ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2016 року Справа № 911/262/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Ємельянова А.С., Малетича М.М.,розглянувши матеріали касаційноїскаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Завод енергетичного обладнання "ДАН"напостанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.16 та рішення господарського суду Київської області від 06.04.16у справігосподарського суду Київської області №911/262/16за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "ТК-Арматура"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Завод енергетичного обладнання "ДАН"простягнення 35 031,97грн.,

за участі представників сторін:

від позивача - не з'явилися,

від відповідача - Шлейченко Ю.О.,

У С Т А Н О В И В:

У 2014 році між товариством з обмеженою відповідальністю "Завод енергетичного обладнання "ДАН" та товариством з обмеженою відповідальністю "ТК-Арматура" було укладено усний договір купівлі-продажу продукції.

Як стверджували останні, у період з листопада 2014 по грудень 2015 ними поставлено товар сантехнічного призначення на загальну суму 226 473,49грн., що підтверджується видатковими накладними №10171 від 26.12.2014, №10170 від 26.12.2014, №10140 від 26.12.2014, №10137 від 26.12.2014, №10134 від 26.12.2014, №10133 від 26.12.2014, №9938 від 22.12.2014, №9936 від 22.12.2014, №9935 від 22.12.2014, №9904 від 19.12.2014, №9903 від 19.12.2014, №9505 від 10.12.2014, №9504 від 10.12.2014, №9358 від 05.12.2014, №9357 від 05.12.2014, №9240 від 03.12.2014, №9226 від 02.12.2014, №9198 від 02.12.2014, №9129 від 28.11.2014, №9127 від 28.11.2014, №9127 від 28.11.2014, №9126 від 28.11.2014, №8663 від 18.11.2014, по довіреностях №1100 від 25.12.2014, №1101 від 25.12.2014, №1102 від 25.12.2014, №1063 від 19.12.2014, №1063 від 19.12.2014, №1065 від 19.12.2014, №1066 від 19.12.2014, №1024 від 10.12.2014, №1019 від 09.12.2014, №994 від 03.12.2014, №982 від 01.12.2014, №984 від 02.12.2014, №969 від 28.11.2014, №962 від 28.11.2014, №963 від 28.11.2014, №902 від 17.11.2014. При цьому, частина товару на суму 11 926,49грн. Заводу було повернуто, про що свідчать накладні на повернення №3 від 30.01.2015р., №4 від 30.01.2015р.

Зважаючи на те, що ТОВ "Завод енергетичного обладнання ДАН" сплатили 214 547,00грн. із запізненням, що підтверджується банківськими витягами від 14.11.2014р., від 27.11.2014р., від 01.12.2014р., від 02.12.2014р., від 04.12.2014р., від 09.12.2014р., від 19.12.2014р., від 25.12.2014р., від 21.07.2015р., від 22.07.2015р., від 24.07.2015р., 18.12.2015р., ТОВ "ТК-Арматура" звернулися до суду із позовною заявою про стягнення із ТОВ "Завод енергетичного обладнання ДАН" 32 863,77грн. інфляційних втрат, та 2 168,20грн. 3% річних, нарахованих за період з 27.12.2014 по 17.12.2015.

06.04.2016 рішенням господарського суду Київської області (суддя Бацуца В.М.), залишеним без змін 05.10.2016 постановою Київського апеляційного господарського суду (судді Чорна Л.В., Яковлєв М.Л., Разіна Т.І.) позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з ТОВ "Завод енергетичного обладнання "Дан" на користь ТОВ "ТК-Арматура" 32 856,40 грн. інфляційних збитків, 2 165,33 грн. 3 % річних та судові витрати. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Завод енергетичного обладнання "ДАН" посилалися на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, якими вважали неправомірно стягнули інфляційні втрати та 3% річних, тому просили скасувати постанову і рішення у справі, а справу скерувати для нового розгляду до суду першої інстанції.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Частково задовольняючи позовні вимоги, попередні судові інстанції виходили із того, що на виконання усної домовленості, сторонами у справі вчинено дії, що свідчать про укладення правочину у спрощений спосіб, оскільки у відповідності до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї статті нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Беручи до уваги викладене, суди обох інстанцій, застосовуючи положення ст.ст.610, 625 ЦК України, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення цих вимог, стягнувши з відповідача на користь позивача 2 165,33 грн. 3 % річних та 32 856,40 грн. інфляційних втрат, виходячи із розміру фактичної заборгованості та періодів прострочення її сплати.

Твердження заявника про те, що договір поставки укладено не було з підстав відсутності узгодження сторонами істотних умов у відповідності до ст.ст.267-270 ГК України, не заслуговують на увагу та суперечать наявним у матеріалах справи документам, якими підтверджується прострочення оплати відповідачем. Більше того, спростовуються фактом сплати останнім основного боргу. Зазначені доводи були відхилені мотивованими висновками судів обох інстанцій, що ґрунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи та вимогах закону.

Належних обґрунтувань, з посиланням на норми права, які б спростовували висновки суду апеляційної інстанції, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови, при ухваленні якої здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Стосовно доводів касаційної скарги, спрямованих на переоцінку доказів, пов'язаних із вирішенням спору, то виходячи з приписів ч.2 ст.111-7 ГПК України, вони не віднесені до компетенції касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Завод енергетичного обладнання "ДАН" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 та рішення господарського суду Київської області від 06.04.2016 у справі №911/262/16 - без змін.

Головуючий суддяВ.Я. Карабань СуддяА.С. Ємельянов СуддяМ.М. Малетич