ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року Справа № 914/556/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКравчука Г.А., Сибіги О.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргузаступника прокурора Львівської областіна постановуЛьвівського апеляційного господарського судувід01.06.2016у справі№914/556/15Господарського судуЛьвівської областіза позовомзаступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Відділу освіти Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської областідоТовариства з обмеженою відповідальністю "Престиж-Захід"третя особаДержавна фінансова інспекція в Рівненській областіпровизнання недійсним договору на виконання проектних робіт та повернення коштівза участю

- прокурора:Зарудяна Н.О. (посвідчення № 000626 від 02.08.2012),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, заступник прокурора Рівненської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Відділу освіти Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області (далі - позивач) просив визнати недійсним договір на виконання проектних робіт від 02.11.2012 № 04/11, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Престиж-Захід" (далі - відповідач); зобов'язати відповідача повернути на користь позивача стягнуті на виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 19.02.2014 у справі № 918/89/14 грошові кошти у сумі 186200,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір не відповідає вимогам статей 22, 23, 48, 70 Бюджетного кодексу України, оскільки договір вчинений за відсутності бюджетних призначень і асигнувань на його укладення, що відповідно до статті 116 цього кодексу є порушенням бюджетного законодавства, тому він підлягає визнанню недійсним із застосуванням наслідків недійсності договору.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.12.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Іванчук С.В., судді Коссак С.М., Пазичев В.М) позов задоволено, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Давид Л.Л., судді Гриців В.М., Мельник Г.І.) це рішення суду першої інстанції скасовано, у позові відмовлено, вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі заступник прокурора Львівської області просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у визнанні недійсним спірного договору, та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Позивач, відповідач та третя особа відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Апеляційним судом встановлено, що 02.11.2012 між відповідачем (виконавець) та позивачем (замовник) укладено договір на виконання проектних робіт № 04/11, відповідно до п. 1.1 якого виконавець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується своїми силами і засобами, за завданням замовника і за його рахунок, розробити проектну документацію, передбачену проектувальником, в тому числі провести експертизу, енергоаудит та розрахунок викиду СО2 (далі - документація) на проекти визначені у цьому пункті договору, всього 28, а замовник зобов'язується прийняти виконані виконавцем проектні роботи і оплатити їх.

Відповідно до пункту 1.2 договору замовник передає виконавцю завдання на проектування та інші вихідні дані, необхідні для розробки документації, інформацію щодо об'єкта в строк не пізніше двох календарних днів після підписання даного договору.

Згідно пунктів 1.7, 1.8 договору виконавець зобов'язується передати замовникові результати проектних робіт (документацію) протягом 60-ти календарних днів після підписання даного договору, скласти й зі свого боку підписати акт здавання-приймання виконаних робіт, а замовник зобов'язується не зволікати із прийманням результатів виконаних проектних робіт і також підписати цей акт.

Пунктами 2.1, 2.2 договору встановлено, що ціна проектних робіт за цим договором включає відшкодування витрат виконавця та плату за виконані ним проектні роботи і становить 186 200,00 грн. в т. ч. 20% ПДВ. Замовник сплачує виконавцю аванс у розмірі 30% від загальної суми договору.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його печатками сторін. Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.6.1 договору та закінчується після повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункти 6.1, 6.2 договору).

Згідно з актами виконаних робіт №№ 1-28 за грудень 2012 року до договору виконавець передав, а замовник прийняв виконані роботи по розробці документації на об'єкти згідно переліку визначеного у договорі на загальну суму 186 200,00 грн. Зазначені акти підписані та скріплені печатками обох сторін.

Також встановлено, що у справі № 918/89/14 Господарського суду Рівненської області за судовим наказом від 07.03.2014 списано в безспірному порядку з Відділу освіти Зарічненської районної державної адміністрації на користь ТОВ "Престиж-Захід" 186200,00 грн. заборгованості за спірним договором та 3724,00 грн. судового збору.

Управління державної казначейської служби України у Зарічненському районі Рівненської області у листі від 31.12.2014 № 02-29/1740 вказувало, що спірний договір в управлінні для взяття бюджетного зобов'язання в сумі 186200,00 грн. не реєструвався.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказував на те, що позивач взявши за умовами спірного договору бюджетне зобов'язання без встановлених бюджетних призначень і асигнувань порушив вимоги чинного законодавства, у зв'язку з чим були зареєстровані відповідні кримінальні провадження.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, своє рішення мотивував тим, що позивач уклавши з відповідачем спірний договір, взяв на себе бюджетне зобов'язання у розмірі 186 200,00 грн. без встановлення бюджетного асигнування в порушення Бюджетного кодексу України, що є підставою для визнання такого договору недійсним. При цьому суд вважав, що оскільки позивач здійснив відповідачу оплату на виконання рішення Господарського суду Рівненської області у справі № 918/89/14 боргу у розмірі 186200,00 грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягає ця сума грошових коштів.

Скасовуючи це рішення та повністю відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції свою постанову мотивував тим, що спірний договір не є бюджетним зобов'язанням у відповідності до вимог Бюджетного кодексу України, а те, що спірний договір укладено без відповідних бюджетних асигнувань не є підставою для визнання цього договору недійсним. При цьому апеляційний суд зазначив про те, що вимоги прокурора про здійснення реституції за спірним договором не можуть бути задоволенні, оскільки це є поворотом виконання судового рішення в іншій справі, що не може бути предметом розгляду у межах даного спору.

З такими висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна виходячи із наступного.

Положеннями статті 2 Бюджетного кодексу України, в редакції чинній на момент укладення спірного договору, визначено, що бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження; бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Пунктом 3 частини п'ятої статті 22 цього кодексу встановлено, що головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань.

Частиною першою статті 23 наведеного кодексу передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 48 вказаного кодексу розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Державної казначейської служби України; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації - центральним органом виконавчої влади, визначеним Кабінетом Міністрів України. Розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.

Згідно пункту 20 частини першої статті 116 зазначеного кодексу встановлено, що порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, а саме - взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Зарічненської районної ради Рівненської області від 05.01.2012 № 143 "Про районний бюджет на 2012 рік" головним розпорядником бюджетним коштів був визначений позивач. Цим рішенням не затверджувалось на 2012 рік призначення на розроблення проектної документації капітального ремонту (санації) будівель (заміна вікон) 28 навчальних закладів Зарічненського району.

Також встановлено, що актом від 17.01.2015 № 150-16/2 позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.11.2012 по 01.01.2015, який оформлений Дубровицькою об'єднаною державною фінансовою інспекцією Державної фінансової інспекції у Рівненській області зафіксовано, що у ревізійному періоді позивача кошти державного бюджету, реалізація яких передбачала б розроблення проектної документації по капітальному ремонту (санації) будівель (заміна вікон) об'єктів соціальної сфери Зарічненського району не виділялись.

Положеннями частини 1-ї статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а згідно частини 1-ї статті 215 наведеного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином укладення спірного договору протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань, є підставою для визнання такого договору недійсним.

Приймаючи нове рішення апеляційний господарський суд посилався на те, що спірний договір укладено на виконання бюджетної програми по КПКВК 2401530 "Державна підтримка заходів, спрямованих на зменшення обсягів викидів (збільшення абсорбції) парникових газів, у тому числі на утеплення приміщень закладів соціального забезпечення, розвиток міжнародного співробітництва з питань зміни клімату".

Згідно ж приписів статей 47, 34, 43, 105 ч.2 п.7 Господарського процесуального кодексу України господарський суд повинен з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування в ній та мають значення для її розгляду, на підставі належних та допустимих доказів.

Разом з тим, у постанові суду апеляційної інстанції не наведено доказів про те, що позивач є виконавцем цієї програми та до нього надходили кошти за вказаною програмою, не зазначено відповідних доказів, які б були досліджені цим судом, та на підставі яких він дійшов наведених висновків, отже відсутні правові підстави вважати, що рішення місцевого господарського суду було скасовано правомірно.

Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно послався на правові позиції, які викладені у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446 та рішенні Європейського Суду з прав людини від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України", оскільки ці рішення стосуються, відповідно, стягнення заборгованості і фінансових санкцій, та бездіяльності органу державної влади щодо невиконання рішень судів через відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, та вони не містять правових висновків щодо правомірності укладення договору, який вчинений з порушенням вимог Бюджетного кодексу України в частині взяття розпорядником коштів бюджетного зобов'язання без відповідних бюджетних призначень і асигнувань.

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про те, що спірний договір не є бюджетним зобов'язанням у розумінні Бюджетного кодексу України, є безпідставним, тому судове рішення цього суду у частині відмови у задоволенні позову щодо визнання недійсним спірного договору, слід скасувати, а рішення суду першої інстанцій у цій частині належить залишити в силі.

Разом з тим, оскільки у справі не вимагається прийняття нового рішення про задоволення позову у вказаній частині, як про це просить у касаційній скарзі прокурор, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Із судових рішень не вбачається, що судами залишились не дослідженими докази, які б підлягали дослідженню.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд встановлених судом першої інстанції обставин справи у наведеній їх частині не спростував, тому прийняв незаконне рішення, яке не може бути залишене в силі.

Судові витрати по сплаті судового збору належить покласти на відповідача.

За змістом статей 116 і 117 Господарського процесуального кодексу України видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.6, 11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 у справі № 914/556/15 скасувати в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання недійсним договору на виконання проектних робіт від 02.11.2012 № 04/11, який укладений Відділом освіти Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Престиж-Захід", а рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2015 у вказаній частині, залишити в силі.

В іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 залишити без змін.

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю "Престиж-Захід" на користь прокуратури Львівської області 1461,60 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.А. Кравчук

О.М. Сибіга