ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2016 року Справа № 904/248/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Данилова Т.Б. (доповідач)

судді: Данилова М.В., Корсак В. А.

розглянувши матеріали касаційної скаргипублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуДніпропетровський апеляційного господарського суду від 13.06.2016р. у справі господарського суду№904/248/16 Дніпропетровської областіза позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"допублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз"про за участю представників сторін: позивача - відповідача -стягнення 8 848 330,65грн. пр. Громніцький Ю.П. - дов. №14-132 від 13.05.14р. пр. Богдан С.В. - дов. №244 від 22.12.15р.

В С Т А Н О В И В:

У січні 2016 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" про стягнення з відповідача на користь позивача 8848330,65грн., з яких: 5327644,95грн. пені; 450604,32грн. 3% річних; 3070081,38грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги були вмотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №13-139-Б від 04.01.2013р., в частині своєчасної оплати за поставлений природній газ.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2016р. (суддя Мілєва І.В.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 3520685,70грн., з яких: 3070081,38грн. інфляційних витрат; 450604,32грн. 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровський апеляційного господарського суду від 13.06.2016р. (судді Кузнецов В.О., Науменко І.М., Вечірко І.О.) за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2016р. скасовано в частині стягнення 3520685,70грн., з яких: 3070081,38грн. інфляційних витрат; 450604,32грн. 3% річних та прийнято нове рішення, яким в скасованій частині відмовлено у задоволенні позовних вимог. В решті рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2016р. залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровський апеляційного господарського суду від 13.06.2016р., а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2016р. залишити в силі.

Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 04.01.2013р. між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №13-139-Б, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ (далі - газ), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Пунктом 1.2 договору сторони погодили, що газ, який продається за договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, які є кінцевими споживачами газу.

Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показниками комерційних вузлів обліку газу споживачів покупця.

Протягом строку дії договору у 2013-2015 роках сторонами укладались Додаткові угоди №№1-15, в яких сторони конкретизували обсяги постачання і ціну газу.

Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п.п.3.3, 3.4 договору).

Згідно із п.5.1 договору ціна (граничний рівень ціни) на газ для теплопостачальних підприємств та послуги з його транспортування встановлюється НКРЕ.

Пунктом 6.1 договору (в редакції додаткової угоди №3) передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем реалізації газу на підставі підписаного сторонами акту приймання передачі газу за розрахунковий місяць.

Відповідно до п.7.1 договору за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та договором.

Згідно із п.11 договору (в редакції додаткової угоди №15) договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами 01 січня 2013 року, і діє в частині реалізації газу до 30 червня 2015 року (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

На виконання умов договору, в період з січня 2013 року по червень 2015 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 459815620,49грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу.

В порушення умов договору, відповідач несвоєчасно розраховувався за поставлений природний газ, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 5327644,95грн., 3% річних у розмірі 450604,32грн. та 3070081,38грн. інфляційних втрат.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач за показниками комерційних вузлів обліку газу мав можливість визначити обсяг поставленого газу, також договором чітко визначено порядок оплати за поставлений газ та встановлено строк для оплати (до 20-го числа наступного за місяцем реалізації газу), ціна газу встановлювалась НКРЕ і конкретизувалась у Додаткових угодах до договору, а тому відхилив доводи відповідача стосовно того, що у зв'язку із відсутністю у відповідача підписаних позивачем актів приймання-передачі природного газу, строк остаточних розрахунків не настав, що, в свою чергу, унеможливлює стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Крім того, як позивачем, так і відповідачем не заперечувався факт сплати основного боргу, хоча і з простроченням.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Щодо посилань відповідача на те, що вимога про сплату інфляційних нарахувань та річних може бути як невід'ємна частина вимоги про сплату боргу, то суд першої інстанції виходив з того, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї (п.5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Позивач нарахував та просив стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 3070081,38грн. та 3% річних у розмірі 450604,32грн.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких підстав, суд першої інстанції дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 5327644,95грн. пені то суд першої інстанції виходив зі змісту Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яким передбачено, що боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

У справі №Б24/235/05 порушено провадження про банкрутство публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, який передбачає зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Враховуючи викладене, місцевий суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають, оскільки остання нарахована після порушення справи про банкрутство ПАТ по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, дія якого поширюється на нарахування штрафних санкцій.

При цьому, суд апеляційної інстанції не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 3070081,38грн. та 3% річних у розмірі 450604,32грн. виходячи з того, що за умовами п.6.1 договору (в редакції додаткової угоди №3) оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем реалізації газу на підставі підписаного сторонами акту приймання передачі газу за розрахунковий місяць.

Отже, сторони погодили кінцевий строк оплати до 20 числа наступного за місяцем поставки газу, при цьому підставою для остаточних розрахунків сторони визначили не сам факт поставки газу, а підписані сторонами акти приймання-передачі.

Відповідач направив позивачу супровідні листи та акти приймання-передачі з січня 2013 по червень 2015 включно, які були отримані позивачем.

Разом з тим, матеріали справи не містять, а позивачем не надано доказів, що підтверджують факт своєчасного повернення відповідачу актів приймання-передачі природного газу за договором, як того вимагають умови договору.

Однак, в матеріалах справи (т.1 а.с.45-74) містяться акти приймання-передачі природного газу за січень 2013 року - червень 2015 року підписані сторонами і скріплені печатками без заперечень і застережень.

Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що невиконання відповідачем грошового зобов'язання у строки, встановлені договором, мало місце через прострочення кредитора - позивача, оскільки останнім не вчинено дій, визначених договором - не повернуто в передбачені договором строки підписані та скріплені печатками акти приймання-передачі, чим не виконано зобов'язання, встановлені договором.

Отже, в даному випадку, має місце порушення позивачем умов договору щодо строків повернення актів, які, в свою чергу, є підставою для здійснення відповідачем остаточних розрахунків, оскільки такий порядок встановлено договором, умови якого в силу закону є обов'язковими для сторін.

Крім того, невиконання позивачем зобов'язань з повернення актів, унеможливлює визначення фактичного періоду прострочення відповідачем зобов'язань за договором.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов до висновку про відсутність підстав для стягнення нарахованої суми інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Однак, з таким висновком суду апеляційної інстанції не може погодитись колегія суддів Вищого господарського суду України, оскільки судом першої інстанції встановлено, а апеляційним судом не спростовано, що відповідач за показниками комерційних вузлів обліку газу мав можливість визначити обсяг поставленого газу, ціна газу була зафіксована в Додаткових угодах, також договором чітко визначено порядок оплати за поставлений газ та встановлено строк для оплати (до 20-го числа наступного за місяцем реалізації газу).

Також, колегія суддів зазначає, що п.6.1 договору не пов'язує обов'язок відповідача сплачувати помісячно за отриманий газ до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, з датою оформлення відповідного акту приймання-передачі природного газу.

Тобто, прострочка грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язана з часом підписання відповідного акту.

Таким чином, умовами договору встановлено як заплановані обсяги постачання природного газу у щомісячні періоди, його ціну, так і обов'язок саме покупця розраховувати кількість отриманого газу виходячи з показників лічильників.

Відтак, відповідач мав усі фактичні дані щодо обсягів отриманого природного газу та його ціни для проведення відповідних розрахунків.

Акти приймання-передачі газу лише фіксують обсяг переданого газу та відповідно до п.3.4 договору є підставою саме для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно із ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановленні договором або законом.

На підставі викладеного, з урахуванням того, що позивачем були своєчасно та у повному обсязі виконані взяті на себе зобов'язання з поставки газу, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, що відсутність підписаних актів прийому-передачі не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Статтею 1117 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", оскільки судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити його в силі, а натомість суд апеляційної інстанції безпідставно скасував законне та обґрунтоване рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз".

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити.

Постанову Дніпропетровський апеляційного господарського суду від 13.06.2016р. у справі №904/248/16 господарського суду Дніпропетровської області скасувати.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2016р. у справі №904/248/16 залишити в силі.

Стягнути з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 159269,95грн. (сто п'ятдесят дев'ять тисяч двісті шістдесят дев'ять гривень 95 копійок) судового збору за розгляд касаційної скарги.

Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати наказ.

Головуючий суддя Т. Данилова

Судді М. Данилова

В. Корсак