ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року Справа № 910/32536/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіЄмельянова А.С.,суддіМогил С.К.,за участю представника відповідачаРибальченко Л.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Консалтинг"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 рокуу справі№ 910/32536/15 Господарського суду Одеської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Консалтинг"доПублічного акціонерного товариства "Гідромеханізація"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача : Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпросіті-Інвест"провизнання права власностіВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-Консалтинг" (надалі - ТОВ "Еко-Консалтинг", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Гідромеханізація" (надалі - ПАТ "Гідромеханізація", відповідач) про визнання позивачем добросовісним набувачем майна - причалу, площею 460 кв.м., протяжністю причального фронту 46 м, що розташований за адресою: м. Київ, просп. Московський, 32, затока Вовкувата та має такі розміри: 10 м ширина, 46 м довжина, 3,5 м висота, і визнання права власності позивача на це майно.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки придбав його за відплатним договором купівлі-продажу № 14/02 від 14.02.2011 року у ТОВ "Дніпросіті-Інвест", і не знав та не міг знати, що останнє не мало право на відчуження майна.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти позову, зазначаючи, що у рішенні Господарського суду міста Києва у справі № 5011-55/4250-2012 від 27.09.2012 року, ухваленого за участі сторін, встановлено, що договір купівлі-продажу № 14/02 від 14.02.2011 року є нікчемним, оскільки укладений у простій формі, що суперечить ст. 657 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), тому такий договір і не породжує у позивача будь-яких прав на спірне майно.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 року (суддя Лиськов М.О.) позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Іоннікової І.А., суддів: Тищенко О.В., Тарасенко К.В.) рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду про задоволення позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України), ст.ст. 330, 388 ЦК України.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому з доводами скарги не погоджується, тому просить залишити її без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 року - без змін.

ТОВ "Еко-Консалтинг"звернулось з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю представника Белинського П.Є. в іншому судовому процесі.

Стаття 77 ГПК України встановлює, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Зокрема, такою обставиною є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Отже, питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Колегія суддів відмовляє в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки про дату, час та місце судового засідання сторони повідомлені належним чином та завчасно, позиція заявника викладена в касаційній скарзі, касаційна інстанція не здійснює повторний розгляд справи, а лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, тому неявка представника заявника не перешкоджає розгляду касаційної скарги по суті.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника відповідача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 14.02.2011 року між ТОВ "Дніпросіті-Інвест" та ТОВ "Еко-Консалтинг" був укладений договір купівлі-продажу № 14/02, за яким позивач придбав у третьої особи тимчасовий причал за адресою: м. Київ, проспект Московський, 32 за ціною 95490,00 грн. У цей же день сторони підписали акт прийому-передачі майна.

ТОВ "Дніпросіті-Інвест" предбало майно у ПАТ "Гідромеханізація" за договором купівлі-продажу № 01/11 від 01.11.2010 року.

Обидва договори купівлі-продажу вчинені у письмовій формі без нотаріального посвідчення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2012 у справі №5011-55/4250-2012 за позовом ПАТ "Гідромеханізація" до ТОВ "Дніпросіті-Інвест" про застосування правових наслідків недійсності правочину та за позовом третьої особи з самостійними вимогами ТОВ "Еко-Консалтинг" до ПАТ "Гідромеханізація", ТОВ "Дніпросіті-Інвест" про визнання права власності на тимчасовий причал за адресою: м. Київ, проспект Московський, 32 було відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ "Гідромеханізація" та ТОВ "Еко-Консалтинг" відмовлено у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до ст. 388 ЦК України позивач є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки набув його у ТОВ "Дніпросіті-Інвест" за відплатним договором, і, укладаючи цей договір, позивач не знав та не міг знати, що продавець тимчасового причалу не має права його відчужувати. При цьому, суд виходив з того, що ПАТ "Гідромеханізація" втратило володіння тимчасовим причалом з власної волі, передавши його ТОВ "Дніпросіті-Інвест" за договором купівлі-продажу, яке у подальшому продало його ТОВ "Еко-Консалтинг".

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що ТОВ "Еко-Консалтинг" при придбанні спірного майна не могло не знати, що ТОВ "Дніпросіті-Інвест" не мало право відчужувати спірне майно, так його право на майно ґрунтувалось на договорі купівлі-продажу, який був укладеним в простій письмовій формі, що суперечить вимогам ст. 657 ЦК України, і право власності на тимчасовий причал не було зареєстровано за відчужувачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. При цьому суд виходив із преюдиціальності фактів нікчемності договорів купівлі-продажу № 01/11 від 01.11.2010 року та купівлі-продажу від 14.02.2011 року № 14/02, установлених судовим рішенням від 27.09.2012 року у справі № 5011-55/4250-2012 за позовом за позовом ПАТ "Гідромеханізація" до ТОВ "Дніпросіті-Інвест" про застосування правових наслідків недійсності правочину та за позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ТОВ "Еко-Консалтинг" до ПАТ "Гідромеханізація", ТОВ "Дніпросіті-Інвест" про визнання права власності на тимчасовий причал за адресою: м. Київ, проспект Московський, 32

Вищий господарський суд України погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з таких підстав.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

У ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісним набувачем визнається особа, яка придбала річ у особи, яка не мала права її відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати. Водночас, особа не може бути визнана добросовісним набувачем, якщо незаконність набуття прямо випливає із закону.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним (ч. 3 ст. 334 ЦК України).

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Беручи до уваги недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу, що за правилом ч. 1 ст. 220 ЦК України робить такі договори нікчемними, що установлено судовим рішенням в іншій господарській справі за участю сторін, Вищий господарський суд України вважає, що суд апеляційний інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки в такому разі такі договори відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, тобто незаконність набуття позивачем прав на майно прямо випливає із закону, і відповідно останній не може посилатися на те, що він не знав і не міг знати те, що ТОВ "Дніпросіті-Інвест" не мало право відчужувати спірне майно, та визнаватися добросовісним набувачем. Доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції встановив, що судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для задоволення скарги не вбачається.

З урахуванням наведеного, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Консалтинг" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 року у справі № 910/32536/15- без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя Ємельянов А.С.СуддяМогил С.К.