ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року Справа № 910/8164/16 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:Поляк О.І. (доповідач), Бакуліної С.В., Яценко О.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони Українина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.09.2016у справі № 910/8164/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго"доКиївського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони Українипростягнення 111 432,19 грн,

за участю представників

від позивача: Кирищук В.П.;

від відповідача: Сажієнко І.О.;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 у справі № 910/8164/16 (суддя - Комарова О.С.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 (головуючий суддя - Зеленін В.О., судді: Мартюк А.І., Коршун Н.М.), позов задоволено повністю. Стягнуто з Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України на користь ПАТ "Київенерго" грошові кошти: основного боргу - 65 686,93 грн, 3% річних - 4 275,47 грн, інфляційної складової боргу - 41 469,79 грн.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 у справі № 910/8164/16, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-2, 4-3, 4-7, 33, 34, 43, 83, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів у зв'язку із запланованою відпусткою судді Ходаківської І.П. справу № 910/8164/16 передано для розгляду колегії суддів у складі: Поляк О.I. - головуючий, Бакуліна С.В., Яценко О.В.

У призначене судове засідання з'явилися представники позивача та відповідача.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.03.2013 між ПАТ "Київенерго" (учасник) та Київським квартирно-експлуатаційним управлінням (замовник) було укладено договір про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді/парі) за державні кошти № 520287, відповідно до п. 1.1 якого учасник зобов'язується поставити замовнику товар, зазначений в п. 1.2 договору, а замовник - прийняти і оплатити товар в порядку і строки згідно з цим договором.

Згідно з п. 1.2 договору найменування товару - пара та гаряча вода; постачання пари та гарячої води (код згідно ДК 016-2010: 35.30.1) (далі - товар). Товар за цим договором постачається замовнику за допомогою технічних засобів передачі та розподілу гарячої води та пари. Одиницею виміру теплової енергії є 1 Гкал.

Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що ціна договору становить 740 000,00 грн та складається із суми очікуваної вартості обсягів місячних поставок теплової енергії протягом вказаного у п. 10.1 строку дії договору.

Відповідно до п. 4.2 договору розрахунки проводяться щомісячно шляхом оплати замовником вартості спожитої теплової енергії протягом 3-х діб після пред'явлення учасником рахунка на оплату товару (далі - рахунок) або після підписання сторонами акта приймання - передавання товарної продукції за звітній період згідно з додатком 4.

Згідно з п. 4.3 договору до рахунка учасником додаються: облікові картки за звітний період, акти приймання-передавання товарної продукції за звітний період та акти звіряння розрахунків на звітну дату.

Пунктом 5.1 договору сторони обумовили, що строк (термін) поставки товарів до 31.12.2013.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п. 10.1 договору).

Відповідно до п. 12.1 договору його невід'ємною частиною є додатки, зокрема, обсяги постачання теплової енергії замовнику (додаток 1), порядок розрахунків за теплову енергію (додаток 4).

Пунктом 4 додатку № 1 до договору визначено, що дата зняття замовником показників приладів обліку - по 25 число звітного місяця, надання звіту в РТ № 5 та РТМ "Печерськ" за адресою: вул. Товарна, 1 - не пізніше 28 числа. При відсутності звіту у встановлений термін розрахунок виконується згідно договірних навантажень.

Пунктом 2 додатку № 4 до договору встановлено, що абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту № 5 за адресою вул. Товарна буд. № 1 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РТВ) та платіжну вимогу доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Відповідно до п. 3, пп. 3.1 додатку № 4 до договору сплату за вказаними в п. 2 цього додатку документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця, при цьому в разі, якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку, йому представляється до сплати заявлена кількість теплової енергії на поточний місяць (згідно додатку № 1 до договору). У випадку перевищення фактичного використання теплової енергії понад заявленого, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця.

Додатковою угодою від 31.12.2013 до договору від 01.03.2013 № 520287 сторони погодили продовження дію вказаного договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку 2014 року із збільшенням ціни договору на суму, що не перевищує 20% суми, визначеної у договорі, укладеному в попередньому році (п. 1 додаткової угоди). У зв'язку з зазначеним, сторони внесли зміни до п. 3.1 договору від 01.03.2013, обумовивши, що його ціна (з урахуванням збільшення до 20% (148 000,00 грн) суми, визначеної у договорі, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку) становить 888 000,00 грн. Крім того, сторонами внесено зміни в п. 10.1 договору та погоджено, що вказаний договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє щодо постачання теплової енергії у січні 2014 року, а в частині здійснення розрахунків до повного його виконання.

Вважаючи, що внаслідок неналежного виконання Київським квартирно-експлуатаційним управлінням зобов'язань за договором про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді/парі) за державні кошти № 520287 від 01.03.2013, у останнього за період з 01.01.2014 по 01.02.2014 виникла заборгованість за спожиту теплову енергію, яка станом на 01.03.2016 становила 65 686,93 грн, ПАТ "Київенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київського квартирно-експлуатаційного управління про стягнення з останнього на користь ПАТ "Київенерго" 65 686,93 грн - боргу за спожиту теплову енергію, 4 275,47 грн - 3% річних, 41 469,79 грн - інфляційної складової боргу.

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач на виконання умов договору № 520287 від 01.03.2013 поставив відповідачу узгоджений договором товар - теплову енергію, однак, останній взяті на себе зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, в передбаченому договором порядку та строк не здійснив в повному обсязі оплату поставленої йому теплової енергії, в результаті чого у відповідача за період з 01.01.2014 по 01.02.2014 виникла заборгованість за спожиту теплову енергію, яка станом на 01.03.2016 становить 65 686,93 грн. Зокрема, сплата відповідачем проводилась в межах сум, визначених додатковою угодою від 31.12.2013, без врахування розміру фактично поставленої теплової енергії, що є порушенням умов спірного договору та ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", відповідно до якої споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком господарських судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасним та таким, що зроблено з порушенням процесуальних норм, що призвело до неповного з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення даного спору по суті, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Згідно з ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору енергопостачання. Вказаний договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідача заявлену позивачем суму основного боргу за договором від 01.03.2013 в розмірі 65 686,93 грн, господарські суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язання з оплати поставленої йому теплової енергії за вказаним договором у останнього за період з 01.01.2014 по 01.02.2014 виникла зазначена заборгованість.

Однак, місцевий та апеляційний господарські суди залишили поза увагою, що відповідно до поданих позивачем разом із позовом документів, зокрема розрахунку ціни позову (а.с. - 12) та облікової картки (а.с. - 42), останнім було здійснено нарахування заборгованості за договором від 01.03.2013, в тому числі, за теплову енергію, поставлену в лютому 2014 року, а відтак не визначилися з періодом існування заборгованості та сумою боргу, враховуючи заявлені позивачем вимоги.

Крім того, пославшись на п. 2 додатку № 4 до договору від 01.03.2013 № 520287, яким передбачено порядок та строк розрахунків відповідача за отриману теплову енергію, господарські суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що в матеріалах справи міститься лише додаток № 4 до договору від 01.12.2003, а відтак додаток, умови якого застосували до спірних правовідносин, залишився недослідженим.

Як вбачається з матеріалів справи, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу в якій зазначив про те, що дію спірного договору в частині поставки теплової енергії було подовжено згідно з додатковою угодою від 31.12.2013 лише на січень 2014 року та збільшено у зв'язку з цим суму вказаного договору на 20%. При цьому відповідач повністю виконав свої зобов'язання за договором від 01.03.2013 щодо оплати поставленої теплової енергії, в тому числі з урахуванням збільшеної на 20% суми договору. Крім того, у жовтні 2013 року спірну будівлю було передано на баланс іншої юридичної особи, а відтак у відповідача відсутні підстави здійснювати оплату поставленої теплової енергії з 2014 року, зокрема, враховуючи складання з кінця 2013 року відомостей обліку споживання теплової енергії саме новим балансоутримувачем.

У зв'язку з тим, що відповідач був відсутній в суді першої інстанції під час розгляду справи по суті, останнім було подано до апеляційного господарського суду докази на підтвердження вищевказаних обставин, зокрема, акт приймання-передачі основних засобів (а.с. - 129), акт звірки взаєморозрахунків (а.с. - 133), акт приймання-передавання теплової енергії, поставленої протягом січня 2014 року (а.с. - 134).

Однак, апеляційний господарський суд взагалі не надав правової оцінки вказаним доводам відповідача та поданим ним доказам, не зазначивши при цьому приймає він останні в якості додаткових чи ні. В разі прийняття додаткових доказів відповідача, суду апеляційної інстанції необхідно було б дослідити чи передавалося спірне приміщення на баланс іншої юридичної особи та коли саме. Хто з балансоутримувачів новий чи попередній зобов'язаний сплачувати за фактично використану теплову енергію, поставлену починаючи з лютого 2014 року, враховуючи, що відповідно до п. 10.1 спірного договору, в редакції додаткової угоди від 31.12.2013, вказаний договір діє щодо постачання теплової енергії тільки у січні 2014 року.

Крім того, перевіряючи розрахунок заявлених позивачем сум 3% річних та інфляційних, апеляційний господарський суд, погодившись з розрахунком останнього, не врахував умови п. 3 додатку № 4 до договору від 01.03.2013 та подані відповідачем платіжні доручення (а.с. - 137, 139), а відтак не визначив періоди існування та розмір вказаних сум, що їм відповідають.

Отже, враховуючи, що відповідач був відсутній під час розгляду справи в суді першої інстанції та подав докази в обгрунтування своїх заперечень на позов лише до господарського суду апеляційної інстанції, що свідчить про передчасність висновків, зроблених з неповним з'ясуванням обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення саме судом апеляційної інстанції.

Оскільки в силу ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України у суду касаційної інстанції відсутні повноваження самостійно встановлювати обставини справи, так само як і оцінювати докази, колегія суддів зазначає про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови у даній справі з передачею справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду відповідно до ст. 111-9 ГПК України.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що касаційна скарга Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України підлягає частковому задоволенню, а постанова Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 у справі № 910/8164/16 - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 у справі № 910/8164/16 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 у справі № 910/8164/16 скасувати. Справу направити на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді С.В. Бакуліна

О.В. Яценко