ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Справа № 910/12300/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівДанилової М.В., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скаргиДержавного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго", м. Київна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 рокуу справі господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Зв'язоктехсервіс", м. КиївдоДержавного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго", м. Київпростягнення суми

за участю представників

позивача: Маслюк А.А.,

відповідача: Левченко Д.Ю.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Зв'язоктехсервіс" (далі за текстом - ТОВ "Зв'язоктехсервіс") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі за текстом - ДП "НЕК "Укренерго") про стягнення інфляційних втрат у розмірі 35 453 860, 95 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.07.2016 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 року позовні вимоги задоволено повністю: присуджено до стягнення з ДП "НЕК "Укренерго" на користь ТОВ "Зв'язоктехсервіс" 35 453 860, 95 грн. та судовий збір.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат при наявності рішення суду про задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу та 3 % річних у іншій справі, яке вступило в законну силу, є законними та обгрунтованими, оскільки наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; водночас, у зв'язку зі зверненням позивача до суду у вересні 2015 року з позовом про стягнення основної заборгованості у справі № 910/23199/15 строк позовної давності в силу приписів ст. 264 Цивільного кодексу України було перервано, а тому беручи до уваги, що перебіг позовної давності розпочався заново, звернення позивача до суду з даним позовом 05.07.2016 року про стягнення інфляційних втрат відбулось в межах строків позовної давності.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ДП "НЕК "Укренерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

ТОВ "Зв'язоктехсервіс" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник відповідача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 року - скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, а представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.12.2012 року ДП "НЕК "Укренерго" (замовник) та ТОВ "Зв'язоктехсервіс" (генпідрядник) укладено Договір підряду № 01-2/1186-12, відповідно до якого генпідрядник зобов'язався у 2012 - 2013 роках на свій ризик власними або залученими силами з власних матеріальних ресурсів на підставі наданої уповноваженим представником замовника проектної документації, виконати та здати замовнику в установлений цим Договором строк закінчені роботи - об'єкт будівництва, а саме: сукупність приміщень і споруд або окремі приміщення (споруди), будівництво яких здійснюється відповідно до робочого проекту "ЛЕП 110 кВ Придунайська - Залізничне та пристанційний вузол (ПС 110 кВ "Придунайська") для приєднання об'єкта альтернативної енергетики до ПС 110 кВ "Залізничне", а також виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язався надати генпідряднику будівельний майданчик (фронт робіт), передати проектно-кошторисну та іншу необхідну дозвільну документацію, затверджену в установленому порядку, прийняти виконані роботи та оплатити їх в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Під час розгляду справи № 910/23199/15 судами встановлено, що на виконання зазначеного Договору ТОВ "Зв'язоктехсервіс" у грудні 2012 року поставило, а ДП "НЕК "Укренерго" прийняло обладнання вартістю 50 939 455, 02 грн., яке відповідачем оплачено не було.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.11.2015 року у справі № 910/23199/15 залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 06.06.2016 року присуджено до стягнення з ДП "НЕК "Укренерго" на користь ТОВ "Зв'язоктехсервіс" основний борг за вказаним Договором у розмірі 50 939 455, 02 грн. та 3 % річних у розмірі 3 860 233, 77 грн.

На стадії виконавчого провадження ДП "НЕК "Укренерго" було сплачено ТОВ "Зв'язоктехсервіс" грошові кошти у розмірі 54 872 768, 79 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 04.04.2016 року.

Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 35 453 860, 95 грн. за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 01.03.2013 року по 31.03.2016 року.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

В силу приписів ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наведеного вбачається, що правова конструкція ст. 625 Цивільного кодексу України передбачає сплату боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання, належної кредитору суми боргу, збільшеної на встановлений індекс інфляції за весь час прострочення. В даному випадку у боржника не виникає нового або додаткового грошового зобов'язання, проте розмір основного зобов'язання щомісячно збільшується на індекси інфляції, встановлені у період прострочення.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за своєчасне невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відтак, господарськими судами попередніх інстанцій вірно відзначено, що за кожний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання з березня 2013 року по березень 2016 року сума заборгованості відповідача збільшувалась на встановлений індекс інфляції, а тому сплата останнім у квітні 2016 року основного боргу у розмірі 50 939 455, 02 грн., присудженого до стягнення рішенням господарського суду міста Києва від 17.11.2015 року у справі № 910/23199/15, не позбавляє позивача права нарахувати відповідачу інфляційні втрати за весь час прострочення.

Враховуючи те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічної правової позиці дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 23.01.2012 року у справі № 37/64.

Також колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що доводи відповідача про сплив строку позовної давності правомірно було відхилено судами попередніх інстанцій з огляду на те, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення основної заборгованості у справі № 910/23199/15 у вересні 2015 року, а тому строк позовної давності в силу приписів ст. 264 Цивільного кодексу України було перервано і перебіг позовної давності розпочався заново, що вказує на те, що звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення інфляційних втрат відбулось в межах строків позовної давності.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що інші доводи ДП "НЕК "Укренерго", викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обґрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 року у справі № 910/12300/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова В.О. Швець