ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року Справа № 911/458/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Губенко Н.М., Іванової Л.Б.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.07.2016та на рішеннягосподарського суду Київської області від 14.04.2016у справі№911/458/16 господарського суду Київської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Господар Інвест"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго"простягнення 23 980,00 грн. в судовому засіданні взяли участь представники:

- ТОВ "Господар Інвест" повідомлений,але не з'явився;

- ТОВ "Біогазенерго" повідомлений,але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 14.04.2016 у справі №911/458/16 (суддя Антонова В.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 (судді: Сулім В..В., Коротун О.М., Гаврилюк О.М.), задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Господар Інвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго"; за рішенням стягнуто з відповідача 23 980,00 грн.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Усіх учасників судового процесу належним чином було повідомлено про час та місце розгляду даної справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 23 980,00 грн. з підстав невиконання відповідачем укладеного 14.08.2014 між позивачем та відповідачем договору про надання послуг перевезення. Як стверджує позивач у позовній заяві, він надав відповідачу відповідно до умов договору послуги, що підтверджується актами приймання-передачі робіт (надання послуг), надіслав відповідачу претензію з вимогою оплатити надані послуги, а відповідач ухиляється від виконання своїх договірних зобов'язань.

Суди попередніх інстанцій, погодилися із доводами позивача, наведеними в обґрунтування підстав позову, перевірили їх наданими позивачем документами, та врахувавши неподання відповідачем належних доказів на спростування доводів позивача, а також врахувавши, що сам відповідач не заперечує, що він не сплатив за надані позивачем послуги, оскільки вважає, що не наступив строк оплати, задовольнили позовні вимоги у повному обсязі, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на таке.

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, 14.08.2014 між відповідачем (замовник за договором) та позивачем (перевізник за договором) укладений договір №12-14/08/14 про надання послуг перевезення (далі договір), відповідно до умов якого перевізник зобов'язався на умовах договору у встановлені строки прийняти, перевезти та доставити у визначений замовником пункт призначення вантаж замовника (вантаж), а замовник - надати до перевезення вантаж та оплатити послуги з перевезення.

Відповідно до п. 3.2 договору загальна вартість послуг вказується в актах виконаних робіт.

Підставою для оплати є підписаний сторонами акт виконаних робіт (наданих послуг) та отриманий замовником рахунок перевізника, який виставляється після погодження вартості робіт (послуг) сторонами (п. 3.3 договору,

Згідно з п.п. 7.1, 7.2 договору договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, та не заперечується сторонами у справі, позивач на виконання умов договору надав відповідачу послуги з перевезення вантажу на загальну суму 78 480,00 грн., що підтверджується актами надання послуг №ГІ-0000001 від 22.08.2014 на суму 39 240,00 грн. та №ГІ-0000002 від 30.08.2014 на суму 39 240,00 грн., підписаними та скріпленими печатками обох сторін договору (наявні в матеріалах справи) та рахунками-фактурами.

Проте, відповідач свій обов'язок з оплати наданих послуг не виконав в повному обсязі, здійснив лише часткову оплату за надані послуги у розмірі 54 500,00 грн.; несплаченою залишилась сума 23 980,00 грн., стягнення якої становить предмет даного спору, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською довідкою №2-3-9-9/255-ЦРД від 19.01.2016 про надходження коштів на рахунок ТОВ "Господар інвест", підписаною начальником Київського відділення №2 ПУАТ "Фідобанк" та скріпленою печаткою банку.

12.11.2015 позивач на адресу відповідача направив претензію №2/11 від 12.11.2015, згідно з якою повідомив про наявність заборгованості у розмірі 23980,00 грн. та просив перерахувати зазначену заборгованість на його розрахунковий рахунок, яка (претензія) залишилась без відповіді та задоволення з боку відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу.

Частиною 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Статтями 193 Господарського кодексу України та 526 Цивільного кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, умови договору, а також норми права, є вірним висновок судів попередніх інстанцій про безпідставне невиконання відповідачем своїх обов'язків з оплати за надані позивачем послуги.

При цьому, колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що доводи відповідача про те, що не настав строк оплати за надані послуги у зв'язку з тим, що ним не було отримано рахунків на оплату зазначених послуг оскільки, як вбачається з матеріалів справи, в ній наявні рахунки-фактури (а.с. 25, 26), в яких, сукупна вартість наданих позивачем послуг становить 78 480,00 грн., що також підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі робіт (надання послуг) (а.с. 23, 24). В той же час, як встановили суди, про що зазначалося вище, відповідачем було сплачено 54 500,00 грн., несплаченою залишилась сума у розмірі 23 980,00 грн., що становить суму даного позову, що свідчить про те, що відповідач сплачував за надані позивачем послуги за вказаними рахунками-фактурами, позаяк його доводи неможливість сплати ним за надані позивачем послуги у зв'язку з неотриманням ним рахунків-фактур, є безпідставними.

Крім того, як вірно зазначили суди, та підтверджується матеріалами справи, позивач направляв відповідачу претензію в порядку ст. 530 ЦК України, яка не була виконана відповідачем в установлений у вказаній нормі строк.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку ст.ст. 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій, що покладені в основу прийнятих у даній справі судових актів, а тому не є підставою для їх скасування. При цьому, в частині встановлення нових обставин та переоцінки доказів, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 908/4804/14).

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 та рішення господарського суду Київської області від 14.04.2016 у справі №911/458/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Н.М. Губенко

Л.Б. Іванова