ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Справа № 904/3417/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Гольцової Л.А.,

Губенко Н.М.

за участю представників:

позивача - Громніцького Ю.П.,

відповідача - Богдана С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.09.2016

у справі № 904/3417/16 господарського суду Дніпропетровської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз"

про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу № 13-158-Б від 04.01.2013 у загальному розмірі 100 233,62 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз" (надалі - ПАТ "Криворіжгаз") про стягнення з останнього заборгованості за договором на купівлю-продаж природного газу № 13-158-Б від 04.01.2013 у загальному розмірі 100 233,62 грн., з яких: 52 543,33 грн. - основний борг, 35 666,79 грн. - пеня, 7 802,33 грн. - інфляційні втрати, 4 221,17 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2016 (суддя Фещенко Ю.В.) позов задоволено частково: стягнуто з ПАТ "Криворіжгаз" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 7 802,33 грн. інфляційних втрат, 4 174,73 грн. 3% річних, 179,66 грн. частини витрат по сплаті судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.09.2016 (колегія суддів у складі: суддя Дармін М.О. - головуючий, судді: Чус О.В., Сизько І.А.) вказане рішення господарського суду від 15.06.2016 скасовано частково, в позові відмовлено повністю.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.09.2016 у справі № 904/3417/16, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що судом апеляційної інстанції було неповно з'ясовано обставини справи, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить постанову апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Так, на думку відповідача, оскільки позивачем не було повернуто підписані акти приймання-передачі природного газу, у відповідача не виникло зобов'язання щодо здійснення остаточного розрахунку за фактично переданий газ.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню виходячи з такого.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи було встановлено, що:

- 04.01.2013 ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ "Криворіжгаз" (покупець) укладено договір на купівлю-продаж природного газу № 13-158-Б (надалі - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору; газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, які є кінцевими споживачами газу;

- згідно з п. 2.1. Договору продавець передає покупцеві у 2013 році газ в обсязі до 3 690,000 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів, згідно графіку передбаченого договором; в подальшому, сторонами вносилися зміни до даного пункту додатковими угоди до Договору;

- у відповідності з п. 3.3. Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу;

- пунктом 3.4. договору визначено, що не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставною для остаточних розрахунку між сторонами;

- у пункті 6.1. Договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень пункту 6.2. договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20 числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акта приймання-передачі;

- у розділі 11 Договору сторони погодили, що він набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2013 і діє в частині реалізації газу до 30.06.2015 (в редакції додаткової угоди № 16), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення;

- за змістом Додаткової угоди до Договору сторони дійшли згоди припинити дію договору в частині поставки природного газу з 01.07.2015;

- на виконання умов Договору ПАТ "НАК "Нафтогаз України" у період з січня 2013 року по червень 2015 року було поставлено ПАТ "Криворіжгаз" природний газ на загальну суму 45 937 408,31 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за вказаний період, підписаними обома сторонами у справі без зауважень;

- ПАТ "Криворіжгаз" за поставлений газ розрахувався частково, у зв'язку з чим непогашеною залишилася суму у розмірі 52 543,33 грн.

Місцевий господарський суд, частково задовольняючи заявлені позовні вимоги, встановив, що заборгованість в сумі 52 543,33 грн. була сплачена відповідачем до порушення провадження у даній справі (банківська виписка від 12.01.2016), у зв'язку з чим відмовив у задоволенні позову в цій частині, в частині пені відмовив у задоволенні вимоги щодо її стягнення з огляду на те, що упродовж дії мораторію неустойка за невиконання поточних грошових зобов'язань не нараховується, та дійшов висновку про обґрунтованість позову в іншій частині, здійснивши при цьому власний перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, та прийняв рішення про їх стягнення у відповідному розмірі.

Скасовуючи вказане рішення господарського суду першої інстанції та відмовляючи в позові повністю, апеляційний господарський суд виходив з того, що строк остаточних розрахунків за договором не настав, зважаючи на відсутність у відповідача належним чином оформлених актів приймання-передачі газу.

Вищий господарський суд України не погоджується з таким висновком господарського суду апеляційної інстанції та вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з такого.

Відповідно ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно, ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, місцевим господарським судом було встановлено, що відповідач поставлений в період з січня 2013 року по червень 2015 року природний газ оплатив у повному обсязі, в тому числі, заявлений до стягнення основний борг в розмірі 52 543,33 грн., що підтверджується відповідною банківською випискою від 12.01.2016, у зв'язку з чим господарський суд Дніпропетровської області правомірно відмовив у задоволенні позову в цій частині, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

Стосовно посилання апеляційного суду на ненастання строку остаточних розрахунків, зважаючи на відсутність у відповідача належним чином оформлених актів приймання-передачі газу, Вищий господарський суд України зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України регламентовано, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як уже зазначалося, пунктом 6.1 Договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В силу частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, пунктом 6.1 Договору встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Вказана умова договору, яка відповідає приписам ч. 1 ст. 530 ЦК України, не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу протягом певного терміну після підписання позивачем акта приймання-передачі газу чи після повернення одного примірника оригінала акта покупцю.

При цьому, згідно з п. 3.4 Договору акти приймання-передачі газу визначаються в якості підстави для остаточних розрахунків сторін, але, з урахуванням змісту п. 6.1 цього договору, несвоєчасне підписання продавцем актів приймання-передачі за минулий місяць жодним чином не змінює встановлений конкретний строк оплати поставленого газу. Тобто, настання обов'язку з оплати спожитого газу не прив'язується до моменту підписання вказаних актів, чим спростовуються висновок апеляційного суду про зворотне.

Беручи до уваги зазначене, суд дійшов висновку, що пункт 6.1 Договору та його інші положення жодним чином не ставлять обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати оформлення відповідного акта приймання-передачі природного газу. Тобто, прострочення грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом реального підписання відповідного акта.

Окрім того, зі змісту спірного Договору не вбачається, що будь-які його умови містили би застереження з цього приводу, зокрема, щодо можливості відліку 20-денного строку оплати з дня підписання акта приймання-передачі газу, а отже, час підписання сторонами відповідного акта ніяк не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов'язанням відповідача.

Акти приймання-передачі газу лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, а тому, виходячи з показників своїх комерційних вузлів обліку газу, відповідач мав усі дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунків з постачальником. Крім того, пункт 3.4 договору зобов'язує саме покупця надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства два примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість.

Місцевим господарським судом обґрунтовано взято до уваги факт оплати відповідачем поставленого газу в повному обсязі (з урахуванням останнього платежу від 12.01.2016), як той, що додатково свідчить про визнання з боку відповідача настання строку для розрахунків без отримання підписаного з двох сторін акта приймання-передачі газу та обізнаність відповідача про розмір заборгованості.

Звертаючись до господарського суду з позовом, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" також просило стягнути з ПАТ "Криворіжгаз" 35 666,79 грн. пені за період прострочення оплати поставленого газу з 20.02.2015 по 20.10.2015.

Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу положень статей 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2. Договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікованої облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Водночас, як вірно враховано місцевим господарським судом, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2013 порушено провадження у справі № 38/904/208/2013 про банкрутство ПАТ "Криворіжгаз" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ПАТ "Криворіжгаз", який згідно зі статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачає зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Ухвалою суду від 31.05.2016 у справі № 38/904/208/2013 припинено провадження у справі про банкрутство ПАТ "Криворіжгаз", однак, пеня у даній справі розрахована за період з 20.02.2015 по 20.10.2015, а отже в період дії мораторію.

Враховуючи, що упродовж дії мораторію неустойка за невиконання поточних грошових зобов'язань не нараховується, господарський суд Дніпропетровської області правомірно та обґрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми пені.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з рахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 7 802,33 грн. інфляційних втрат та 4 221,17 грн. 3% річних.

Частиною 3 пункту 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Зважаючи на викладене, господарський суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача, обґрунтовано задовольнив вимоги про стягнення інфляційних втрат, розрахованих на суму заборгованості, яка існувала станом на серпень та вересень 2015 року, в загальному розмірі 7 802,33 грн.

Також, Вищий господарський суд України погоджується з вірним розрахунком місцевого господарського суду відсотків річних за загальний період прострочення з 20.02.2013 по 20.10.2015, який правомірно постановив до стягнення 4 174,73 грн. 3% річних.

Вищий господарський суд України вважає помилковими посилання апеляційного господарського суду на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 08.01.2014 у справі № 3-7гс14 (справа № 911/27/25/13-г), оскільки, судові рішення у справі № 911/27/25/13-г прийнято з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин цієї справи, які відрізняються від обставин даної справи, зокрема, правовідносини у даній справі № 904/3417/16 виникли на підставі договору купівлі-продажу природного газу, яким передбачено (п. 6.1.) конкретний строк оплати поставленого газу, що жодним чином не пов'язаний з поверненням чи неповерненням підписаних актів приймання-передачі, тоді як правовідносини у справі № 911/27/25/13-г виникли на підставі договору про надання юридично-консультаційних послуг, за умовами якого акт приймання-передачі послуг є підставою для оплати цих послуг.

Господарський суд апеляційної інстанції наведені вище приписи законодавства та фактичні обставини справи не врахував, що призвело до прийняття неправильного рішення про відмову у задоволенні позову.

В той же час, з огляду на наведене, рішення місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог у даній справі є законним та обґрунтованим.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду - залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.09.2016 у справі № 904/3417/16 скасувати.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2016 у справі № 904/3417/16 залишити в силі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз" (50051, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, проспект Металургів, будинок 1; ідентифікаційний код 03341397) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; ідентифікаційний код 20077720) 1 804,20 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Головуючий суддя: В. Картере Судді: Л. Гольцова Н. Губенко