ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2017 року Справа № 924/718/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Могил С.К., Стратієнко Л.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Каменяр"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 23.11.16у справі№924/718/16господарського судуХмельницької областіза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4доТовариства з обмеженою відповідальністю "Каменяр"простягнення суми за участю представників від:позивачане з'явилися, були належно повідомлені,відповідачаОСОБА_5 (дов. від 27.09.16)

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Каменяр" про стягнення 97 611,35 грн., з яких: 7 050,69 грн. - 3% річних, нарахованих на суму боргу у розмірі 181 744,42 грн. за неналежне виконання договору поставки від 05.04.13 №936 у період з 01.12.14 по 16.03.16 та 90 560,66 грн. - інфляційних втрат за період з грудень 2014 року-березень 2016 року.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 05.09.16 у справі №924/718/16 (суддя Музика М.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.11.16 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Дужич С.П., судді: Мамченко Ю.А., Саврій В.А.) позов задоволено частково. Стягнуто 7 047,59 грн. - 3% річних та 90 560,66 грн. - інфляційних втрат. У решті позовних вимог відмовлено.

Судові акти мотивовані доведеністю вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу (181 744,42 грн. за неналежне виконання договору поставки від 05.04.13 №936,) стягнутого за судовим наказом на виконання рішення господарського суду Хмельницької області від 26.02.15, у справі №924/1925/14, оскільки вказаний наказ не охоплює період нарахування штрафних (фінансових) санкцій, а саме: - з 01.12.14 по 16.03.16 - нарахування 3% річних та грудень 2014 року-березень 2016 року - нарахування інфляційних втрат. Провівши арифметичний перерахунок, судами позовні вимоги задоволені частково і стягнуто 7 047,59 грн. - 3% річних та 90 560,66 грн. - інфляційних втрат.

Не погоджуючись із судовими актами у справі, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд до господарського суду Хмельницької області. Скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції не перевірено період нарахування сум штрафних (фінансових) санкцій, а взято за основу лише розрахунок наданий позивачем, попри встановлений у справі №903/422/16 (постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 03.11.16) факт проплати частини боргу у розмірі 100 000,00 грн. за договором поставки від 05.04.13 №936, датовану 08.02.16, а отже період нарахування 3% річних та інфляційних, на думку скаржника, має обраховуватися за іншим періодом і буде відповідно меншим, як і сума стягнення штрафних (фінансових) санкцій. Отже, суди були обізнані про період нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, який відрізняється від реального, оскільки, на думку скаржника, він є більшим, ніж насправді, а судами не надано даним обставинам належної уваги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 05.04.13, між ФО-П ОСОБА_4 та ТОВ "Каменяр" укладено договір поставки №936, за яким позивач, як постачальник, зобов'язався поставляти відповідачу, як покупцю, товарно-матеріальні цінності, зазначені у видаткових накладних, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити їх вартість. (а.с.11-14).

ТОВ "Каменяр", отримавши за договором товар, розрахувався частково, через що допустив заборгованість перед ФО-П ОСОБА_4 по поставці, яка станом на 27.11.14 склала 181 744,42 грн.

26.02.15, рішенням господарського суду Хмельницької області, у справі №924/1925/14, частково задоволено позов ФО-П ОСОБА_4 до ТОВ "Каменяр" про стягнення 378 973,98 грн. та стягнуто 181 744,42 грн. - основного боргу, 24 049,52 грн. - 10% річних за період по 27.11.14, 39 934,29 грн. - пені та 38 817,71 грн. - інфляційних втрат за період по листопад 2014 року. (а.с.15-17). Рішення вступило у законну силу, за яким відкрите виконавче провадження.

22.03.16, постановою старшого державного виконавця Корольовського ВДВС Житомирського МУЮ закінчено виконавче провадження №49730032 та встановлено, що 16.03.16, на депозитний рахунок відділу ДВС надійшли кошти на суму 290 786,89 грн. для погашення заборгованості перед ФО-П ОСОБА_4 згідно наказу господарського суду Хмельницької області від 12.03.15 у справі №924/1925/14, а 22.03.16 до відділу ДВС від стягувача надійшла заява від 16.03.16 про сплату боржником заборгованості у повному обсязі (а.с.38).

01.08.16, враховуючи вищевикладене, позивач, керуючись ст.625 ЦК України, звернувся з даним позовом до господарського Хмельницької області, у якому просив стягнути з відповідача 7 050,69 грн. - 3% річних, нарахованих на 181 744,42 грн. боргу за період з 01.12.14 по 16.03.16, та 90 560,66 грн. - інфляційних втрат за період з грудень 2014 року-березень 2016 року (а.с.2-5).

02.08.16, рішенням господарського суду Хмельницької області, у справі №903/422/16 частково задоволено позов ТОВ "Каменяр" до ФО-П ОСОБА_4 про стягнення 422 032,87 грн., стягнуто безпідставно отримані грошові кошти на суму 400 000,00 грн., та відмовлено у частині стягнення пені, інфляційних, 3% річних на суму 22 032,87 грн. (а.с.46-51).

05.09.16, ТОВ "Каменяр" звернувся до господарського суду Хмельницької області з клопотанням про зупинення провадження у справі, у якому просив суд зупинити провадження у справі №924/718/16 до вступу рішення по справі №903/422/16 у законну силу, мотивуючи клопотання тим, що рішенням у справі №903/422/16 встановлено факт отримання ФО-П ОСОБА_4 100 000,00 грн. у рахунок оплати боргу (а.с.45).

Місцевим судом у задоволенні клопотання відмовлено, рішенням місцевого суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов по даній справі частково задоволений та стягнуто 7 047,59 грн. - 3% річних, 90 560,66 грн. - інфляційних втрат, зважаючи на судовий арифметичний перерахунок (а.с.62-63).

03.11.16, постановою Рівненського апеляційного господарського суду у справі №903/422/16 задоволено апеляційну скаргу ФО-П ОСОБА_4 та скасовано рішення господарського суду Волинської області від 02.08.16, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що предметом розгляду даної справи є період нарахування інфляційних та 3% річних за не належне виконання умов договору від 05.04.13 №936, який не охоплює період нарахування та стягнення за наказу по виконанню рішення місцевого суду від 12.03.15 у справі №924/1925/14 і зважаючи на положення вимог ст.625 ЦК України підстави для нарахування і стягнення зазначених штрафних (фінансових) санкцій підтверджені матеріалами справи і доведені позивачем.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, ст.599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст.625 ЦК України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому висновок судів про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст.625 ЦК України є правомірним.

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому її слід залишити без змін, як таку, що ухвалена при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Каменяр" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.11.16 у справі №924/718/16 залишити без змін.

Головуючий - суддя Б.М. Грек

Судді С.К. Могил

Л.В. Стратієнко