ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року Справа № 910/7594/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Кролевець О.А.,

Малетича М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрохімпром"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2016 року

у справі № 910/7594/16

господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрохімпром"

до Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України

про визнання недійсним договору

за участю представників сторін:

позивача: Перевозник П.М.

відповідача: Галан М.О.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Електрохімпром" звернулося до господарського суду з позовом до Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України про визнання недійсним договору застави товарів в обороті від 20 грудня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Брагіною Н.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 5098, укладеного між ним та відповідачем.

В обґрунтування вимог позивач послався на те, що спірний договір застави суперечить чинному законодавству, зокрема ст. 41 Закону України "Про заставу", оскільки не містить такої істотної умови договору, як індивідуалізація предмета застави, у зв'язку з чим договір застави товарів в обороті від 20 грудня 2011 року підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28 липня 2016 року (суддя: Мариниченко Я.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив з того, що спірний договір застави товарів в обороті відповідає вимогам чинного законодавства, в договорі визначено перелік товарів в обороті, які було передано в заставу, адресу їх місцезнаходження, в додатку до договору міститься інформація щодо балансової вартості, вартості зносу та залишкової вартості кожного об'єкта застави, і таких даних достатньо для подальшої ідентифікації вказаних предметів при можливому зверненні стягнення на предмет застави. Крім того, за висновком суду, вчинені позивачем в подальшому дії, зокрема укладення 23 грудня 2013 року договору про внесення змін до спірного договору застави, свідчать про схвалення ним спірного правочину.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2016 року (склад колегії суддів: Шапран В.В. - головуючий, Андрієнко В.В., Буравльов С.І.) рішення господарського суду міста Києва від 28 липня 2016 року залишено без змін.

Не погодившись із зазначеними рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Електрохімпром" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 28 липня 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2016 року і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, в забезпечення виконання позивачем зобов'язання щодо викупу облігацій та сплати відсоткового доходу (основне зобов'язання) 20 грудня 2011 року між Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України (заставодержатель, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Електрохімпром" (застоводавець, позивач) укладено договір застави товарів в обороті (далі за текстом - договір застави), що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Брагіною Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 5098.

Відповідно до п. 2 договору застави у забезпечення виконання заставодавцем основного зобов'язання заставодавець передає в заставу належні йому на праві власності товари в обороті (на підтвердження чого заставодавець надає довідку про наявність на балансі ТОВ "Електрохімпром" товарів станом на 14 грудня 2011 року) згідно з переліком (додаток №1), що є невід'ємною частиною договору на загальну суму 5 430 410,88 грн.

Місцезнаходження предмету застави: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Спаська, буд. 7-А.

Згідно з п. 4.1. договору заставодавець є належним власником предмету застави, ніяким чином не обмежений у володінні та розпорядженні предметом застави.

Відповідно до п.6 договору за домовленістю сторін заставна вартість предмета застави становить 5 430 410,88 грн.

Згідно з додатком № 1 до договору застави від 20 грудня 2011 року у заставу передано товари в обороті (обладнання) а саме: адміністративно-побутовий комплекс; вентиляційна система; комплекс механічної обробки; комплекс подрібнення МП; комплекс промивки МП; комплекс сушки МП; комплекс електролізу і регенерації МП; лабораторний комплекс; опалювальна система; система водопостачання; система електропостачання; спектрометр; система мікрохвиль нового розкладу; система охоронно-тривожної сигналізації.

У квітні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Електрохімпром" звернулося до господарського суду з позовом до Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України про визнання недійсним зазначеного договору застави від 20 грудня 2011 року, посилаючись на те, що зазначений договір застави суперечить чинному законодавству, зокрема ст. 41 Закону України "Про заставу", оскільки не містить такої істотної умови, як індивідуалізація предмету застави, яка має бути достатньою для ідентифікації сукупності рухомих речей як предмети застави за договором.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.

Під час укладення господарського договору у будь-якому разі необхідно погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до її якості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 584 ЦК України визначено, що у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмету застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмету застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України "Про заставу" предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України "Про заставу" у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмету застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї зі сторін повинна бути досягнута угода.

Опис предмету застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Положенням ст. 41 Закону України "Про заставу" визначено, що договір застави товарів у обороті повинен індивідуалізувати предмет застави шляхом зазначення знаходження товарів у володінні заставодавця чи їх розташування в певному цеху, складі, іншому приміщенні або іншим способом, достатнім для ідентифікації сукупності рухомих речей як предмета застави.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в пункті 2 договору застави сторони визначили, що предметом застави є товари в обороті, які належать заставодавцю на праві власності, перелік яких наведено в Додатку № 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною. В пункті 2 договору застави також зазначено адресу місцезнаходження предмету застави: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Спаська, буд. 7-А.

У додатку № 1 до договору застави сторони зазначили перелік товарів в обороті, переданих в заставу та інформацію щодо балансової вартості, вартості зносу та залишкової вартості кожного об'єкта застави.

Крім того, за умовами пункту 2 спірного договору право власності заставодавця на предмет застави підтверджується довідкою про наявність станом на 14 грудня 2011 року на балансі ТОВ "Електрохімпром" товарів в обороті, переданих в заставу за спірним договором.

У пункті 4.1. договору заставодавець засвідчив, що він є належним власником предмету застави, ніяким чином не обмежений у володінні та розпорядженні предметом застави.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірний договір застави з огляду на особливий вид застави товарів в обороті містить всі необхідні для даного виду застави ідентифікуючи ознаки предмету застави, а саме: в договорі визначено вид заставленого майна - обладнання, зазначено адресу його місцезнаходження, в додатку № 1 до договору наведено перелік і найменування обладнання, переданого в заставу, та міститься інформація щодо балансової вартості, вартості зносу та залишкової вартості кожного об'єкта застави, що відповідає положенням частини 2 статті 12 та ст. 41 Закону України "Про заставу", і таких даних достатньо для подальшої ідентифікації зазначених предметів під час можливого звернення стягнення на предмет застави.

Врахувавши наведене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що при укладанні спірного договору його сторонами були дотримані всі вимоги норм чинного законодавства, договір містить всі необхідні істотні умови та відповідає вимогам чинного законодавства, чим спростовуються помилкові твердження позивача про недійсність такого договору.

Крім того, відповідно до ст.ст. 42, 43 Закону України "Про заставу" при заставі товарів в обороті або у переробці заставодавець зберігає за собою право володіти, користуватися та розпоряджатися предметом застави відповідно до правил цього розділу.

У разі відчуження заставлених товарів заставодавець зобов'язаний замінити їх іншими товарами такої ж або більшої вартості.

Відповідно до п. 3 договору застави у випадку відчуження товарів в обороті, що є предметом застави, заставодавець зобов'язаний відповідно до чинного законодавства та цього договору замінити їх у прядку, передбаченому договором.

Таким чином, особливість застави товарів в обороті також полягає в тому, що на застоводавця покладено обов'язок забезпечити наявність за вказаною в договорі адресою визначеного в договорі застави заставленого майна - товарів в обороті на загальну суму заставної вартості, погоджену сторонами в договорі. Наведене ще раз свідчить про безпідставність посилань позивача на недостатність наведених в додатку № 1 до договору даних щодо ідентифікації заставного майна.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, 23 грудня 2013 року між сторонами укладено договір про внесення змін до договору застави товарів в обороті від 20 грудня 2011 року, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Брагіною Н.В. та зареєстровано в реєстрі за №3226.

Зазначеним договором було збільшено суму зобов'язання за облігаціями ТОВ "Електрохімпром" серій А, В та С, що є основним зобов'язанням, яке забезпечене договором застави, а також зазначено про те, що інші умови договору залишаються без змін і діють у частині, що не суперечить договору про внесення змін.

Встановивши наведені обставини, суди дійшли вірного висновку про те, що позивач, уклавши договір про внесення змін до основного договору без заперечень стосовно ідентифікації предмету застави, тим самим схвалив зміст і всі істотні умови спірного правочину, з урахування укладеного договору про внесення змін, тобто такі дії позивача свідчать про схвалення ним спірного правочину.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд у відповідності до вимог ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, у відповідності до вимог закону та встановлених обставин, вирішив спір у справі. Переглядаючи справу повторно, в порядку ст. 101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін.

Посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних рішення господарського суду міста Києва від 28 липня 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2016 року не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.

З огляду на зазначене Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрохімпром" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2016 року у справі № 910/7594/16 залишити без змін.

Головуючий суддя І.А. Плюшко

Судді О.А. Кролевець

М.М. Малетич