ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2016 року Справа № 927/936/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Малетича М.М.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства виробничо-торгової фірми "Сіверянка"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.09.2016 (головуючий суддя Коршун Н.М., судді Алданова С.О., Дикунська С.Я.)у справі№ 927/936/15 Господарського суду Чернігівської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Полікомбанк"доПублічного акціонерного товариства виробничо-торгової фірми "Сіверянка",третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державна податкова інспекція у місті Чернігові,прозвернення стягнення на предмет іпотеки,за участю представників:позивачане з'явились,відповідачане з'явились,третьої особине з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 14.06.2016 задоволено скаргу Публічного акціонерного товариства виробничо-торгова фірма "Сіверянка" на дії органу державної виконавчої служби: визнано недійсною постанову Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про стягнення виконавчого збору ВП №50581330 від 29.03.2016.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2016 ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 14.06.2016 у справі № 927/936/15 скасовано, в задоволенні скарги відповідача відмовлено.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просять постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми права, зокрема ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження".

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники сторін не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників сторін.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 23.02.2016 задоволено позовні вимоги ПАТ "Полікомбанк": в рахунок погашення заборгованості ПАТ виробничо-торгова фірма "Сіверянка" перед банком за кредитним договором від 08.09.2008 № 451 у розмірі 11.520.589,11 грн. звернуто стягнення на предмети іпотеки (приміщення будівель) шляхом продажу на прилюдних торгах з визначенням судом вартості майна.

21.03.2016 відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області відкрито виконавче провадження ВП № 50581330 з виконання наказу Господарського суду Чернігівської області № 927/936/15 від 12.03.2016 про звернення стягнення на предмети іпотеки; боржнику запропоновано виконати наказ самостійно до 28.03.2016.

Відповідно до ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Оскільки боржником до вказаної дати рішення суду добровільно виконано не було, 29.03.2016 відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області винесено постанову ВП № 50581330 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 995.000,00 грн.

Апеляційний суд, переглядаючи ухвалу місцевого суду від 14.06.2016, якою визнано недійною вказану постанову, дійшов висновку про її відповідність приписам законодавства, в т. ч. ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки в матеріалах справи не міститься доказів добровільного виконання боржником рішення суду до 28.03.2016. Також апеляційний суд виходив з того, що статтею 28 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на день винесення оскаржуваної постанови виконавця, а саме 29.03.2016) передбачено здійснення стягнення виконавчого збору незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання рішення.

Колегія суддів вважає вказані висновки апеляційного суду помилковими та погоджується з місцевим судом щодо наявності підстав для задоволення скарги відповідача з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на день винесення оскаржуваної постанови виконавця, а саме 29.03.2016) примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Частиною 8 ст. 54 цього Закону передбачено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

Згідно з ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» у постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

За частиною 1 ст. 42 Закону України «Про іпотеку» боржник вправі до дня продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах виконати вимогу за основним зобов'язанням чи ту її частину, виконання якої прострочено, разом з відшкодуванням будь-яких витрат та збитків, завданих іпотекодержателю, включаючи судові витрати, витрати на оплату винагороди залученим експертам (оцінювачам, юристам), витрати на підготовку до проведення прилюдних торгів тощо. Таке виконання є підставою для припинення реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах.

Вказана норма передбачає право (а не обов'язок) боржника виконати вимогу за зобов'язанням після звернення стягнення на предмет іпотеки, але до дня його продажу на прилюдних торгах.

Оскільки рішенням Господарського суду Чернігівської області від 23.02.2016 звернуто стягнення на предмети іпотеки в рахунок погашення заборгованості ПАТ виробничо-торгова фірма "Сіверянка" перед банком за кредитним договором від 08.09.2008 № 451, місцевий суд вірно відзначив, що відповідач в будь-який час до дня продажу предмета іпотеки не позбавлений права виконати такий обов'язок за договором разом з відшкодуванням відповідних витрат.

Отже, хоча рішення чітко і визначає предмет, на який звертається стягнення, а також порядок виконання такого стягнення, але воно в силу норм Закону України «Про іпотеку» передбачає можливість (але знову ж таки не обов'язок) для боржника виконати рішення суду в даній справі в альтернативний спосіб (наприклад, шляхом сплати боргу грошима).

Колегія суддів враховує, що згідно з ч. 1 ст. 28 цього Закону у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача.

Водночас колегія суддів відзначає, що в даній справі самостійне виконання рішення боржником можливе лише в альтернативний, але не обов'язковий спосіб. При цьому рішення не передбачає передачу майна боржника стягувачу за виконавчим документом, з вартості якого розраховується виконавчий збір.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Як зазначалося вище, згідно з ч. 8 ст. 54 цього Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Наказами Міністерстві юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 "Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень" та від 22.12.2015 №2710/5 "Про реалізацію арештованого майна шляхом проведення електронних торгів" (які були чинними, на день винесення оскаржуваної постанови виконавця, а саме 29.03.2016) також визначено, що вказане майно підлягає продажу на торгах, які організовуються органами державної виконавчої служби.

Початком примусового виконання рішень, згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», є наступний день після закінчення відповідних строків, встановлених ч. 2 ст. 25 цього Закону, якщо коли у ці строки боржником не надано документального підтвердження повного виконання рішення.

Початок примусового виконання рішення є тотожним поняттям початку виконання. Зокрема, статтею 1 цього Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення). Відповідно до ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права)боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Як встановлено місцевим судом, постанова про стягнення виконавчого збору винесена до початку виконання рішення суду, оскільки станом на 29.03.2016 (день винесення спірної постанови) державний виконавець не розпочав примусового виконання рішення, а саме передбачених наказами Міністерстві юстиції України від 02.04.2012 №512/5 та від 22.12.2015 № 2710/5 дій з організації та проведення відповідних торгів.

Таким чином відповідач не міг самостійно виконати наказ суду до 28.03.2016 в інший, ніж описаний вище альтернативний необов'язковий спосіб, адже в силу вимог наведених вище положень законодавства реалізація предмета іпотеки має здійснюватись шляхом продажу на прилюдних торгах лише у межах процедури виконавчого провадження. Відповідно, законодавство не наділяє відповідача правом на проведення таких торгів чи на самостійний продаж майна.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За висновком колегії суддів, місцевий суд повно встановив обставини справи, надав їм вірну юридичну оцінку, встановив підставність доводів відповідача та ухвалив законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

На думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення скарги відповідача є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а ухвала місцевого суду - залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 49, 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства виробничо-торгової фірми "Сіверянка" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2016 скасувати, а ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 14.06.2016 у справі №927/936/15- залишити в силі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Полікомбанк" на користь Публічного акціонерного товариства виробничо-торгової фірми "Сіверянка" 1.378,00 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу наказу із зазначенням відповідних реквізитів доручити Господарському суду Чернігівської області.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець М.М. Малетич