче рівня бортів на 40 см. праворуч по центру вагона над 5-6 люками є воронкоподібне заглиблення діаметром 3,0 м., глибиною 1,0 м. У технічному відношенні вагон справний. Є зазор праворуч по руху поїзда між кришкою 6 люка та поперековою балкою вагона довжиною 300 мм, шириною 40 мм. Для запобігання подальшій втраті вантажу зазор закритий. Протікання вантажу немає. При повторному переважуванні вагона вага підтвердилась. Вантаж, який відсутній, міг поміститися в вагоні.

В той же час, в матеріалах справи містяться акт №240 про технічний стан вагона (контейнера) від 15.08.2015, який як стверджує відповідач було складено, як додаток до комерційного акта №011153/536/1685 від 15.08.2015 та зі змісту якого вбачається наявність зазору на спірному вагоні справа по ходу між криш.каб 6 люка та поперечною балкою вагону 300х40 мм. Втрата вантажу можлива, до навантаження відправник зазори бачити міг, проте жодних заходів щодо усунення не прийняв.

Проте, вказані та наявні в матеріалах справи докази та доводи були залишені судами першої та апеляційної інстанції без уваги.

Вказаний акт №240 про технічний стан вагона (контейнера) від 15.08.2015 судами першої та апеляційної інстанції не досліджувався, відповідна оцінка не надавалася, що свідчить про неповне з'ясування судами обставин справи.

За змістом статті 32 Господарського процесуального кодексу України, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, встановлюється господарським судом на підставі доказів - фактичних даних, що встановлюються певними засобами доказування.

З огляду на зазначене, висновки суду попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог до ПАТ «Українська залізниця», колегія вважає передчасними та такими, що не ґрунтуються на дослідженні доказів в їх сукупності із врахування всіх обставин справи.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 і рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2016 у справі №910/4438/16 скасувати.

Справу скерувати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: Г.А.Кравчук

Л.І. Рогач