Постанова ВГСУ від 06.09.2016 року у справі №41/153

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2016 року Справа № 41/153 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого, Бакуліної С.В., Поляк О.І.,розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"на постановувід 21.06.2016Київського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду міста Києва № 41/153за позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"до Житлово-будівельного кооперативу "Більшовик-3"простягнення 74028,63грн,за участю представників: позивача - Касянчук Л.М.відповідача -не з'явилисьВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2016 у справі №41/153 (суддя Спичак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Пономаренко Є.Ю., судді Руденко М.А., Кропивна Л.В.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - позивач) до Житлово-будівельного кооперативу "Більшовик-3" (далі - відповідач) про стягнення 74028,63грн, з яких: 55564,16грн - основний борг за договором №04452/4-12 від 27.05.1997 на послуги з водопостачання та водовідведення, 18464,47грн - інфляційні втрати.

Позивач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 2, 19, 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", п. п. 1.2, 12.3, 12.17 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65, ст. ст. 42, 43, 47, 33, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник вважає, що: розрахунок за холодну воду, яка використовується для виготовлення гарячої води, повинен проводитись безпосередньо споживачем такої води; судами безпідставно не застосовано тарифи, на підставі яких позивачем здійснено нарахування за надані послуги з водопостачання та водовідведення; факт надання, а також обсяги спожитої питної води (холодної і тієї, що йде на підігрів) підтверджено позивачем в попередніх судових інстанціях за допомогою належних та допустимих доказів.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву на касаційну скаргу і на участь його представника в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого був належним чином повідомлений ухвалою Вищого господарського суду України від 30.08.2016, що, однак, не перешкоджає розглядові касаційної скарги і про що сторони були попереджені зазначеною ухвалою.

Заслухавши пояснення присутнього у відкритому судовому засіданні представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 27.05.1997 між Державним комунальним об'єднанням "Київводоканал" (правонаступник - позивач, постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Більшовик-3" (абонент) було укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення №04452/4-12, за умовами якого постачальник зобов'язується забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент зобов'язується оплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Голови Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65 (далі - Правила) (п.1.1 договору); постачальник зобов'язаний забезпечувати постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 (пп. "а" п. 2.1 договору); абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами постачальника, узгодженими з власником водопровідно-комунальних споруд міста. В разі зміни тарифів, діючих на час заключення договору, сплата абонентом послуг здійснюється згідно нових цін без зміни інших умов договору (пп. "а" п. 2.2 договору); кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента (п.3.1 договору); кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водоспоживання, або іншим засобом, передбаченим п.21.2 Правил (п.3.4 договору); абонент розраховується за користування водою і послугами каналізації в порядку інкасо платіжних вимог, які оплачуються без акцепту платника, шляхом зняття з його розрахункового рахунку сум, зазначених постачальником у платіжній вимозі (п.3.6 договору); абонент має право повністю або частково відмовитись від оплати платіжної вимоги, якщо постачальником пред'явлено платіжну вимогу на раніше оплачені послуги (п.3.7 договору); абонент зобов'язаний письмово повідомити постачальника, якщо він повністю або частково відмовляється оплатити платіжну вимогу, а також додати обгрунтовуючі таку відмову документи у 3-денний строк (п.3.8 договору); договір укладається на строк з 27.05.1997 по 27.05.1998 і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п.5.1 договору); договір вважається переукладеним на новий строк, якщо за один місяць до його припинення жодна із сторін не заявить про закінчення строку його дії (п.5.2 договору).

Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (правонаступник - позивач) з метою обліку послуг, які надавались Житлово-будівельному кооперативу "Більшовик-3" у спірний період з червня 2005р. по травень 2008р., використовував наступні коди: код №5-397, за яким обліковувалась холодна вода та прийняття стоків води та код №5-50397, за яким обліковувалась вода, що йде на підігрів.

Зазначаючи про те, що відповідачем належним чином не виконувались зобов'язання з оплати послуг водопостачання та водовідведення, внаслідок чого утворився борг в сумі 55564,16грн (26352,49грн - борг за кодом №5-397 та 29211,67грн - борг за кодом №5-50397), Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення зазначеної заборгованості та інфляційних втрат у сумі 18464,47грн, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, приписами ст. ст. 526, 625 Цивільного кодексу України, ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання".

Вирішуючи спір у справі, господарські суди попередніх інстанцій визначили, що розпорядження №640 від 30.05.2007 та №1127 від 28.08.2007 Київської міської державної адміністрації, на підставі яких відповідачеві виставлялись рахунки в період з грудня 2006 по травень 2008 років, не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровані ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим, здійснивши перерахунок послуг з водопостачання та водовідведення холодної води на підставі тарифів, що були затверджені попереднім розпорядженням КМДА №1680 від 28.08.2002 "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення", з урахуванням здійснених оплат, які підтверджені випискою з рахунку відповідача про сплату заборгованості за договором №04452/4-12, суди встановили, що у відповідача на момент подачі позовної заяви відсутня заборгованість за період з червня 2005 по травень 2008 за надані послуги водопостачання та водовідведення холодної води і прийняття стоків (код №5-397). Крім того, попередні судові інстанції, зазначивши, що умовами договору №04452/4-12 від 27.05.1997 не регулюється питання постачання позивачем відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води і вказаний договір не передбачає обов'язку відповідача сплачувати за послуги з постачання холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється позивачем самостійно за кодом №5-50397, відмовили і в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 29211,66грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом підпункту 2 пункту "а" частини першої статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

За змістом ст. ст. 14, 16 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в м. Києві є зосередження у Київської міської державної адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України у рішенні №21-рп/2003 від 25.12.2003 вказав, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Водночас, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до ст. 1 Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 03.10.1992 №493/92 нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Згідно з пунктом 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №731 від 28.12.1992, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

У абз.2 п. 15 вказаного Положення зазначено, що нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави дійти наступного висновку. Якщо голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як-от щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, Верховний Суд України висловлює у постановах від 28.11.2011 у справі №21-246а11 та від 02.12.2014 у справі №21-470а14.

Розпорядження №640 від 30.05.2007, №1127 від 28.08.2007 Київської міської державної адміністрації не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровані ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про те, що тарифи, які затверджені розпорядженнями №640 від 30.05.2007, №1127 від 28.08.2007 Київської міської державної адміністрації, не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки ці розпорядження не зареєстровані в установленому порядку, не набрали чинності та не відповідають законодавству України.

Водночас, чинними в зазначений період були тарифи, затверджені розпорядженням №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення" (зареєстровано в Київському міському управління юстиції 30.08.2002 за №66/449). Вказаним актом передбачено тариф для житлово-експлуатаційних організацій в розмірі 0,43грн. (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водопостачання та 0,25грн (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водовідведення, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.

Отже, враховуючи надану попередніми судовими інстанціями оцінку виписки з рахунку Житлово-будівельного кооперативу "Більшовик -3", наданого в якості доказу оплати послуг водопостачання і водовідведення за договором №04452/4-12 від 27.05.1997 у спірний період, а також здійснений судами перерахунок вартості наданих відповідачеві цих послуг на підставі тарифів, що затверджені розпорядженням КМДА № 1680 від 28.08.2002 "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення", висновки судів попередніх інстанцій про відсутність заборгованості за період з червня 2006р. по травень 2008р. за надані послуги водопостачання та водовідведення холодної води і прийняття стоків (код №5-397) та, відповідно, про відмову в задоволенні позову в частині стягнення 26352,50грн колегія суддів вважає законним та обґрунтованим.

При цьому, колегія суддів враховує, що судові акти в цій частині фактично не оскаржуються позивачем, адже касаційна скарга не містить будь-яких доводів і обґрунтувань їх незаконності в цій частині.

Щодо суми 29211,66грн боргу за холодну воду на підігрів колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. ст. 1, 14, 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальними послугами є результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом. Порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

При цьому, постачання гарячої води регулюється Законом України "Про теплопостачання", за яким теплогенеруюча або теплопостачальна організація укладає окремий договір купівлі-продажу теплової енергії з власником відповідного майна або юридичною особою, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами.

Відповідно до п. п. 2, 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 централізоване постачання гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги з централізованого постачання гарячої води повинні відповідати - вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці розбору.

Отже, з наведених норм вбачається, що всі правовідносини щодо надання житлово-комунальних послуг мають бути врегульовані договором, в т.ч. послуги з постачання холодної води для приготування гарячої, які є окремим видом послуг. При цьому, холодна вода в якості сировини має надаватись підприємству, яке має можливість та безпосередньо виробляє гарячу воду. Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, і саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води.

Зміст укладеного між сторонами договору №04452/4-12 від 27.05.1997 свідчить, що його умови передбачають постачання позивачем відповідачу питної води і не містять зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, що не знаходяться на його обліку, у вигляді гарячої води.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним господарським судом обладнання для вироблення гарячої води, яка споживається відповідачем, розташоване в ЦТП та перебуває в оперативному управлінні на балансі ПАТ "Київенерго", з яким у відповідача укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Відтак, враховуючи, що включення позивачем до суми заборгованості з оплати послуг з постачання питної води, яка використовується для виготовлення гарячої, не ґрунтується на умовах укладеного між сторонами договору №04452/4-12 від 27.05.1997, висновки попередніх судових інстанцій про безпідставність стягнення з відповідача 29211,66грн вартості холодної води, яка використовується для виготовлення гарячої води, колегія суддів вважає обґрунтованими.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли ґрунтовного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують, а зводяться до намагання переоцінити встановлені судами обставини і досліджені докази, що згідно з приписами ст. ст. 1115, 1117 ГПК України перебуває поза процесуальними межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди попередніх інстанцій не припустилися порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -