ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2016 року Справа № 910/1978/16 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:Поляк О.І. (доповідач), Бакуліної С.В., Грейц К.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києвана постановуКиївського апеляційного господарського суду від 31.05.2016у справі № 910/1978/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго"доКомунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києвапростягнення 36 181,47 грн,

за участю представників

від позивача: Гаркавенко С.В.;

від відповідача: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2016 у справі № 910/1978/16 (суддя - Прокопенко Л.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 (головуючий суддя - Отрюх Б.В., судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.), позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва на користь ПАТ "Київенерго" основну заборгованість в розмірі 22 523,11 грн, пеню в розмірі 6 533,35 грн, інфляційні втрати в розмірі 6 535,12 грн, 3 % річних в розмірі 589 грн.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 у справі № 910/1978/16 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: ст. 607 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 19, 23 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", п.п. 28, 29, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності".

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні 23.08.2016 за участю представників сторін оголошувалася перерва до 06.09.2016.

У призначене судове засідання 06.09.2016 з'явилися представник позивача. Представник відповідача своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні 06.09.2016 не скористався.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 26.12.2003 між ПАТ "Київенерго" (енергопостачальна організація) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (абонент) було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 510056, відповідно до п. 1.1 якого предметом цього договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з п. 2.2.1 енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до договору.

Пунктами 2.3.1 - 2.3.2 договору сторони погодили, що абонент зобов'язаний додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії. Виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 7 до договору.

Згідно з п. 2.3.4 договору абонент зобов'язався в додатках № 8 та № 9 договору зазначити всі об'єкти теплоспоживання, підключені до теплових мереж абонента (найменування, максимальні теплові навантаження, обсяги теплоспоживання, займана площа орендарів тощо).

Відповідно до п. 5.1 договору облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

Згідно з п. 2 додатку № 4 абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця.

Відповідно до п. 5 додатку № 4 абонент що місяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту № 2 за адресою: вул. Драгоманова, буд. № 40-В, розрахункова група, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акта звірки абонент повертає РВТ).

Згідно з додатком № 8 до договору опалення і гаряче водопостачання від теплових мереж теплопостачальної організації здійснюється у споруді (господарчому блоці) за адресою вул. Серафимовича, 11.

Вважаючи, що у зв'язку з невиконанням Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва своїх зобов'язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 26.12.2003 № 510056 щодо оплати використаної теплової енергії, у останнього утворилась заборгованість за період з 01.12.2014 по 01.05.2015 в розмірі 22 523,11 грн, ПАТ "Київенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва про стягнення з останнього на користь ПАТ "Київенерго" боргу за спожиту теплову енергію в розмірі 22 523,11 грн, а також інфляційних втрат в розмірі 6 535,12 грн, пені в розмірі 6 533,35 грн, 3% річних в розмірі 589,90 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 26.12.2003 № 510056 щодо оплати використаної теплової енергії. При цьому, внесенні 26.04.2014 зміни до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", а саме визначення ПАТ "Київенерго" виконавцем послуг, ніяким чином не позбавляють балансоутримувача (управителя) будинку, в даному випадку відповідача, бути споживачем або виконавцем послуг, з урахуванням приписів ч. 6 ст. 19 вказаного Закону. З листування між позивачем і відповідачем вбачається, що договір від 26.12.2003 № 510056 був чинним у спірному періоді. Сторони дійшли взаємної згоди про розірвання з 30.06.2014 договорів лише в частині здійснення постачання теплової енергії населенню, а припинити дію договорів у цілому погодили тільки з 01.09.2015. Крім того, наявні в матеріалах справи рішення Господарського суду міста Києва, підтверджують той факт, що саме відповідачем надавались комунальні послуги для нежитлового фонду (господарчого блоку), а також те, що нежитловий фонд до КП "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" не передавався.

Однак, колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, зробленими з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням процесуальних норм, що призвело до неповного з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення даного спору по суті.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості, інфляційних втрат, 3% річних та пені у зв'язку з невиконанням останнім зобов'язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 26.12.2003 № 510056.

Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Отже, об'єктом договору постачання енергетичними та іншими ресурсами виступає електрична і теплова енергія, природній газ, вода, нафта та інші ресурси, які надаються споживачеві (абонентові) через приєднану мережу електропроводів, трубопроводів тощо. При цьому, істотною ознакою даного виду договору є спосіб транспортування (доставки) енергетичних та інших ресурсів споживачеві, а саме - через приєднану мережу.

З викладеного вбачається, що отримувати енергетичні ресурси за вказаним договором, зокрема теплову енергію, абонент може лише шляхом використання приєднаної мережі. Тобто договірні зобов'язання з оплати поставленої теплової енергії виникають у абонента у зв'язку з її отриманням шляхом експлуатації відповідної мережі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач неодноразово наголошував, що згідно розпорядження Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 17.06.2013 № 335, з 02.09.2013 весь житловий та нежитловий фонд передано на праві господарського відання КП "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва", у зв'язку з чим відповідач не є балансоутримувачем нежитлової будівлі за адресою: вул. Серафимовича, 11, в підтвердження чого останнім було подано підписаний, зокрема, представниками КП "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" та Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва акт приймання-передачі основних засобів (а.с. - 64 т. 1).

Відхиляючи зазначені доводи, господарський суд апеляційної інстанції зазначив, що наявні в матеріалах справи судові рішення підтверджують факт надання саме відповідачем комунальних послуг для нежитлового фонду (господарчого блоку) та як наслідок підтверджують факт відсутності передачі на баланс КП "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" спірного нерухомого майна.

Однак, такі висновки колегія суддів вважає передчасними, оскільки рішення судів, на які послався апеляційний господарський суд відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України не можуть вважатися належними і допустимими доказами, що підтверджують факт відсутності передачі на баланс КП "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" спірного нерухомого майна.

З викладеного вбачається, що господарські суди попередніх інстанцій залишили поза увагою вищевказані обставини та не надали оцінки правової природи договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 26.12.2003 № 510056, а відтак і дійсному характеру правовідносин, що склалися між сторонами, зокрема з урахуванням передачі на баланс КП "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" спірного нерухомого майна (мережі трубопроводів).

Посилання господарського суду апеляційної інстанції на чинність договору від 17.06.2013 у спірному періоді, що на думку господарського суду, підтверджує наявність підстав для стягнення з відповідача заявлених позивачем сум також є передчасними, оскільки чинність договору купівлі-продажу у часі сама по собі не свідчить про виникнення у сторін прав і обов'язків за ним.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, у спірних правовідносинах слід встановити на підставі належних і допустимих доказів для чиїх потреб поставлялась теплова енергія та чи було її отримано відповідачем у власність у спірний період.

Слід також надати правову оцінку наявному у справі листу КП "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" від 05.11.2014 № 103/46-6128 (а.с. - 82 т. 1) відповідно до якого останнє просило позивача надати дозвіл на подачу теплоносія до господарчих блоків, зокрема за адресою: вул. Серафимовича, 11 та зобов'язувалося забезпечити безаварійну та ефективну експлуатацію теплоспоживаючого обладнання.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем разом з додатковими поясненнями було подано рішення Київської міської ради від 23.07.2015 № 823/1687, яким вирішено припинити Комунальне підприємство "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" шляхом приєднання його до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва та встановлено, що останнє є правонаступником усіх прав, обов'язків та майна припиненого Комунального підприємства "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва".

Однак, ні місцевим господарським судом, ні судом апеляційної інстанції, не було надано правової оцінки доводам ПАТ "Київенерго" та вказаному рішенню Київської міської ради, а відтак можливості відповідача бути в статусі правонаступника КП "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва".

Таким чином, вищенаведене вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, для чиїх потреб поставлялась теплова енергія та чи було її отримано відповідачем у власність у спірний період, що виходить за межі перегляду справи в касаційному порядку (ч. 2 ст. 1117 ГПК України) та є підставою для скасування оскаржуваних постанови і рішення та передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням господарськими судами обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п. 3 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційна скарга Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва підлягає задоволенню, а постанова Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2016 у справі № 910/1978/16 - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 у справі № 910/1978/16 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 у справі № 910/1978/16 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2016 у справі № 910/1978/16 скасувати. Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді С.В. Бакуліна

К.В. Грейц