ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2016 року Справа № 904/1425/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Корнілової Ж.О., Малетича М.М., розглянувши матеріали касаційноїскаргифізичної особи-підприємця ОСОБА_4 наухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.08.16 у справі№904/1425/16 господарського суду Дніпропетровської області за позовомпублічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4 простягнення 1 117 215,25грн.представники сторін:

від позивача - Жуковський В.П.,

від відповідача - ОСОБА_7,

У С Т А Н О В И В:

19.04.2016 рішенням господарського суду Дніпропетровської області (суддя Манько Г.В.) позов задоволено повністю, присуджено до стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" 1 117 215,25грн., що включає суму боргу зі сплаті орендної плати, пеню, три проценти річних та інфляційні втрати, згідно договорів №02/02/8-15, №01/02/8-15 оренди нежитлового приміщення.

03.08.2016 ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду (судді Кощеєв І.М., Євстигнеєв О.С., Пархоменко Н.В.) апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2016 по справі №904/1425/16 повернуто без розгляду на підставі п.4 ч.1 ст.97 Господарського процесуального України, з підстав звернення заявника зі скаргою після закінчення встановленого законом процесуального строку для її подання та за відсутності правових підстав для задоволення клопотання про відновлення цього строку.

У касаційній скарзі фізична особа-підприємець ОСОБА_4 просив скасувати ухвалу від 03.08.2016, а справу скерувати для подальшого розгляду до Дніпропетровського апеляційного господарського суду, яким за доводами заявника було порушено норми процесуального права.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.97 ГПК України, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.

Положеннями ст.93 ГПК України передбачено, що апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Частиною 1 статті 53 ГПК України визначено, що за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При цьому, в силу положень статті 33 ГПК України обов'язок доказування поважності причин пропуску процесуального строку покладається на заінтересовану сторону.

Як видно із матеріалів справи, рішення господарського суду Дніпропетровської області ухвалено 19.04.2016, а повний його текст складено 25.04.2016. При цьому, як установлено судом апеляційної інстанції та не заперечується відповідачем, апеляційна скарга надіслана до суду першої інстанції 27.07.2016, що також підтверджується відміткою суду на першому аркуші апеляційної скарги.

Відхиляючи клопотання заявника про поновлення пропущеного строку та повертаючи апеляційну скаргу без розгляду, суд апеляційної інстанції обгрунтовано виходив із того, що усі процесуальні документи по справі (ухвали про призначення справи до розгляду, відкладення розгляду справи, та саме оскаржуване рішення) були направлені на указану в матеріалах справи адресу відповідача: АДРЕСА_1 та повернуті відділенням поштового зв'язку з відміткою "за закінченням терміну зберігання". Ця адреса кореспондується із даними з витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як і зазначалась заявником у апеляційній скарзі. Тому відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи місцевим судом.

Утім, маючи на меті оскаржити рішення від 19.04.2016, ФОП ОСОБА_4 не вжив заходів для своєчасного звернення до суду з апеляційною скаргою, а звернувся з такою лише 27.07.2016.

Звертаючись до суду касаційної інстанції зі скаргою, ФОП ОСОБА_4 взагалі не зазначив, коли йому стало достовірно відомо про існування оскаржуваного рішення, а зміст касаційної скарги фактично зводиться до того, що місцевий суд порушив строки направлення рішення від 19.04.2016, щодо доставки якого дії відділення поштового зв'язку, за доводами заявника, датовані 06.05.2016.

Не піддаючи сумніву зазначені твердження заявника, колегія суддів звертає увагу на те, що заявник звернувся з апеляційною скаргою лише у липні 2016 року, тобто через 3 місяці після виготовлення оскаржуваного рішення, на що обгрунтовано звернуто увагу апеляційним господарським судом.

Об'єктивних причин поважності пропуску встановленого законом процесуального строку для його відновлення, судом апеляційної інстанції не установлено, тому оскільки можливість вчасного подання апеляційної скарги залежала виключно від волевиявлення самого скаржника, Дніпропетровським апеляційним господарським судом при прийнятті ухвали від 03.08.2016, із застосуванням положень ст. 93, п.4 ч.1 ст.97 ГПК України, мотивовано відхилено клопотання заявника про відновлення пропущеного процесуального строку, встановленого для звернення з апеляційною скаргою на рішення від 19.04.2016.

Положеннями ст.11113 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до ст.1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі не заслуговують на увагу, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст.1117 ГПК України не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.08.2016 у справі господарського суду Дніпропетровської області №904/1425/16 - без змін.

Головуючий суддяВ.Я. Карабань СуддяЖ.О. Корнілова СуддяМ.М. Малетич