ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року Справа № 918/328/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Грек Б.М., Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.08.2016 у справі № 918/328/16 господарського суду Рівненської областіза позовомприватного підприємства "Ферарі"додочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"простягнення 166 524, 81 грн.,за участю представників

позивача: не з'явились,

відповідача: Ковальчук І.В.,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2016 року приватне підприємство "Ферарі" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, 151 191, 52 грн. інфляційних втрат та 15 333, 29 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 19.07.2016 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.08.2016 рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 151 191, 52 грн. інфляційних втрат та 15 333, 29 грн. 3% річних.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між приватним підприємством "Ферарі" (субпідрядником) та дочірнім підприємством "Рівненський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (генпідрядником) 22.11.2012 укладено договір генпідряду № 29-12, відповідно до п. 1.1 якого генпідрядник доручає, а субпідрядник зобов'язується надати послуги з поточного ремонту автомобільної дороги місцевого значення Т1806 Немовичі-Березне-В.Межиричі-Федорівка км 4+600 - км 7+600 за рахунок коштів державного бюджету.

За умовами п. 2.1 договору, календарна дата початку робіт - листопад 2012 року, кінцевий строк закінчення робіт - грудень 2012 року.

Пунктом 3.1 договору визначено, що загальна вартість робіт за договором є орієнтовною і складає 300 000 грн. - в т.ч. ПДВ 50 000 грн.

Відповідно до п. 8.1 договору розрахунки за виконані роботи здійснюються шляхом перерахування відповідних коштів на рахунок субпідрядника.

Згідно з п. 9.1 договору приймання-передача виконаних робіт оформлюється актом приймання робіт (за формою КБ-2в).

Пунктом 18.2 договору передбачено, що останній набирає чинності з дня підписання його уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2013.

Позивачем виконано, а відповідачем прийнято роботи, обумовлені договором, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2012 року. Загальна вартість виконаних робіт склала 211 681 грн.

Відповідач за виконані роботи не розрахувався, у зв'язку з чим рішенням господарського суду Рівненської області від 13.05.2015 у справі № 918/421/15, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2015, з відповідача на користь позивача стягнуто 170 370, 19 грн. заборгованості.

На виконання зазначеного рішення 29.05.2015 господарським судом Рівненської області видано відповідний наказ.

Посилаючись на те, що відповідачем рішення господарського суду Рівненської області від 13.05.2015 у справі № 918/421/15 не виконано, позивач нарахував йому 151 191, 52 грн. інфляційних втрат за період з травня 2013 року по квітень 2016 року та 15 333, 29 грн. 3% річних за період з 29.04.2013 по 28.04.2016, про стягнення яких заявлено даний позов.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що позовну заяву подано після спливу строку позовної давності, про що заявлено відповідачем.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове - про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що станом на день звернення позивача з позовом у даній справі строк позовної давності за основною вимогою та щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на цю заборгованість не сплив, оскільки мало місце переривання перебігу строку позовної давності шляхом звернення позивача до суду з відповідним позовом у справі № 918/421/15, у зв'язку з чим з 2015 року почав перебіг строк позовної давності як за основною вимогою про стягнення основної суми боргу, так і щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, пов'язаних причинно-наслідковим зв'язком з основним зобов'язанням.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Судами обох інстанцій встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази виконання рішення господарського суду Рівненської області від 13.05.2015 у справі № 918/421/15, яким з відповідача на користь позивача стягнуто 170 370, 19 грн. заборгованості, що не заперечується відповідачем.

При цьому судами встановлено, що умовами договору не визначено іншого строку проведення оплати за виконані роботи ніж після їх виконання та підписання акта виконаних робіт.

Враховуючи положення Глави 61 Цивільного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668 "Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві", ст.ст. 251-254 Цивільного кодексу України та беручи до уваги, що наявний у матеріалах справи акт приймання виконаних робіт за грудень 2012 року не містить дати його складення та підписання, а договір генпідряду не містить точних строків оплати робіт, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що строк оплати виконаних робіт за договором генпідряду № 29-12 від 22.11.2012 у даному випадку закінчується в останній день місяця, у якому був підписаний акт приймання робіт, тобто 31.12.2012.

За змістом положень ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Таким чином, момент, з яким пов'язується початок перебігу строку позовної давності, розпочинається з наступного дня після настання строку виконання зобов'язання або з дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Враховуючи викладене, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що оплата мала відбутися у січні 2013 року (з урахуванням святкових та вихідних днів - 03.01.2013), і саме з цього дня розпочався строк позовної давності для нарахування 3% річних та інфляційних втрат у даній справі.

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до ст. 266 Цивільного кодексу України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Виходячи з наведених положень Цивільного кодексу України, зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогами про сплату процентів та інфляційних нарахувань, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".

Апеляційним господарським судом встановлено, що позивач звернувся до суду з даним позовом 28.04.2016, що підтверджується штемпелем на конверті, проставленим підприємством зв'язку.

Крім цього, мало місце переривання перебігу позовної давності щодо основної суми заборгованості, зокрема, шляхом укладання угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 25.02.2014 та шляхом звернення позивача до суду з відповідним позовом у справі № 918/421/15.

Таким чином, правильним є висновок апеляційного господарського суду, що у зв'язку зі зверненням позивача у 2015 році до господарського суду з позовом про стягнення основної суми боргу, строк позовної давності за цією вимогою був перерваний. З 2015 року почав перебіг строк позовної давності як за основною вимогою про стягнення основної суми боргу, так і щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, пов'язаних причинно-наслідковим зв'язком з основним зобов'язанням. Враховуючи викладене, строк позовної давності за основною вимогою та щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на цю заборгованість, станом на день звернення позивача з даним позовом не сплив, у зв'язку з чим апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Інші доводи скаржника спростовані судом апеляційної інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.08.2016 - без змін.

Головуючий суддя Могил С.К.Судді: Грек Б.М. Малетич М.М.