ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2016 року Справа № 910/22117/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Кролевець О.А.,

Мележик Н.І.

за участю представників:

позивача - Сороновича А.А., Власюк К.П.,

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харчовик"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015

та на рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2015

у справі № 910/22117/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харчовик"

до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк"

про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Харчовик" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк", згідно з яким, уточнивши в ході розгляду справи свої вимоги, просило визнати недійсним договір іпотеки № 161/17/М4/ІЗ від 14.05.2008 та застосувати наслідки недійсності правочину шляхом зобов'язання державного реєстратора Реєстраційної служби Пологівського районного управління юстиції у Запорізькій області виключити запис про іпотеку та заборону відчуження з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо комплексу, загальною площею 955,9 м2, який знаходиться за адресою: Запорізька обл., Пологівський район, м. Пологи, вул. Радянська, 18.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.10.2015 (суддя Лиськов М.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 (колегія суддів у складі: суддя Баранець О.М. - головуючий, судді Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А.), у задоволенні позову відмовлено. Приймаючи рішення, господарські суди виходили з того, що позивачем не доведено підстав для визнання недійсним договору іпотеки.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015, рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2015, а справу направити на новий розгляд. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 34, 38 ГПК України. Так, на думку позивача, господарські суди не в повному обсязі з'ясували обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору та неповно дослідили докази у справі. Також позивач вважає, що господарським судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у задоволенні його клопотань про витребування доказів та про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 14.05.2008 ОСОБА_4 звернулася до АБ "Укргазбанк" для отримання кредитних коштів в розмірі 178 000 дол. США;

- відповідно до умов кредитного договору за користування кредитними коштами позичальник сплачує із сплатою процентів за користування кредитом виходячи із 17% річних у валюті кредиту. Кредит позичальнику наданий строком з 14.05.2008 по 13.05.2018 для задоволення особистих потреб позичальника;

- протоколом зборів учасників ТОВ "Харчовик" від 14.04.2008 № 17 вирішено питання про передачу АБ "Укргазбанк" в іпотеку відповідного нерухомого майна;

- згідно з вказаним протоколом на загальних зборах були присутні учасники товариства, що загалом володіють 100% голосів, зокрема ОСОБА_4, що володіє 51% голосів, та ОСОБА_5, що володіє 49% голосів%

- відповідно до Статуту ТОВ "Харчовик" учасниками товариства є наступні особи, що в сукупності володіють 100% (стаття 10 Статуту): ОСОБА_4, що володіє 51% голосів та ОСОБА_5, що володіє 49% голосів;

- в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 14.05.2008 банком та ТОВ "Харчовик" в особі директора ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки № 161/17/м4/1з без оформлення заставної, посвідчений нотаріально, реєстровий номер 1123;

- під час укладання іпотечного договору до банку майновим поручителем - ТОВ "Харчовик" було надано протокол позачергових зборів № 17 з відображенням згоди виступити майновим поручителем за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_4;

- протокол № 17 від 14.04.2008 позачергових зборів учасників підписаний власноруч головою зборів ОСОБА_5, секретарем зборів - ОСОБА_4, які в сукупності володіють 100% голосів, що свідчить про згоду всіх учасників товариства з порядком денним та рішеннями, які на ньому приймалися.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач стверджував про те, що договір іпотеки є як, недійсним так і нікчемним, оскільки згідно статуту позивача учасниками товариства є два учасники, зокрема ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Проте всупереч вимогами чинного законодавства ОСОБА_5 згоду на передачу майна товариства не надавав, тому договір іпотеки не може бути чинним.

Переглядаючи в касаційному порядку прийняті господарськими судами рішення, Вищий господарський суд України дійшов наступних висновків:

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 215 ЦК України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 ГК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 203 ЦК України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

За ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Статут юридичної особи за змістом частини другої ст. 20 ГК України є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов'язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це установчими документами або довіреністю та скріплюється печаткою.

Статтею 97 ЦК України визначено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

За положеннями ч. 1 ст. 58 Закону України "Про господарські товариства" вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

Статутом позивача визначено, що органами управління товариством є "Збори учасників - вищий орган товариства" (пп. 13.1. Статуту).

Відповідно до п. 13.8 Статуту збори учасників товариства вважаються повноважними, якщо на них були присутні учасники, що володіють у сукупності більш як 60 відсотків голосів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на момент укладення оспорюваного договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору та бажали настання цивільних прав та обов'язків, про що свідчать підписи сторін на спірному договорі. Так, укладаючи як кредитний договір так і договір іпотеки сторони були вільними в їх укладенні та могли укласти договір на визначених умовах, запропонувати внести зміни до договорів щодо пунктів, з якими сторони не погоджуються, або ж відмовитись від їх укладення взагалі та укласти договір з іншим контрагентом, або на інших умовах.

При цьому, господарські суди попередніх інстанцій встановили також, що відповідач належним чином виконав свої зобов'язання за договором кредиту, а питання щодо недійсності укладеного сторонами іпотечного договору порушено позивачем після винесення рішення господарським судом Запорізької області від 02.06.2014 у справі № 908/1125/14 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 161/17/М4 від 14.05.2008 в сумі 1 986 356,98 грн.

Надавши згідно з приписами ст. 43 ГПК України відповідну правову оцінку всім зібраним у справі доказам, якими сторони обґрунтовували свої вимоги та заперечення під час розгляду справи, господарські суди правильно виходили з того, що позивачем не доведено, що майно за оспорюваним іпотечним договором передавалося в іпотеку без згоди загальних зборів акціонерів.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що у нього "є підозри на те, що всі підписи в кредитній справі є підробленими" відхиляються Вищим господарським судом України з огляду на те, що відповідно до вимог ст.ст. 43 та 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Крім того, господарськими судами враховано, що оспорюваний договір іпотеки було укладено 14.05.2008. Про застосування строку позовної давності відповідач просив суд у своїх запереченнях на позов.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Оскільки пунктом 1 ст. 257 ЦК України передбачена загальна позовна давність, що встановлюється тривалістю у три роки, перебіг строку позовної давності закінчується 14.05.2011. Позовна заява про визнання недійсним договору іпотеки направлено до господарського суду 20.08.2015, тобто після спливу строку позовної давності.

Пунктом 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Господарськими судами враховано вказані вимоги і правильно відмовлено у задоволенні позову у зв'язку з безпідставністю позовних вимог, зокрема відсутністю порушення цивільних прав та інтересів позивача внаслідок укладення спірного договору, а не у зв'язку зі спливом позовної давності.

З огляду на безпідставність позовних вимог про визнання недійсним договору, господарські суди правильно зазначили про те, що відсутні і підстави для задоволення позовної вимоги позивача про застосування наслідків недійсності правочину.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що господарським судом першої інстанції було необґрунтовано відмолено у задоволенні його клопотань про залучення третьої особи та витребування доказів, відхиляються Вищим господарським судом України з огляду на наступне:

Відповідно до вимог ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Як вбачається з матеріалів справи, господарським судом першої інстанції було розглянуте вказане клопотання позивача та обґрунтовано відмовлено у його задоволенні з огляду на те, що рішення у даній справі не може вплинути на права та обов'язки ОСОБА_5, оскільки у зв'язку з прийняттям рішення у даній справі ОСОБА_5 не буде наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому. Крім того, відповідно до ст. 27 ГПК України залучення третіх осіб у справі є правом господарського суду, а не обов'язком.

При цьому, відмовляючи у задоволенні клопотання про витребування додаткових доказів, господарським судом зазначено, що в порушення вимог ч. 2 ст. 38 ГПК України, позивачем не вказано обґрунтованих обставин, що перешкоджають наданню цих доказів.

Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити про те, що у судовому засіданні представником позивача було подано письмові пояснення у зв'язку з нововиявленими обставинами, у яких скаржник посилається на те, що 05.09.2016 ним отримано висновок судової почеркознавчої експертизи, у якому міститься інформація, що підпис від імені ОСОБА_5 на протоколі № 17 зборів учасників ТОВ "Харчовик" від 14.04.2008 виконано не ОСОБА_5, а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно з ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, надані до суду касаційної інстанцій докази, які були отримані стороною після прийняття оскаржених судових рішень, з урахуванням вище приписів господарського процесуального законодавства не можуть бути підставою переоцінки встановлених господарськими судами обставин.

Висновки господарських судів попередніх інстанцій ґрунтуються на належній правовій оцінці обставин, що були, з дотриманням приписів ст. 43 ГПК України, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій на підставі поданих сторонами доказів.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування прийнятої у справі постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харчовик" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі № 910/22117/15 залишити без змін.

Головуючий суддя:В. Картере Судді: О. Кролевець Н. Мележик