ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року Справа № 905/1744/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Кролевець О.А.,

Малетича М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіс"

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2016 року

у справі № 905/1744/16

господарського суду Донецької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Эффект"

про стягнення 720 664,04 грн.

за участю представників

позивача - Киричек О.О.

відповідача - Іщенко Г.М.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлантіс"звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Эффект" про стягнення 720 664,04грн. збитків, що викликані відсутністю товару на складі відповідача за договором зберігання та дорівнюють сумі вартості цього товару.

Рішенням господарського суду Донецької області від 06 червня 2016 року (суддя Маьюхіна В.І.) позовні вимоги задоволені в повному обсязі.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2016 року (судді Стойка О.В., Бойченко К.І., Зубченко І.В.) рішення господарського суду Донецької області від 06 червня 2016 року у справі № 905/1744/16 скасовано. Прийняти нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Эффект" про стягнення 720 64,04грн.

Не погодившись з зазначеною постановою Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлантіс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2016 року та залишити в силі рішення господарського суду Донецької області від 06 червня 2016 року.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 березня 2013 року між сторонами був укладений договір №01/03/13 про надання послуг зберігання, за умовами р. 1 якого відповідач протягом строку дії договору зобов'язався приймати на відповідальне зберігання на складах матеріальні цінності позивача - алкогольні напої, тару, піддони, найменування, кількість і вартість яких визначена в товарно-транспортній документації (актах приймання-передачі товару), а позивач - прийняти їх після закінчення строку зберігання (або строку, зазначеного позивачем) і здійснити оплату за надані послуги в розмірі і строки, визначені умовами даного договору.

Строк дії Договору - з моменту підписання до 31 грудня 2013 року (п.7.1. Договору). Додатковою угодою №2 від 30 грудня 2013 року сторони продовжили строк дії Договору до 31 грудня 2014 року.

Відповідно до п.п. 2.1.1, 2.1.2, 2.1.17 Договору відповідач зобов'язався: приймати товар на зберігання через свого представника, повноваження якого підтверджуються довіреністю; видавати на підтвердження приймання товару прибуткову накладну (акт приймання-передачі); здійснити повернення товару на першу вимогу позивача.

Згідно п. 2.1.16 Договору, відповідач зобов'язаний надати позивачу інформацію за підписом директора та головного бухгалтера відповідача про співробітників складу, які мають право приймати товар. В інформації зазначаються всі паспортні дані та зразки підписів співробітників відповідача, уповноважених на приймання товару від позивача, а також зразки печаток або штампів, якими засвідчуються зазначені підписи.

Предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 720664,04 грн., які останній визначає як збитки, спричинені внаслідок втрати майна, що було передано на відповідальне зберігання відповідачу.

В обґрунтування стягнення спірної суми позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору про надання послуг зберігання в частині неналежного зберігання переданої за накладними на внутрішнє переміщення товару алкогольної продукції та акт інвентаризації товарно-матеріальних цінностей від 31 серпня 2014 року (а.с. 150-154).

В якості доказів передачі товару на зберігання відповідачу позивач посилається на накладні на внутрішнє переміщення товару №№: 24182 від 02 квітня 2014 року, 24238 від 09 квітня 2014 року, 24307 від 11 квітня 2014 року, 24324 від 14 квітня 2014 року, 24311 від 14 квітня 2014 року, 24355 від 17 квітня 2014 року, 24413 від 21 квітня 2014 року, 24451 від 23 квітня 2014 року, 24498 від 24 квітня 2014 року, 24476 від 24 квітня 2014 року, 24508 від 28 квітня 2014 року, 24530 від 28 квітня 2014 року, 24531 від 28 квітня 2014 року, 24592 від 30 квітня 2014 року, 24621 від 05 травня 2014 року, 24650 від 06 травня 2014 року, 24698 від 08 травня 2014 року, 24713 від 12 травня 2014 року, 24764 від 15 травня 2014 року, 24772 від 15 травня 2014 року, 25772 від 16 травня 2014 року, 24796 від 19 травня 2014 року, 24826 від 22 травня 2014 року, 24855 від 26 травня 2014 року, 24897 від 28 травня 2014 року, 24906 від 29 травня 2014 року, 24940 від 30 травня 2014 року, 24949 від 02 червня 2014 року, 24950 від 03 червня 2014 року, 24990 від 04 червня 2014 року, 25012 від 09 червня 2014 року, 25075 від 13 червня 2014 року, 25113 від 16 червня 2014 року, 25178 від 19 червня 2014 року, 25724 від 14 липня 2014 року, 25772 від 16 липня 2014 року, 25878 від 24 липня 2014 року та товарно-транспортні накладні.

Зазначені докази суд першої інстанції визнав належними та задовольнив позовні вимоги, стягнувши вартість визначеного позивачем товару як наслідок порушення відповідачем договору зберігання.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, відповідач посилається на відсутність в матеріалах справи доказів передачі позивачем товару, також оспорює факт проведення інвентаризації та наполягає на тому, що підпис представника відповідача ОСОБА_6, який міститься в акті інвентаризації товарно-матеріальних цінностей від 31 серпня 2014 року був та відтиск печатки відповідача було підроблено, у зв'язку з чим останній звернувся до правоохоронних органів.

На підтвердження невідповідності підпису відповідач також посилається на внутрішній наказ по підприємству № 7 від 02 січня 2013 року "Про затвердження зразків печаток і порядку їх використання і зберігання", яким був затверджений виключний перелік осіб, підпис яких засвідчується основною печаткою, до якого комірник відповідача ОСОБА_6 не входить.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 937 ЦК України, договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

За змістом ст. 953 ЦК України, зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Ухвалою судової колегії від 20 вересня 2016 року було зобов'язано сторони надати письмові пояснення щодо конкретизації переданого на зберігання за договором № 01/03/13 від 01 березня 2016 року товару, його вартості та часу передання, а також щодо наявності звернень з вимогами до відповідача про повернення цього товару, щодо часу та підстави створення інвентаризаційної комісії, підстави включення до її складу представника відповідача ОСОБА_6

Позивач переліку конкретного товару, письмових пояснень щодо визначення вартості та дати передачі товару на зберігання за спірним Договором, судовій колегії не надав, пославшись на наявні в матеріалах справи копії накладних на переміщення товарно-матеріальних цінностей. Від відповідача письмових пояснень не надходило.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що проведення експертизи є недоцільним, оскільки факту та підстав створення інвентаризаційної комісії не встановлено, підстави до участі в ній з боку відповідача зазначеної позивачем особи не доведено.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не підтверджено факт звернення до відповідача з вимогою про повернення товару, переданого на зберігання, також відсутнє повідомлення останнього щодо відсутності цього товару або неможливості його повернення.

Доказів пролонгації дії Договору після 31 грудня 2014 року сторонами також не надано, але його умовами також не передбачений обов'язок відповідача доставити товар позивачу за власний рахунок.

З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 720664,04 грн., заявлених позивачем у якості збитків, які складають вартість переданого відповідачу за Договором зберігання товару та внаслідок порушення умов Договору останнім.

Суд апеляційної інстанції вважає недоведеним факт передачі позивачем відповідачу товару за Договором, оскільки жодного акту приймання-передачі в розумінні ст. 937 ЦК України та п. 2.1.2 Договору, а також будь-яких інших доказів на підтвердження приймання відповідачем товару на зберігання не надано.

Накладні на переміщення товарно-матеріальних цінностей не свідчать про передання позивачем товару на зберігання та прийняття його відповідачем, оскільки жодних відомостей на підтвердження факту передання товару на зберігання не містять, а свідчать лише про переміщення товару зі складу на склад без зазначення будь-якої підстави.

Факт прийняття товару на зберігання повинен підтверджуватись довіреностями на одержання товарно-матеріальних цінностей, як того вимагає п. 2.1.1 Договору. Такі довіреності в матеріалах справи відсутні.

Судова колегія вважає такою, що не має доказової сили про порушене право надану до матеріалів справи бухгалтерську довідку позивача, оскільки по-перше, вона не свідчить про витребування товару у відповідача або про відмову останнього надати товар, а по-друге - вона складена в однобічному порядку, оскільки будь-яких доказів повноважень особи, яка б підписала її з боку відповідача матеріали справи не містять, позивачем не надано. Крім того, вона не може замінити собою зміст вищенаведених первинних документів, які позивачем не надано.

Факту порушення відповідачем спірного Договору зберігання судом апеляційної інстанції не встановлено, право позивача на момент звернення із позовом не є порушеним.

Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 720 664,04 грн., оскільки .позовні вимоги позивача є не доведеними.

Крім того, позивач у касаційній скарзі зазначає про порушення норм процесуального права, зокрема зазначає, що апеляційна скарга прийнята до провадження колегією суддів у складі Марченко О.А., Радіонова О.О., Попкова Д.О., а постанова прийнята колегією суддів Стойка О.В., Бойченко К.І., Зубченко І.В.

За змістом положень ст. 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції) у судах загальної юрисдикції функціонує автоматизована система документообігу. Персональний склад суду для розгляду конкретної справи визначається автоматизованою системою документообігу за принципом вірогідності розподілу справ під час реєстрації в суді позовних заяв, клопотань та скарг.

Згідно зі ст. 2-1 ГПК у господарських судах функціонує автоматизована система документообігу, що забезпечує, зокрема, об'єктивний та неупереджений розподіл справ між суддями з додержанням принципів черговості та рівної кількості справ для кожного судді.

Визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних документів за принципом вірогідності, який враховує кількість справ, що перебувають у провадженні суддів, заборону брати участь у перегляді рішень для судді, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого порушується питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну повноважень. Справи розподіляються з урахуванням спеціалізації суддів. Після визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи, внесення змін до реєстраційних даних щодо цієї справи, а також видалення цих даних з автоматизованої системи документообігу суду не допускається, крім випадків, установлених законом.

Порядок функціонування автоматизованої системи документообігу суду визначається Положенням про автоматизовану систему документообігу суду.

Відповідно до ст. 4-6 ГПК справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Суддя чи склад колегії суддів для розгляду конкретної справи визначається у порядку, встановленому ч. 3 ст. 2-1 цього Кодексу.

Отже, аналіз наведених процесуальний норм дає підстави зробити висновок про те, що законодавець передбачив вибір судді для розгляду справи, так само як і заміну судді, який в силу поважності причин не може брати участь у розгляді справи (перебування судді у відпустці, на лікарняному, у відрядженні чи закінчення терміну повноважень), на інших суддів цього суду, лише через автоматизовану систему документообігу за принципом вірогідності.

У справі, що розглядається, відповідно до ухвали від 27 липня 2015 року апеляційну скаргу прийнято колегією суддів Марченко О.А., Радіонова О.О., Попков Д.О. та призначено до розгляду на 20 вересня 2016 року.

Розпорядженням керівника апарату Донецького апеляційного господарського суду від 14 вересня 2016 року у зв'язку з перебуванням головуючого у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи визначено новий склад колегії суддів Стойка О.В., Чернота Л.Ф., Бойченко К.І.. Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 20 вересня 2016 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 03 жовтня 2016 року.

У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Чернота Л.Ф. розпорядженням керівника апарату Донецького апеляційного господарського суду від 30 вересня 2016 року призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи від 30 вересня 2016 року визначено новий склад колегії суддів Стойка О.В., Бойченко К.І., Зубченко І.В., яким і було винесено 03 жовтня 2016 року постанову у справі.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

У рішенні у справі "Занд проти Австрії" Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)".

Фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на склад колегії у кожній справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Олександр Волков проти України" (заява №21722/11).

Ураховуючи, що у справі, яка розглядається, у суді апеляційної інстанції справа передавалась на повторні розподіл з застосуванням автоматизованої системи документообігу за принципом вірогідності, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2016 року було прийнято у відповідності до вимог щодо розгляду справи судом, встановленим законом, а тому підстави для скасування постанови відсутні.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіс" залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2016 року у справі № 905/1744/16 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді О.А. Кролевець

М.М. Малетич