ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2016 року Справа № 904/3132/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Нєсвєтової Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг"на рішеннягосподарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2016 р. (суддя Петренко І.В.)та на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.09.2016 р. (судді: Кощеєва І. М., Вечірко І.О., Кузнецов В.О.)у справі№904/3132/16 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "МЛ Компані"доПублічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг"простягнення заборгованостіза участю представників: від позивачане з'явилисьвід відповідача Сінюхіна І.В., довіреність №14-412юр від 12.10.2016 р.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2016 р. у справі №904/3132/16 частково задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МЛ Компані" до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг". Стягнуто з відповідача на користь позивача 88 017 грн. 25 коп. боргу та 1 924 грн. 24 коп. 3 % річних.

В іншій частині позовних вимог, а саме: в стягненні 11 592 грн. 29 коп. пені та 2 464 грн. 48 коп. інфляційних втрат, відмовлено.

Вказане судове рішення обґрунтовано доведеністю факту наявності у відповідача заборгованості з оплати поставленого йому позивачем товару, з урахуванням того, що ціна товару підлягає коригуванню в залежності від курсової різниці курсу гривні до долару США.

Крім того, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що, у зв'язку з порушенням відповідачем своїх грошових зобов'язань, з останнього підлягають стягненню 3% річних.

Одночасно з цим, господарський суд першої інстанції визнав безпідставними вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та інфляційних втрат, оскільки, сплата пені не передбачена умовами укладеного сторонами договору поставки, а інфляційні втрати в даному випадку не підлягають нарахуванню через обрання сторонами іншого способу захисту від знецінення національної валюти.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.09.2016 р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2016 р. залишено без змін.

Не погодившись з наведеними висновками господарських судів попередніх інстанцій, Публічне акціонерне товариство "АрселорМіттал Кривий Ріг" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.09.2016 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2016 р. в частині задоволення позовних вимог та в цій частині прийняти нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, через невірне встановлення дійсних фактичних обставин справи.

За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2016 р. справу №904/3132/16 передано колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Корнілова Ж.О.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.11.2016 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Корнілова Ж.О., касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 05.12.2016 р.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/5991 від 05.12.2016 р., у зв'язку з перебуванням судді Корнілової Ж.О. на лікарняному, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів, за результатами якої у справі №904/3132/16 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Нєсвєтова Н.М. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 05.12.2016 р.).

У судове засідання 05.12.2016 р. з'явився представник відповідача.

Представник позивача в судове засідання не з,явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 12.03.2015 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "МЛ Компані" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "АрселорМіттал Кривий Ріг" (покупець) укладено договір №SAP№4600064388/1533, за умовами якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця продукцію відповідно до специфікацій, узгоджених до договору, а покупець прийняти продукцію та оплатити її на умовах даного договору.

Відповідно до п.п. 2.1 вказаного договору Загальна вартість продукції за договором складається з суми вартості всіх партій продукції, узгоджених по всім специфікаціям до даного договору.

В розділі 4 договору №SAP№4600064388/1533 від 12.03.2015 р. сторони виклали узгоджений порядок оплати поставленого товару. Зокрема, умовами п. 4.2 даного договору передбачена можливість встановлення у специфікаціях до договору еквіваленту ціни продукції в іноземній валюті. В цьому ж пункті договору викладена формула коригування ціни товару та зазначено, що оплата здійснюється наступним чином:

- при зменшенні курсу НБУ, встановленого на останній робочий день, що передує дню оплати, у порівнянні з курсом, зазначеним у відповідній специфікації, оплата продукції здійснюється з урахуванням такої зміни. Коригувальний рахунок оформлюється продавцем після проведення платежу;

- при збільшенні курсу, встановленого НБУ в останній робочий день, що передує дню оплати, у порівнянні із курсом, зазначеним у відповідній специфікації, оплата здійснюється без перерахунку зміни вартості продукції з подальшою доплатою на підставі коригувального рахунку протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з дати отримання покупцем коригувального рахунку.

В подальшому, до договору поставки сторонами було підписано декілька специфікацій, в яких зазначено, що оплата продукції здійснюється в розмірі 100% від вартості такої продукції протягом 20 днів з дати надання відповідного оригіналу рахунку покупцеві. Крім того, в даних специфікаціях визначено додаткові умови оплати товару, які в цілому відповідають п. 4.2 договору, однак, містять конкретно визначені курси гривні по відношенню до долару США на момент підписання кожної специфікації.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що на виконання умов договору поставки №SAP№4600064388/1533 від 12.03.2015 р. позивач поставив відповідачу товар, згідно з підписаними специфікаціями, на загальну суму 93 003 грн. 72 коп. Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними.

Разом з цим, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем не було оплачено товар, поставлений за специфікаціями №1, 2, 4, 5 загальною вартістю 82 181 грн. 16 коп.

За таких обставин, позивач вважає, що у відповідача існує заборгованість перед ним у розмірі 88 017 грн. 25 коп., яка нарахована позивачем у зв'язку із коригуванням вартості товару на підставі п. 4.2 договору поставки через збільшення курсу долара по відношенню до гривні порівняно з курсом, який був визначений сторонами в підписаних специфікаціях.

При цьому, враховуючи, що спір виник через неналежне виконання відповідачем зобов'язання з своєчасної оплати поставленого товару, позивач також вказує на його обов'язок сплатити 3% річних, пеню та інфляційні втрати.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначив, що разом з продукцією йому не була передана вся передбачена умовами договору документація, а також не було надіслано рахунки-фактури та не було виставлено коригувальних рахунків на оплату курсової різниці. У зв'язку з цим, на думку відповідача, строк виконання ним грошових зобов'язань з оплати товару не настав, а, отже, відсутні підстави для стягнення як основного боргу, з у рахуванням корегування ціни, так і пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Крім того, відповідач вказав, що сплата пені не передбачена умовами договору поставки №SAP№4600064388/1533 від 12.03.2015 р., що окремо підтверджує безпідставність заявлених в цій частині позовних вимог.

З огляду на доведеність факту отримання товару покупцем, який ним не спростовується та не заперечується, місцевий та апеляційний господарські суди відхилили доводи відповідача щодо відсутності підстав для стягнення з нього відкоригованого боргу з оплати даного товару.

Таким чином, господарськими судами попередніх інстанцій було задоволено позовні вимоги про стягнення 88 017 грн. 25 коп. боргу, а, також, 3% річних, нарахованих на дану заборгованість.

В свою чергу, стосовно пені, як місцевий, так і апеляційний господарські суди прийшли до висновку, що за приписами ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України та ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України відповідні санкції застосовуються в розмірі, встановленому в договорі, однак, в укладеному сторонами договорі поставки не передбачено стягнення неустойки за порушення строків оплати товару, а, отже, не визначено її розміру, що у даному випадку унеможливлює стягнення в відповідача заявленої позивачем суми пені.

Одночасно з наведеним, попередні судові інстанції відхилили вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат, оскільки сторонами було обрано інший спосіб компенсації знецінення грошових коштів, а саме здійснення корегування ціни товару відповідно до курсової різниці (п. 8.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 р.)

Зважаючи на приписи ст.ст. 33, 34, 43, 1117 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень, касаційна інстанція не може в повній мірі погодитись з позицією місцевого та апеляційного господарських судів. Колегія суддів Вищого господарського суду України,зокрема, вважає рішення попередніх судових інстанцій у справі №904/3132/16 прийнятими за відсутності повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи.

Так, за приписами ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що закріплено в ст. 530 Цивільного кодексу України.

За приписами ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Крім того, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладені правові норми, господарським судам попередніх інстанцій необхідно було дослідити погоджені сторонами в договорі та специфікаціях умови оплати, на підставі чого визначити з якого моменту у відповідача виник обов'язок сплатити кошти за поставлений товар, а, отже, і встановити чи відбулося з боку відповідача прострочення виконання його грошових зобов'язань.

Всупереч наведеному, вищевказані обставини господарськими судами досліджені не були.

Крім того, відповідно до ст. 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Наведене закріплено в ст. 632 Цивільного кодексу України.

За приписами ст. 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Згідно зі ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України).

Проте, застосовуючи викладені правові норми щодо корегування ціни товару залежно від курсу гривні до долару США, місцевий та апеляційний господарські суди не надали належної правої оцінки умовам специфікацій про додаткові домовленості сторін. Зокрема, суди не встановили останній робочий день, що передує дню оплати, станом на який і має бути визначений курсу гривні до долару США.

Отже, для правильного вирішенні спору, що виник між позивачем та відповідачем, господарським судам попередніх інстанцій необхідно було:

1. Дослідити погоджений сторонами у договорі порядок здійснення оплати товару, зокрема, визначити відповідний момент оплати із встановленням конкретної дати.

2. Надати правову оцінку умовам коригування ціни, викладеним в договорі в сукупності з додатковими умовами, закріпленими в підписаних сторонами специфікаціях, а саме: визначити з якого моменту у покупця виникає обов'язок сплатити доплату внаслідок відповідного коригування ціни;

3. Встановити, день станом на який має бути визначено коефіцієнт К1, враховуючи умови (строки) оплати поставленої продукції та доплати курсової різниці, визначені в договорі та специфікаціях;

4. Перевірити правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості у разі її наявності.

Отже, зважаючи на те, що вищевикладені обставини ні місцевим, ні апеляційним господарськими судами досліджені не були, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає їх висновки щодо наявності підстав для стягнення основного боргу передчасними.

Поряд з цим, позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат є похідними, а тому правильність вирішення спору в цій частині залежить від встановлення факту існування відповідного боргу у визначеному розміру, що виник у певний момент.

В свою чергу, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, що закріплено в ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" №11 від 24.10.2011 р. передбачено, що, відповідно до ч. 1 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а ч. 1 ст. 43 названого кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Зважаючи на викладене, справа №904/3132/16 підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду, під час якого господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.09.2016 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2016 р. у справі №904/3132/16 скасувати.

Справу №904/3132/16 передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

Н.М. Нєсвєтова