ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Справа № 910/17893/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач) Гольцової Л.А., Козир Т.П.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СІВ"на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2014та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.09.2016у справі№ 910/17893/14 Господарського суду міста Києваза позовом Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"доТовариства з обмеженою відповідальністю "СІВ"простягнення 83912,86 грн.за участю представників:

від позивача: Бриль Р.О.

від відповідача: Невструєв Л.Б.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2014 у справі № 910/17893/14 (суддя Лиськов М.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 (головуючий суддя Дідиченко М.А., судді: Пономаренко Є.Ю., Андрієнко В.В.), задоволено позовні вимоги Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району", стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІВ" на користь 81619,39 грн. - основного боргу, 1174,00 грн. - інфляційних втрат, 4119,47 грн. - 3% річних.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "СІВ" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 у справі № 910/17893/14, прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 530, 613 Цивільного кодексу України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, відповідно до рішення Київської міської ради від 22.09.2011 № 24/6240 "Про питання діяльності комунальних підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва", Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради перейменоване на Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району".

Товариство з обмеженою відповідальністю "СІВ" споживає комунальні послуги, які надає виконавець комунальних послуг КП "ЦОС Шевченківського району" за адресою: м. Київ, вул. Старовокзальна, 13.

Відповідно до акту № 251 від 05.05.2014 відділу контролю КП "ЦОС Шевченківського району" приміщення відповідачем використовується під офіс. Також у додатку 6 до договору на постачання теплової енергії в гарячій воді, що укладений позивачем з безпосереднім виробником послуги теплопостачання, ПАТ "Київенерго", зазначено споживача - ТОВ "СІВ".

Як встановлено судами попередніх інстанцій у період з 30.11.2010 по 31.03.2014 відбувалось фактичне споживання комунальних послуг відповідачем, що підтверджується табуляграмами наданими виробниками послуг по факту надання комунальних послуг позивачеві.

Відповідно до розрахунку заборгованості за надані комунальні послуги по нежитловому приміщенню ТОВ "СІВ" за період з 29.09.2010 по 31.03.2014 (включно) заборгованість відповідача складає 81619,39 грн.

Невиконання відповідачем зобов'язань по оплаті спожитих комунальних послуг стало підставою звернення позивача до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІВ" про стягнення 83 912, 86 грн.

Судами попередніх інстанцій позовні вимоги позивача задоволено.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідачем не оплачено спожиті комунальні послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 81619, 39 грн.

Вирішуючи питання про сплив позовної давності, суди виходили з того, що оскільки відповідачем з 07.05.2012 по 31.03.2014 були вчинені дії, що свідчать про визнання ним свого боргу, відповідно перебіг строку позовної давності переривався і строк позовної давності після переривання почався заново. Тому, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності (позовна заява надійшла до суду 26.08.2014).

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами присуджено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 4119,47 грн. та збитки від інфляції у сумі 1174, 00 грн. за період з 29.09.2010 по 31.03.2014.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абзацу 2 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункт 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 ).

Предметом позову у цій справі є позовні вимоги Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" про стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Пунктом 2.1 статуту позивача встановлено, що він створений з метою отримання прибутку від господарської діяльності, спрямованої на задоволення суспільних потреб, надання послуг населенню у сфері житлово-комунального господарства в якості виконавця цих послуг.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення до житлово-комунальних послуг відносяться комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема у постановах від 25.11.2014 у справі № 3-184-гс14 та від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

У пункті 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, зазначено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Як встановлено судами попередніх інстанцій відповідач користувався житлово-комунальними послугами, але сплачував за отримані послуги не в повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 81619,39 грн. у період з 29.09.2010 по 31.03.2014.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "ЮКОС" проти Росії" позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 даного Кодексу встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За загальним правилом, згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Якщо умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Частиною третьою вказаної статті передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як зазначено у пункті 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", правила переривання перебігу позовної давності застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Суд апеляційної інстанції вказує на те, що оскільки відповідачем з 07.05.2012 по 31.03.2014 були вчинені дії, що свідчать про визнання ним свого боргу, відповідно перебіг строку позовної давності по перелічених рахунках переривався і строк позовної давності після переривання почався заново. Отже, позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності, тому у суду відсутні підстави для застосування до частини позовних вимог строку позовної давності за заявою відповідача.

Відповідно до акту звіряння взаєморозрахунків станом на 01.10.2010 заборгованість ТОВ "СІВ" складає 14166,57 грн., однак судами попередніх інстанцій не досліджувалось питання періоду, за який утворилась вказана заборгованість.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідачем здійснювались часткові оплати за надані комунальні послуги. При цьому згідно із банківськими виписками при здійсненні оплати відповідачем у призначенні платежу зазначався конкретний місяць та рік, а також номер рахунку, згідно з яким здійснено оплату за комунальні послуги.

Тобто, здійснюючи часткову оплату за комунальні послуги за конкретний місяць, боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини періодичного платежу, проте суд апеляційної інстанції зазначеним обставинам правової оцінки не надав та не дослідив розрахунки відповідача за надані послуги та переривання строку позовної давності щодо конкретних періодичних платежів.

Судом першої інстанції питання щодо строку позовної давності не розглядалось, оскільки з заявою про застосування строку позовної давності відповідач звернувся лише в апеляційний господарський суд, так як не приймав участі у розгляді справи у суді першої інстанції.

Отже, вирішуючи спір, не дослідивши належним чином стану розрахунків за комунальні послуги та не з'ясувавши фактичних обставин, пов'язаних із вчиненням у цей період боржником дій, що можуть свідчити про визнання ним свого боргу та визнаватися як підстава для переривання позовної давності, суди першої та апеляційної інстанції дійшли передчасних висновків про задоволення позовних вимог позивача.

За таких обставин, оскаржувані рішення та постанова не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки, в порушення вимог частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, прийняті без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дослідити обставини, пов'язані із здійсненням розрахунків за комунальні послуги, визначити періодичні платежі, за якими у відповідача існувала заборгованість, з'ясувати обставини, що відповідно до законодавства можуть свідчити про переривання позовної давності і в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Відповідно до статті 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СІВ" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 у справі № 910/17893/14 скасувати.

Справу № 910/17893/14 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Т.П. КОЗИР