ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2016 року Справа № 42/78-17/284

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Шевчук С.Р.,перевіривши касаційні скарги 1. Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, 2. Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 (головуючий суддя Гончаров С.А., судді Тищенко А.І., Скрипка І.М.)і на ухвалуГосподарського суду міста Києва від 14.07.2016 (головуючий суддя Турчин С.О., судді Отрош І.М., Підченко Ю.О.)у справі№ 42/78-17/284 Господарського суду міста Києваза скаргоюПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"набездіяльність відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції Україниза позовомДочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"доЗакритого акціонерного товариства "Укргаз-Енерго"простягнення 860874866,04 грн.,

за участю представників: позивачаВасиленко А.О.,відповідачаЛитвинов В.В.,МЮУМаковей Е.А.,

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 справі № 42/78-17/284, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016, скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на бездіяльність відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено частково. Визнано незаконною бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 31711856 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 28.03.2011 у даній справі про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Укргаз-Енерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" 580543452,38 грн. основного боргу, 17186,30 грн. витрат по сплаті державного мита та 79,58 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Зобов'язано державного виконавця звернути стягнення на арештоване нерухоме майно відповідача та вчинити всі необхідні для цього дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні скарги позивача, прийняти нове рішення про задоволення скарги позивача на бездіяльність відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у повному обсязі.

Вимоги касаційної скарги позивача мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини справи в частині зобов'язання державного виконавця накласти арешт на природний газ боржника у кількості 64 010,495 тис. куб. м, який перебуває у в підземних сховищах газу позивача. На думку позивача, наявність природного газу відповідача у вказаній кількості підтверджена належними доказами у справі та не заперечується відповідачем, а тому судами помилково вказано про неможливість накладення державним виконавцем арешту на природний газ у зв'язку з ненаданням відомостей щодо його місцезнаходження.

Не погодившись з вказаними судовими актами, Міністерство юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати та відмовити у задоволенні скарги на дії відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повністю.

Вимоги касаційної скарги Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Доводи скаржника зводяться до того, що суди дійшли помилкового висновку про порушення державним виконавцем строків проведення виконавчих дій, визначеного ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки відповідні строки слід обраховувати від дати останнього приєднаного виконавчого провадження до зведеного, у даному випадку до 18.07.2016, в той час як скаргу на бездіяльність державного виконавця подано до суду 12.04.2016. На думку заявника касаційної скарги, посилання суду на порушення строку вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації є передчасним.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2010 у даній справі, залишеного в силі постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2011, було видано наказ від 28.03.2011.

Державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 16.03.2012 відкрито виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 28.03.2011 у справі №42/78-17/284.

Постановою державного виконавця від 13.06.2013 зупинено виконавче провадження № 31711856 на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 23.05.2013 у справі № 42/78-17/284, якою відстрочено виконання рішення Господарського суду м. Києва у справі №42/78-17/284 від 13.10.2010 строком на два роки до 23.05.2015.

Виконавче провадження № 31711856 було поновлене 28.05.2015 після зупинення.

13.06.2015 виконавче провадження № 31711856 приєднано до зведеного виконавчого провадження № 47849798, до якого також увійшло виконавче провадження №37513144.

У межах зведеного виконавчого провадження державним виконавцем 28.11.2014 винесено постанову про арешт майна боржника у межах суми звернення стягнення - 27659228,80 грн. та оголошення заборони на його відчуження.

Позивачем 14.04.2016 (згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті) подано до суду першої інстанції скаргу на бездіяльність відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Обґрунтовуючи подану скаргу, позивач посилався на те, що з моменту поновлення виконавчого провадження (28.05.2015) державним виконавцем не звернено стягнення на кошти, не вилучено та не передано для примусового продажу арештоване майно боржника (автомобілі), а відповідна бездіяльність державного виконавця призводить до порушення строку здійснення виконавчого провадження, встановленого статтею 30 Закону України "Про виконавче провадження". Крім цього позивач вказував, що неодноразово повідомляв державного виконавця про наявність у боржника природного газу обсягом 64 010,495 тис. куб. м та просив накласти арешт на вказане майно боржника. Однак державним виконавцем цього вчинено не було.

Положеннями ч. 2 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

За приписами ч. 5 ст. 57 вказаного Закону про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Відповідно до ч. 7 ст. 57 цього ж Закону вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації здійснюється у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше ніж через п'ять днів після накладення арешту.

Державним виконавцем 15.06.2015 складено Акти опису й арешту майна у зведеному виконавчому провадженні № 47849798, відповідно до яких описано та накладено арешт на 34 транспортні засоби боржника. У Актах зазначається, що описане майно буде передане для реалізації не раніше 25.06.2015. Також державним виконавцем 06.07.2015 складено Акти опису й арешту майна у зведеному виконавчому провадженні № 47849798, відповідно до яких описано та накладено арешт на 2 транспортні засоби боржника. У Актах зазначається, що описане майно буде передане для реалізації не раніше 16.07.2015.

Частиною 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста (у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанови державного виконавця про призначення у виконавчому провадженні експерта, спеціаліста або суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання надсилаються сторонам у триденний строк з дня її винесення.

В Актах опису та арешту майна державним виконавцем зазначено, що арештоване та описане майно потребує оцінки експерта.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України "Про виконавче провадження" визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

У поданих до суду запереченнях відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України посилався на нездійснення стягувачем авансування оплати витрат суб'єкту оціночної діяльності для оцінки майна (транспортних засобів). Проте вказані заперечення судами правомірно відхилено як безпідставні, оскільки нормами Закону України "Про виконавче провадження" не передбачено обов'язку стягувача вносити авансування для здійснення оцінки арештованого майна та з урахуванням встановлених обставин неповідомлення виконавцем стягувача - ПАТ "Укртрансгаз" про необхідність здійснення авансування чи оплати витрат суб'єкта оціночної діяльності і, відповідно, ненаданням стягувачем відповіді про згоду на авансування витрат, пов'язаних з оцінкою майна.

Як передбачено ч. 1 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження", звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Судами встановлено, що державним виконавцем починаючи з 25.06.2015 описане та арештоване майно не вилучене у боржника та не передане для примусової реалізації.

Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно зі ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Як передбачено ч. 2 ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

З матеріалів виконавчого провадження судами встановлено, що наказ Господарського суду міста Києва від 28.03.2011 № 42/78-17/284 приєднано до зведеного виконавчого провадження 09.06.2015, однак станом на 09.12.2015 рішення суду у справі №42/78-17/284 виконане не було.

До зведеного виконавчого провадження 18.01.2016 було приєднано наказ Господарського суду міста Києва від 24.04.2015 № 910/17885/14, з якого скаржник - Міністерство юстиції України і обраховує строк здійснення зведеного виконавчого провадження. Однак, як відзначено судами, станом на дату розгляду скарги на бездіяльність державного виконавця рішення Господарського суду міста Києва у справі №42/78-17/284 не було виконане, звернення стягнення на арештоване та описане майно не відбулося, арештоване майно, а саме транспортні засоби, у боржника не вилучені та для реалізації не передані. Оскільки державним виконавцем протягом тривалого часу не було вчинено передбачених законодавством заходів примусового виконання рішення, а саме не звернено стягнення на арештоване та описане майно боржника, з урахуванням встановлених судами обставин справи, суди дійшли вірного висновку про порушення державним виконавцем норм Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з чим скарга Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" правомірно підлягала задоволенню в частині зобов'язання державного виконавця звернути стягнення на арештоване рухоме майно Приватного акціонерного товариства "УКРГАЗ-ЕНЕРГО".

В частині вимоги позивача (стягувача) про зобов'язання держаного виконавця накласти арешт на природній газ в кількості 64010,495 тис. куб. м, (який зберігається в підземних сховищах газу ПАТ "Укртрансгаз") у зв'язку з невчиненням виконавцем жодних дій щодо накладення арешту на зазначене майно судами встановлено таке.

Звертаючись до державного виконавця з вимогою про накладення арешту на майно боржника - природній газ у кількості 64 010,495 тис. куб. м, стягувач не надав жодних відомостей щодо місцезнаходження вказаного майна, а також не підтвердження того факту, що боржнику належить природній газ саме у кількості 64 010,495 тис. куб. м.

У провадженні Київського апеляційного господарського суду перебуває справа №5011-74/9393-2012 за позовом Приватного акціонерного товариства "Укргаз-Енерго" до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", про визнання права власності та зобов'язання не чинити перешкоди.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2015 у справі №5011-74/9393-2012 призначено судову експертизу на вирішення якої поставлено наступні питання:

1) яким є документально підтверджений обсяг залишку природного газу ПрАТ "Укргаз-Енерго" в газотранспортній системі України та в підземних сховищах газу ПАТ "Укртрансгаз" станом на 01.01.2007, на 29.11.2007, на дату ухвалення рішення - 07.07.2015 та на даний час?;

2) яким є документально підтверджений обсяг природного газу, що був отриманий ПрАТ "Укргаз-Енерго" за період з 2007-20015 роки?;

3) встановити реальні обсяги природного газу, який належить ПрАТ "Укргаз-Енерго" та зберігався за договором зберігання від 15.03.2006 станом на 01.01.2007, на 29.11.2007, на дату ухвалення рішення - 07.07.2015 та на даний час?

Таким чином на час розгляду скарги на бездіяльність державного виконавця тривав спір щодо дійсного об'єму газу, який належить боржнику - ПАТ "УКРГАЗ-ЕНЕРГО", та знаходиться у підземних сховищах газу стягувача - ПАТ "Укртрансгаз".

Тобто дійсний об'єм природного газу, який належить боржнику, не був встановлений (документально підтверджений) на момент звернення до державного виконавця із заявами про накладення арешту, а тому накладення такого арешту і не вбачалося за можливе.

Як відзначено апеляційним судом, накладення арешту на майно боржника (природній газ) буде можливо здійснити після встановлення дійсного об'єму природного газу, який належить боржнику, та знаходиться у підземних сховищах газу стягувача, що є предметом спору у справі № 5011-74/9393-2012.

За таких обставин скарга Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в частині зобов'язання державного виконавця накласти арешт на природній газ боржника у кількості 64010,495 тис. куб. м. правомірно не підлягала задоволенню судами.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржників, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви позивача є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі ухвали місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 у справі № 42/78-17/284 залишити без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець С.Р. Шевчук