ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2017 року Справа № 913/398/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Бондар С.В. (доповідач),суддівСеліваненка В.П., Студенця В.І., розглянувши матеріали касаційної скарги за участю представників : Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" від позивача: Єгоров В.С. від відповідача: Бруль А.С.на ухвалуГосподарського суду Луганської області від 07.11.2016 року та постановуДонецького апеляційного господарського суду від 06.12.2016 рокуу справі№ 913/398/16за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз"простягнення 293 054 724, 97 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Луганської області від 30.05.2016 року з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" (далі відповідач) було стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі позивач) 106 514 651, 54 грн. основного боргу, 67 988 432, 93 грн. інфляційних нарахувань та 6 528 106, 17 грн. 3% річних, а також 162 312, 33 грн. судового збору (з урахуванням ухвали Господарського суду Луганської області про виправлення описок від 14.06.2016 року (т. 1, а.с. 224).

14.06.2016 року на виконання рішення Господарського суду Луганської області від 30.05.2016 року видано відповідний наказ.

26.10.2016 року до Господарського суду Луганської області надійшла заява відповідача про відстрочення виконання рішення Господарського суду Луганської області від 30.05.2016 року по справі № 913/398/16 в частині стягнення 67 988 432, 93 грн. інфляційних нарахувань, 6 528 106, 17 грн. 3% річних та 162 312, 33 грн. судового збору на п'ять років, тобто до 01.10.2021 року.

В обґрунтування своєї заяви відповідач посилається на критичний фінансовий стан підприємства, що спричинений проведенням АТО на території Луганської області, а саме: захоплення незаконними озброєними формуваннями 60% майна відповідача; втрата значної території обслуговування підприємства, і як наслідок зменшення на 70% обсягів транспортування природного газу, що є основним видом статутної діяльності відповідача. Відповідач в своїй заяві також вказує на занижені тарифи на транспортування та на незадовільну платіжну дисципліну споживачів природного газу. Відповідач зазначає, що наведені обставини свідчать про існування загрози його банкрутства та звертає увагу суду на відсутність у нього майна, на яке може бути звернуто стягнення.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 07.11.2016 року заяву відповідача задоволено частково, а саме: відстрочено виконання рішення Господарського суду Луганської області від 30.05.2016 року в частині стягнення 67 988 432, 93 грн. інфляційних нарахувань, 6 528 106, 17 грн. 3% річних та 162 312, 33 грн. судового збору строком на три роки, а саме: до 01.11.2019 року.

Як вбачається з мотивувальної частини ухвали, судом були враховані ті обставини, що відповідач з квітня 2014 року здійснює свою господарську діяльність в умовах проведення АТО на території Луганської області, тобто за наявності обставин непереборної сили, які підтверджені сертифікатами Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини № 582 та № 6224 (т. 2, а.с. 31-32). Судом враховано, що відповідач фактично втратив все майно, що перебувало на тимчасово окупованій території та позбавлений можливості здійснювати виробничо-господарську діяльність на цій території. Судом також прийнято до уваги, що на підставі спільних протокольних рішень відповідачем було сплачено за договором № 13-203-Н від 04.01.2013 року 100 301 502, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №№ 115-119 від 23.06.2016 року (т. 2, а.с. 17-19).

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2016 року апеляційна скарга позивача була залишена без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Луганської області від 07.11.2016 року, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2016 року та прийняти постанову, якою відмовити відповідачу у задоволенні його заяви про надання відстрочки виконання рішення.

В своїй касаційній скарзі позивач зазначає, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами невірно застосоване діюче законодавство, а саме норми ст. 121 Господарського процесуального кодексу України. Позивач, зокрема, зазначає, що судами не було враховано його інтереси.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм діючого законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Згідно з п. 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Аналізуючи мотиви, які наведені в оскаржуваних судових рішеннях, беручи до уваги сертифікати Торгово-промислової палати України про обставини непереборної сили, про які зазначено вище та враховуючи ту обставину, що відстрочення виконання рішення стосується стягнення лише економічних санкцій та судового збору, судова колегія приходить до висновку про те, що суди обґрунтовано частково задовольнили заяву відповідача про відстрочку виконання рішення суду у даній справі.

За таких обставин, касаційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Луганської області від 07.11.2016 року та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2016 року повинні бути залишені без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Луганської області від 07.11.2016 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2016року, прийняті у справі №913/398/16 залишити без змін.

Головуючий С.В.Бондар

Судді В.П.Селіваненко

В.І.Студенець