ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Справа № 904/5707/16 Вищий господарський суд України у складі колегії:

Головуючого:Студенця В.І.,суддів:Бондар С.В., Васищака І.М.,за участю представників сторін позивача - Вознюк Є.В., відповідача - не з"явився,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від та на рішення від 17.10.2016 Господарського суду Дніпропетровської області 18.08.2016у справі № 904/5707/16за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доМіського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі"простягнення 76 841 755,28 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" про стягнення 3 085868,42 грн. - 3% річних, 11 761 936,89 грн. пені, 61 993 949, 97 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.07.2016 порушено провадження у справі №904/5707/16 за позовом ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до Міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" про стягнення 76 841 755,28 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Манько Г.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 5 880 968, 45 грн. пені, 3 085868,42 грн. - 3% річних, 61 996 949,97 грн. інфляційних втрат та 206 700,00 грн. судового збору. В решті суми позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Подобєд І.М., Дармін М.О., Широбокова Л.П.) від 17.10.2016 здійснено заміну Міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" на його правонаступника - Комунальне підприємство "Дніпровські міські теплові мережі" Дніпропетровської міської ради; рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.08.2016 скасовано частково і прийнято нове рішення, яким стягнуто з Комунального підприємства "Дніпровські міські теплові мережі" Дніпропетровської міської ради на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 5 880 968,45 грн. пені, 3 085868,42 грн. - 3% річних, 43 342 895,62 грн. інфляційних втрат та 328 677,80 грн. судових витрат. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.10.2016, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.08.2016, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення в частині зменшення пені на 5 880 968,45 грн. скасувати і прийняти в частині відмови у стягненні пені нове рішення, яким стягнути 5 880 968,45 грн. пені; скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 в частині відмови у стягненні 12 108 910,92 грн. інфляційних втрат, в інших частинах рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.08.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права, а саме ст.625 ЦК України та порушено, як судом першої та апеляційної інстанції ст. 83 ГПК України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.11.2016 касаційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 07.12.2016.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами, 06.12.2013 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та Міським комунальним підприємством "Дніпропетровські міські теплові мережі" (далі - покупець) було підписано договір купівлі - продажу природного газу №662/14-ТЕ-4, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.

Згідно з пунктами 6.1, 6.2 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу (п.7.2 договору).

На виконання умов договору, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" поставило відповідачу у період з 01.01.2014 по 31.12.2014 природний газ на загальну суму 218 094 531,33 грн.

У зв"язку з неналежним виконанням Міським комунальним підприємством "Дніпропетровські міські теплові мережі" своїх зобов"язань за договором в частині оплати вартості отриманого природного газу, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2015 у справі №904/6461/15, залишеного без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.02.2016, стягнуто з Міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" суму основного боргу 140 448 316, 39 грн., 10 550 545, 47 грн. пені, 4 733 114,12 грн. - 3% річних, 46 113 427, 05 грн. інфляційних втрат та 55 974,86 грн. судового збору; припинено провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 8 196 122, 84 грн. Зменшено розмір пені, заявленої до стягнення, з 21 101 090,94 грн. до 10 550 545,47грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2016 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2015 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 у справі № 904/6461/15 залишено без змін.

Господарськими судами встановлено, що Міським комунальним підприємством "Дніпропетровські міські теплові мережі" зобов"язання за договором в частині оплати вартості природного газу в сумі 140 448 316, 39 грн. після винесення рішення суду у справі №904/6461/15 не було виконане, що спричинило нарахування позивачем на вказану суму зобов"язання за договором інфляційних втрат, 3% річних та пені за період, які не були охоплені рішенням суду у справі №904/6461/15, а саме пені 11761936,89 грн. за період з 24.03.2015 по 14.07.2015, 3085868,42 грн. 3% річних за період з 24.03.2015 по 26.11.2015 та 61 993 949,97 грн. інфляційних втрат. Стягнення вказаних сум є предметом спору у даній справі.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вичинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчисляється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України, встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в ст. 233 ГК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з п.3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підприємство відповідача має стратегічне значення для регіону, метою діяльності підприємства є безперебійне постачання споживачам теплової енергії. Відповідач не є кінцевим споживачем теплової енергії та вживає заходи для стягнення заборгованості з споживачів теплової енергії, заборгованість населення перед відповідачем за спожиту теплову енергію станом на 01.07.2016 складає 209 920 282,69 грн. на яку відповідач в силу закону позбавлений права нараховувати пеню для даної категорії споживачів.

Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками попередніх інстанцій про зменшення пені, що підлягає стягненню на 50 %, а саме з 11 761 936,89 грн. до 5 880 968,45 грн.

Доводи скаржника про необґрунтоване зменшення судами розміру пені, що підлягає стягненню за порушення строків оплати за природний газ є такими, що не можуть бути прийнятті до уваги колегією суддів, оскільки судами попередніх інстанції, при вирішенні даного питання було досліджено ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні та інші фактори, які вплинули на можливість своєчасної оплати відповідачем вартості поставленого природного газу.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів відзначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум (постанова пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. у справі N 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі N 3-65гс11, від 12 вересня 2011 р. у справі N 3-73гс11, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 3-89гс11, від 14 листопада 2011 р. у справі N 3-116гс11, від 23 січня 2012 р. у справі N 3-142гс11.

Враховуючи вищевикладене та приписи ст. 625 ЦК України, суди попередніх інстанцій встановивши, що зобов"язання відповідача за договором в частині оплати вартості отриманого у січні-грудні 2014 природного газу в розмірі 140 448 316, 39 грн. не було виконане, дійшли вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення 3085868,42 грн. - 3% річних нарахованих за період, який не був охоплений рішенням суду у справі № 904/6461/15, а саме з 24.03.2015 по 26.11.2015.

Що стосується висновків суду апеляційної інстанції про часткове задоволення в розмірі 43 342 895,62 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з березня 2015 по вересень 2015, то колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст.625 ЦК України нарахування індексу інфляції, відбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому, за весь період прострочення. І, якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю, і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуску жодного місяця. Державні органи статистики щорічно встановлюють загальний індекс інфляції в цілому за минулий рік з обов'язковим урахуванням інфляції за всі без виключення місяці, в яких індекс інфляції був як більше, так і менше одиниці.

Крім того, колегія суддів відзначає, що індекс інфляції є помісячною величиною та не може бути застосований до періодів існування заборгованості, які є меншим за місяць.

Приписи ст. 625 ЦК України, передбачають збільшення суми боргу на індекс інфляції за весь період прострочення, а не наростаючим порядком з урахуванням щомісячного збільшення.

Суд апеляційної інстанції встановивши, що розрахунок інфляційних втрат позивачем був проведений із порушенням положень ст. 625 ЦК України, тобто мало місце подвійне нарахування інфляційної складової на інфляційну складову боргу попереднього періоду та збільшення суми інфляційної складової внаслідок нарахувань на суму боргу без врахування її поступового зменшення у певні місяці розрахункового періоду, здійснивши власний арифметичних розрахунок інфляційних втрат, нарахованих за прострочення відповідачем грошового зобов"язання за поставлений у січні-грудні 2014 за договором природний газ, з урахуванням наведених нормативних положень при обчисленні інфляційних нарахувань, дійшов обгрунтованого висновку про часткове стягнення, а саме 43 342895,62 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та передусім зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу положень ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом апеляційної інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 у справі №904/5707/16 - без змін.

Головуючий - суддя Студенець В.І.

Судді: Бондар С.В.

Васищак І.М.