ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Справа № 906/1274/15

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді суддів Корсака В.А., Данилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиВійськової частини А-3258на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 28.01.2016у справі № 906/1274/15 Господарського суду Житомирської областіза позовомМалого приватного підприємства "Фірма"Альфа-М"доВійськової частини А-3258простягнення 283 341,57 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаМаксименко Ю.Ф.- - відповідачане з'явився

В С Т А Н О В И В:

Мале приватне підприємство "Фірма "Альфі-М" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Військової частини А-3258 про стягнення 283 341,57 грн.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 29.10.2015 (суддя Маріщенко Л.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з Військової частини А-3258 на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М": 120 445,76 грн. заборгованості; 19 508,26 грн. 3% річних; 84 432,50 грн. інфляційних втрат; 22 759,30 грн. пені; 4 942,92 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.01.2016 (головуючий суддя Мамченко Ю.А., судді Дужич С.П., Коломис В.В.), рішення Господарського суду Житомирської області від 29.10.2015 у справі №906/1274/15 скасовано в частині відмови в стягненні 33 002,12 грн. інфляційних втрат та в частині відмови в стягненні 13, 20 грн. пені. Стягнуто з Військової частини А 3258 на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М": 120 445,76 грн. заборгованості; 19 508,26 грн. 3% річних; 117 380,79 грн. інфляційних втрат; 22 772,5 грн. пені; 5 602,14 грн. судового збору. Відмовлено в стягненні 53, 83 грн. інфляційних втрат та 3 180,43 грн. збитків від неодержаного доходу.

Не погоджуючись із прийнятими рішенням та постановою, Військова частина А 3258 звернулася до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Житомирської області від 29.10.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.01.2016 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Стягнути з позивача судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги.

У відзиві на касаційну скаргу Мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М" не погоджується з доводами касатора і просить суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.10.2016 у зв'язку зі звільненням Данилової Т.Б. з посади судді Вищого господарського суду України, справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Корсак В.А., Сибіга О.М., Данилова М.В.

Військова частина А-3258 не реалізувала процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення була повідомлена належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 28.04.2012 між Військовою частиною А 3258 в особі командира частини Кучменка І.Г. та Малим приватним підприємством Фірмою "Альфа-М" в особі директора Максименка Ю.Ф. укладено мирову угоду №2/4 щодо реструктуризації зобов'язань за мировою угодою №1/3 від 29.03.2010 за додатковими угодами до договору №106 від 30.10.2001 та додаткових угод до нього (а.с. 12).

Пунктом 1.1 даної угоди зазначено, що відповідач зобов'язався погасити позивачу заборгованість в сумі 120 445,76 грн., яка виникла за зобов'язаннями за мировою угодою №1/3 від 29.03.2010, яка укладена щодо реструктуризації боргу за зобов'язаннями за додатковими угодами № 3 від 07.06.2005, №4 від 17.03.2006, №5 від 11.10.2006 до договору №106 від 30.10.2001 та затвердженої ухвалою господарського суду Житомирської області від 15.04.2010 у справі №5/16 у терміни та на умовах, визначених цією угодою.

Пунктом 2.1. угоди передбачено, що відповідач самостійно без пред'явлення рахунку позивачем перераховує на поточний рахунок позивача суму боргу, вказану в пункті 1.1 цієї угоди до 31.10.2012 з урахуванням індексу інфляції за період з 01.02.2010 до дня перерахування, якщо цей період індекс інфляції перевищує 100% та 3% річних за період з 01.02.2010 до дня перерахування згідно статті 625 ЦК України.

Оскільки станом на 30.06.2015 зобов'язання, які виникли з мирової угоди №2/4 від 28.04.2012 Військовою частиною А3258 не виконані, МПП "Фірма"Альфа-М" звернулося з позовом про стягнення з відповідача 120 445,76 грн. заборгованості, 117 434,62 грн. інфляційних втрат за період з 01.02.2010 по 30.06.2015, 19 508,26 грн. 3% річних за період з 01.02.2010 по 30.06.2015; 22 772,50 грн. пені за період з 01.07.2014 по 30.06.2015 та 3 180,43 грн. збитків.

Приймаючи рішення, господарські суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст.ст. 525, 526 ЦК України).

Згідно п. 1.1. Мирової угоди сторона 1 зобов'язується погасити стороні 2 заборгованість в сумі 120 445,76 грн., яка виникла за зобов'язаннями за Мировою угодою №1/3 від 29.03.2010, укладеною щодо реструктуризації боргу за зобов'язаннями за додатковими угодами № 3 від 07.06.2005, №4 від 17.03.2006 та №5 від 11.10.2006 до договору 106 від 30.10.2001, та затвердженої Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 15.04.2010 у справі № 5/16, у терміни та на умовах, визначених цією угодою.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 174 ГК України зазначено, що господарські зобов'язання виникають безпосередньо із господарського договору або безпосередньо із закону.

Отже, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Колегія суддів погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій щодо стягнення з Військової частини А3258 заборгованості в сумі 120 445,76 грн., яка підтверджена доказами та обґрунтовано підлягає задоволенню.

Також, позивачем було заявлено вимоги про стягнення з відповідача за період з 01.02.2010 по 30.06.2015 3% річних в сумі 19 508,26 грн.

Відповідно до п. 4.2 Мирової угоди, майнова та фінансова відповідальність сторін, що не врегульована цією угодою регулюється чинним законодавством України.

Статтею 625 ЦК України, передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 19 508,26 грн.

Також, позивач просив стягнути з відповідача 117 434,62 грн. інфляційних втрат, 22 772,50 грн. пені та 3 180,43 грн. збитків.

В своїх позовних вимогах позивач визначав період прострочення: для пені з 01.07.2014 по 30.06.2015; для втрат від інфляції з 01.02.2010 по 30.06.2015.

Місцевим господарським судом було стягнуто з відповідача на користь позивача 22 759,30 грн. пені, в задоволенні 13,20 грн. пені суд відмовив з підстав необґрунтованості.

Відповідно до п. 4.1 Мирової угоди при порушенні строків платежів сторона 1 самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми простроченого платежу до дня погашення боргу.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки, суд апеляційної інстанції здійснив власний розрахунок дійшовши вірного висновку, що вони невірні в частині визначення розміру пені, але враховуючи те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, до стягнення є пеня в сумі 22 772,5 грн.

Здійснюючи перерахунок суми інфляційних витрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо необґрунтованості стягнення судом першої інстанції суми у розмірі 84 432,50 грн.

Відповідно до п. 2.1 Мирової угоди сторона 1 самостійно без пред'явлення рахунку стороною 2 перераховує на поточний рахунок стороні 2 суму боргу, вказану в п.1.1 цієї угоди, до 31.10.2012 з урахуванням індексу інфляції за період з 01.02.2010 до дня перерахування, якщо за цей період індекс інфляції перевищує 100 % та трьох процентів річних за період з 01.02.2010, до дня перерахування згідно ст. 625 ЦК України.

Пунктом 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

На підставі викладеного, апеляційний суд, здійснив власний розрахунок, правильно стягнув з відповідача на користь позивача 117 380,79 грн. інфляційних втрат, а в частині стягнення 53,83 грн. відмовив.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується і з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність стягнення з відповідача на користь позивача 117 380,79 грн. втрат від інфляції.

Також, колегія погоджується із висновками господарських судів попередніх інстанцій щодо відмови у стягнення 3 180,43 грн. збитків від неодержаного доходу у вигляді дивідендів за розміщення грошових коштів на депозитний вклад в установі банку, оскільки договір № 1484 від 09.10.2012 року не є доказом, а підтверджує розміщення інших грошових коштів позивача на депозит, а не тих, які він мав отримати від відповідача за спірним договором.

Щодо стверджень касатора про те, що Мирова угода № 2/4 від 28.04.2012 є новацією, колегія зазначає наступне.

Новація - це угода про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж самими сторонами.

Відповідно до п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судами встановлено, що мирова угода №2/4 від 28.04.2012 є самостійною угодою сторін, предметом якої є реструктуризація заборгованості відповідача за мировою угодою №1/3 від 29.03.2010 яка затверджена господарським судом Житомирської області 15.04.2010 у справі №5/16.

Мирова угода № 2/4 щодо реструктуризації боргу за своїм змістом не може вважатися новацією в розумінні ст. 604 ЦК України.

Відповідно, доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій вимоги п.2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, за якими провадження у справі повинно було б бути припинено, оскільки є рішення господарського суду між тими ж сторонами про той же предмет, є безпідставними та обґрунтовано не взяті до уваги судами попередніх інстанцій.

У відповідності до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, дали їм належну правову оцінку, дійшли правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Натомість, в своїй касаційній скарзі скаржник не навів обґрунтованих підтверджень своїх доводів.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.01.2016 у справі № 906/1274/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і О.М. Сибіга

М.В Данилова