ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року Справа № 910/6093/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Васищак І.М. і Селіваненко В.П.

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ, в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ,

на рішення господарського суду міста Києва від 22.06.2016

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2016

у справі № 910/6093/16

за позовом публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ, в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця в особі філії), м. Київ,

до: 1.товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІГІФТ" (далі - ТОВ "ЮНІГІФТ"), м. Київ,

2. товариства з обмеженою відповідальністю "Нео-Бізнес Системи" (далі - ТОВ "Нео-Бізнес Системи"), м. Київ,

про визнання договору недійсним, зобов'язання вчинити дії.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Яковенко А.О. предст. (дов. від 24.10.2016)

відповідачів 1. не з'явився

2. не з'явився

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Залізниця в особі філії звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "ЮНІГІФТ" та ТОВ "Нео-Бізнес Системи" про визнання договору про надання складських послуг від 01.01.2015 № 00196/1-1, укладеного відповідачами - удаваним та визнання прихованого договору оренди, який відповідачі насправді вчинили - недійсним; зобов'язання ТОВ "ЮНІГІФТ" звільнити безпідставно займану будівлю складу № 23, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. І.Федорова, 32, балансоутримувачем якої є Залізниця в особі філії.

Рішенням господарського міста Києва від 22.06.2016 зі справи № 910/6093/16 (суддя Цюкало Ю.В.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 (судді Чорна Л.В. - головуючий, Руденко М.А., Яковлєв М.Л.) позов задоволено частково; зобов'язано ТОВ "ЮНІГІФТ" звільнити безпідставно займану будівлю складу № 23, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. І.Федорова, 32, балансоутримувачем якої є Залізниця в особі філії. В решті позову відмовлено.

Залізниця в особі філії, посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального права, просить суд касаційної інстанції рішення та постанову скасувати в частині відмови у позові, у скасованій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Сторони у відповідності до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

06.12.2016 судом одержано клопотання від ТОВ "Нео-Бізнес Системи" про відкладення розгляду касаційної скарги, з посиланням на те, що ТОВ "Нео-Бізнес Системи" не отримувало ні касаційної скарги Залізниці зі справи, ані копії ухвали суду про призначення касаційної скарги до судового розгляду, що унеможливило надання ТОВ "Нео-Бізнес Системи" заперечень та доказів, на їх підтвердження.

У судовому засіданні 06.12.2016 Вищим господарським судом України клопотання ТОВ "Нео-Бізнес Системи" не задоволено, з огляду на те, що до касаційної скарги додано докази на підтвердження направлення її копії з доданими до неї документами на адресу ТОВ "Нео-Бізнес Системи": м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 50-Б, літ В, оф. 52. На цю ж адресу ТОВ "Нео-Бізнес Системи" судом було направлено копію ухвали від 23.11.2016 про прийняття до розгляду касаційної скарги Залізниці в особі філії у справі № 910/6093/16 та призначення касаційної скарги до розгляду. Згідно інформації, яка міститься у програмі "Діловодство спеціалізованого суду" зазначена ухвала була зареєстрована у Єдиному державному реєстрі судових рішень 24.11.2016.

Крім того, відповідно до статті 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відкладення розгляду справи (розгляду касаційної скарги) є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, що, у даному випадку, відсутнє.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представника скаржника, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 14.03.2006 Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна Залізниця" (правонаступником якого є ПАТ "Українська залізниця") як замовником та ТОВ "Нео-Бізнес Системи" як виконавцем укладено договір про надання послуг по організації та веденню господарської діяльності № П3/БМЕС-068021/НЮ (далі - Договір-1) для забезпечення економічно беззбиткового використання замовником належних йому основних засобів, з метою досягнення найбільш позитивних господарських результатів такого використання, за умовами якого виконавець зобов'язався за завданням замовника здійснювати, на зазначеній у пункті 1.3 цього договору території останнього, організацію і ведення зазначеної у пункті 2.1 цього договору господарської діяльності замовника, шляхом надання останньому послуг, зазначених у пункті 2.2. цього договору, а замовник зобов'язався оплачувати виконавцеві надання таких послуг;

- за цим договором виконавець здійснює організацію і ведення господарської діяльності замовника, зазначеної у пункті 2.1 цього договору, у виробничих, побутових та складських приміщеннях і на територіях їх розташування, на територіях відкритих майданчиків і в приміщеннях, інших об'єктів та на територіях їх розташування, що належать замовнику, пооб'єктний перелік та поштова адреса яких зазначаються у додатку № 1 до цього договору (пункт 1.3 Договору-1);

- згідно із підпунктом 2.3.2 пункту 2.3, пунктом 2.4 Договору-1 виконавець, забезпечуючи ведення господарської діяльності замовника, вчиняє від свого імені і за рахунок замовника будь-які цивільно-правові договори, предметом яких є послуги, що надаються третім особам, і надання яких забезпечується господарською діяльністю замовника, метою якої є отримання прибутку від надання таких послуг. У випадку укладення цивільно-правових договорів, зазначених у підпункті 2.3.2 цього договору, предметом яких є послуги, що надаються третім особам і надання яких забезпечується господарською діяльністю замовника, предмет таких договорів визначається виконавцем одноособово і додаткового узгодження із замовником не потребує, а ціна таких договорів повинна встановлюватися, виходячи із звичайних цін за такі послуги, які діють на момент укладення таких договорів;

- додатком до Договору-1 та додатковою угодою № 1 сторони погодили перелік виробничих, побутових та складських споруд, в який входить, зокрема складське приміщення № 23, загальною площею 426 кв.м за адресою: м. Київ, вул. І.Федорова, 32;

- додатковою угодою від 31.08.2015 сторони погодили розірвати Договір-1, при цьому Договір-1 припиняє свою дію з моменту фактичної передачі виконавцю замовником майна, що засвідчується підписанням акту прийому-передачі цього майна та не пізніше 15.09.2015. Замовник зобов'язався повернути майно відповідно до пооб'єктного переліку, який зазначений в додатках до цього договору (пункти 3, 4 додаткової угоди від 31.08.2015);

- у визначений вказаною додатковою угодою строк майно фактично не повернуто виконавцем замовнику за актом прийому-передачі;

- 01.01.2015 ТОВ "ЮНІГІФТ" як замовником та ТОВ "Нео-Бізнес Системи" як виконавцем укладено договір про надання складських послуг № 00196/1 (далі - Договір-2), за умовами якого виконавець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, за плату надавати складські послуги замовнику;

- місце надання складських послуг: вул. Федорова, 32 (пункт 1.2 Договору-2);

- відповідно до пункту 2.1 Договору-2 виконавець зобов'язався забезпечити в робочі дні з 9-00 до 18-00 та в інший час, окремо узгоджений сторонами в письмовій формі, доступ до складського приміщення відповідальних осіб та працівників замовника, список яких узгоджено окремим додатком, який є невід'ємною частиною цього договору, а також відвідувачів замовника в присутності відповідальних осіб останнього;

- доступ до складського приміщення відбувається після реєстрації уповноваженої особи замовника в журналі "Обліку доступу до складських приміщень". Заходами по схоронності майна є надання виконавцем доступу до приміщення тільки уповноважених осіб/працівників замовника. Замовник зобов'язується своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки з виконавцем за надання послуг (пункти 2.1, 2.2, 2.3, 2.4 Договору-2);

- пунктом 3.1 Договору-2 визначено, що оплата за надання складських послуг виконавцем здійснюється за договірною ціною, яка визначається у протоколі погодження договірної ціни. Протокол погодження договірної ціни оформлюється додатком до цього договору та є його невід'ємною частиною;

- 01.01.2015 та 31.03.2015 сторонами Договору-2 підписані протоколи погодження договірної ціни за послуги, що надаються на підставі Договору-2;

- приймання-передача послуг згідно цього договору здійснюється шляхом підписання сторонами актів виконаних робіт (пункт 4.1 Договору-2);

- згідно з пунктами 9.1, 9.2, 9.3 Договору-2 цей договір вступає в силу з дати його підписання та діє до 31.12.2015. За десять календарних днів до закінчення строку дії цього договору, сторони підписують додаткову угоду, яка вважається підставою для пролонгації дії даного договору на вказаних у додатковій угоді умовах та строк. У разі якщо додаткова угода, яка є невід'ємною частиною цього договору, не була підписана сторонами, то цей договір вважається розірваним в зв'язку із закінченням строку його дії;

- згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200, прийнятою відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" вирішено утворити публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1, у т.ч. на базі державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (код ЄДРПОУ 04713033);

- згідно зведеного переліку майна державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", затвердженого Міністром інфраструктури України від 18.08.2015, будівля складу 23 ст. Київ-Товарний за адресою: м. Київ, вул. І.Федорова, 32, площею 422,60 кв.м передана до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця";

- відповідно до пункту 21 статуту ПАТ "Українська залізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 за товариством закріплено на праві господарського відання державне майно, що передане йому відповідно до законодавства. Товариство здійснює користування та розпорядження цим майном відповідно до мети своєї діяльності з урахуванням обмежень, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами та цим Статутом.

- з відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України вбачається, що датою створення регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" є 21.10.2015. При цьому рішенням правління ПАТ "Українська залізниця" від 16.05.2015, оформленого протоколом № 5 затверджено Положення про регіональну філію "Південно-Західна залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця";

- наказом ПАТ "Українська залізниця" від 01.12.2015 № 045 регіональну філію "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" наділено майном та земельними ділянками згідно з додатком. Спірна будівля складу 23 ст. Київ-Товарний увійшла в перелік майна ПАТ "Українська залізниця", яким наділяється регіональна філія "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця";

- згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про перереєстрацію права та їх обтяжень, будівля складу № 23 (літ. "5К") загальною площею 422,6 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Федорова, 32, перебуває у власності держави в особі Міністерства інфраструктури України (форма власності - державна);

- відповідно до довідки від 30.03.2016 № КБПСУ-1-6/575 на балансі виробничого підрозділу Київського будівельно-монтажного експлуатаційного управління регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" обліковується складське приміщення № 23 у м. Києві по вул. Федорова, 32, загальною площею 422, 6 кв.м;

- листом від 30.12.2015 виробничий підрозділ Київського будівельно-монтажного експлуатаційного управління регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" звернулося до ТОВ "ЮНІГІФТ" з вимогою про звільнення займаних приміщень складів станції Київ-Товарний за адресою: вул. Івана Федорова, 32, м. Київ, у зв'язку із розірванням Договору-1;

- листом від 11.01.2016 ТОВ "ЮНІГІФТ" відмовило у звільненні складів, посилаючись на законне користування спірними складами на підставі чинного станом на 11.01.2016 договору оренди, укладеного з ТОВ "Нео-Бізнес Системи".

Причиною виникнення спору зі справи стало питання стосовно наявності чи відсутності підстав для визнання Договору-2 удаваним та визнання прихованого договору оренди недійсним, зобов'язання ТОВ "ЮНІГІФТ" звільнити безпідставно займану будівлю складу.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з приписами статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 216 ЦК України визначені правові наслідки недійсності правочину.

Частиною першою, третьою статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Правові наслідки удаваного правочину встановлені приписами статті 235 ЦК України, згідно з якою удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин за своєю формою прикриває реальний правочин.

Як зазначено у пункті 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11 встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункт 2.1 зазначеної постанови пленуму ВГСУ).

Згідно з пунктом 25 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Отже, для правильного вирішення спору у даній справі судам, насамперед слід було дослідити зміст Договору-2, права та обов'язки його сторін, встановити, чи випливають останні зі змісту правочину, у залежності від чого підлягає встановленню, чи є даний Договір удаваним, який договір він приховує, чи існують підстави для визнання прихованого договору недійсним (за умови встановлення удаваності Договору-2), та з якого саме моменту.

Проте, місцевий господарський суд у вирішенні даного спору наведених обставин взагалі не дослідив, у той час як висновок апеляційного господарського суду про відсутність доказів перебування спірної будівлі в оренді є певною мірою декларативним, з огляду на те, що апеляційний господарський суд не дослідив, чи є права та обов'язки, які виникли з Договору-2 такими, що безпосередньо випливають зі змісту цього правочину (тобто, чи дійсно укладений Договір-2 є договором про надання складських послуг).

Згідно з приписами частини першої статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться у статті 759 ЦК України.

Тобто, метою договору оренди є використання відповідної речі (майна).

Зазначаючи про те, що Договір-2 припинив свою дію, оскільки останній діяв до 31.12.2015, суди попередніх інстанцій не врахували, що відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Відповідно, обставини щодо дії Договору-2, наявності чи відсутності підстав вважати його таким, що припинив свою дію, можуть бути встановлені лише після того, як буде з'ясовано, який саме правочин вчинили відповідачі.

Так, відповідно до приписів статті 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Крім того, судами залишено поза увагою твердження відповідача - 1, яке викладено як у листі від 11.01.2016 № 01, так і у відзиві на позов про те, що укладений Договір-2 (який ТОВ "ЮНІГІФТ" називає договором оренди та зазначає про внесення ним орендної плати) не розірваний та не припинений станом на 30.05.2016, відповідно користування складами здійснюється ним на законних підставах.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання ТОВ "ЮНІГІФТ" звільнити безпідставно займану будівлю складу № 23, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. І.Федорова, 32, то остання є похідною від вимоги про визнання Договору-2 удаваним правочином та визнання прихованого договору оренди недійсним, відповідно, результат її розгляду залежить від розгляду первісної вимоги та встановлених у зв'язку з цим обставин. Проте, всупереч наведеному, суди попередніх інстанцій розглянули дану вимогу як самостійну та не звернули уваги на те, що їх же висновок про відсутність підстав вважати, що правочин (договір про надання складських послуг) вчинено відповідачами з метою приховати інший правочин (договір оренди) суперечить висновку про наявність підстав для зобов'язання ТОВ "ЮНІГІФТ" звільнити безпідставно займану будівлю складу № 23 (з огляду на те, що звільнення майна обумовлене володінням ним).

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що апеляційний та місцевий господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 ГПК України, розглядаючи справу, не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, неповно встановили фактичні обставини справи, внаслідок чого їх висновки за результатами вирішення спору не є законними та обґрунтованими.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 22.06.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 зі справи № 910/6093/16 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Суддя В. Палій

Суддя І. Васищак

Суддя В. Селіваненко