ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року Справа № 910/2500/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Губенко Н.М.,

Кролевець О.А.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2016

та на рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2016

у справі № 910/2500/16

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

про скасування рішення оформленого протоколом

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4.) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі - ПАТ "Київенерго") про скасування рішення, оформленого протоколом № 936 від 03.02.2015 засідання комісії по розгляду акта про порушення № 39721 від 25.09.2014.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5.).

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.03.2016 (суддя Ярмак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2016 (колегія суддів у складі: суддя Сулім В.В. - головуючий, судді Гончаров С.А., Коротун О.М.), у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2016, рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2016 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст. 124 Конституції України, ст.ст. 43, 33, 34, 35, 43 ГПК України, ст.ст. 216, 218 ГК України, ст.ст. 1, 26, 27 Закону України "Про електроенергетику". Скаржник посилається, зокрема на те, що саме ФОП ОСОБА_5 як орендар приміщення здійснив самовільне підключення струмоприймачів до електричної мережі енергопостачальника з метою безоблікового споживання електричної енергії, а тому в розумінні Закону України "Про електроенергетику" та Правил користування електричною енергією саме ФОП ОСОБА_5 є споживачем та має нести відповідальність.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили, що:

- 25.09.2014 уповноваженими представниками ПАТ "Київенерго" при здійсненні перевірки за участю представника споживача ОСОБА_6 було встановлено, що при користуванні електричною енергією за адресою: АДРЕСА_1 порушено норми ст.ст. 26, 27 Закону України "Про електроенергетику" та п.п. 1.3, 5.1, 6.40, 10.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 (далі - Правила), а саме - самовільне підключення струмоприймачів до електричної мережі енергопостачальника (електропередавальної організації) з метою безоблікового споживання електроенергії, про що складено акт про порушення Правил користування електричною енергією № 39721 від 25.09.2014;

- відповідно до зазначеного акта для усунення порушення здійснено відключення споживача - ФОП ОСОБА_4 від подачі напруги;

- 03.02.2015 за відсутності споживача (ФОП ОСОБА_4) відповідно до вимог Правил відбулось засідання комісії по розгляду акта про порушення ПКЕЕ № 39721 від 25.09.2014, що супроводжувались веденням протоколу № 936, на якому комісією було встановлено, що споживач (ФОП ОСОБА_4) на об'єкті: МАФ за адресою: АДРЕСА_1, порушив Правила користування електричною енергією, а саме: самовільне підключення струмоприймачів до електричної мережі енергопостачальника (електропередавальної організації) з метою безоблікового споживання електроенергії (площа перерізу проводу (кабелю), яким виконано самовільне приєднання: ПВС 5х4 мм2, допустимий тривалий струм приводу (кабелю) (згідно з гл. 1.3 ПУЕ): 27А), а також прийнято рішення про проведення нарахування згідно з пунктом 2.6. та за формулою 2.7 Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами ПКЕЕ (потужність - 16,04 кВт; тривалість роботи струмоприймачів протягом доби 12 год., 7 днів на тиждень; період нарахування з 26.09.2013 по 25.09.2014; всього підлягає до сплати за недораховану електроенергію 91 458,55 грн.);

- 06.02.2015 позивачем на адресу відповідача було направлено лист № 030/34-406 від 03.02.2015 з вимогою про оплату нарахування за актом про порушення ПКЕЕ № 39721 від 25.09.2014, а також рахунок № 93013919/акт 39721 на суму 91458,55 грн., копію протоколу від 03.02.2015 № 936.

Предметом позовних вимог є скасування рішення комісії, оформленого протоколом засідання комісії № 936 від 03.02.2015 по розгляду акта про порушення № 39721 від 25.09.2014. В обґрунтування свої вимог, позивач зазначив те, що на момент встановлення факту порушення Правил користування електричною енергією в торгівельному павільйоні за адресою: АДРЕСА_1, даний павільйон перебував в оренді ФОП ОСОБА_5 і саме він здійснив самовільне підключення струмоприймачів до електричної мережі позивача, тому ФОП ОСОБА_5 має нести відповідну відповідальність.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди виходили з того, що позивачем не доведено факту продовження договору оренди майна від 01.06.2013, зважаючи на його закінчення 31.05.2014 згідно з п. 4.1 договору, а також відсутності доказів виконання орендарем зобов'язань з укладання від власного імені договорів про надання комунальних послуг із спеціалізованими організаціями в порядку п. 7.3 договору оренди. Також господарські суди зазначили про те, що відповідно до договору оренди майна від 01.06.2013 та акта приймання-передачі майна від 01.06.2013 ФОП ОСОБА_4 не передав лічильників електроенергії орендарю, а тому ФОП ОСОБА_5 не є споживачем електроенергії. Крім того, Київським апеляційним господарським судом взято до уваги, що в оскаржуваному протоколі не встановлено час самовільного підключення струмоприймачів до електричної мережі енергопостачальника, у зв'язку з чим саме ФОП ОСОБА_5 здійснив самовільне підключення.

Проте повністю погодитись із такими висновками не можна з огляду на таке.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

Пунктом 1.3. Правил передбачено, що постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, або договору про купівлю-продаж електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом.

Так, господарські суди зазначаючи про те, що ФОП ОСОБА_4 не передав лічильників електроенергії орендарю, а тому ФОП ОСОБА_5 не є споживачем електроенергії, не взяли до уваги пояснення з цього приводу позивача у справі, який стверджував про те, що торгівельний павільйон, який ним було передано в оренду ФОП ОСОБА_5 не містив будь-яких лічильників, зокрема і для обліку електроенергії, у зв'язку з чим він не міг передати те, чого не існує.

Згідно з підпунктом 1 пункту 10.2. Правил споживач електричної енергії зобов'язаний користуватися електричною енергією виключно на підставі договору (договорів).

За змістом частини 2 статті 275 ГК України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Аналогічна норма міститься в абзаці 2 пункту 5.1. Правил.

У пункті 1.2. Правил дано визначення споживача електричної енергії як особи, що використовує її для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору.

Водночас зі змісту інших положень Правил, зокрема з того ж підпункту 1 пункту 10.2., вбачається, що даний термін необхідно застосовувати в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують електричну енергію без укладення договору на електропостачання.

Отже, для правильного вирішення спору у даній справі необхідно встановити наявність або відсутність факту порушення Правил користування електричною енергією з боку особи, яка вчинила правопорушення, тобто особи, яка є споживачем електроенергії в пересувному торгівельному павільйоні за адресою: АДРЕСА_1, оскільки лише у випадку якщо таку особу встановити неможливо, то відповідає власник майна або особа, що володіє іншими речовими правами щодо цього майна.

Відповідно до статті 27 Закону правопорушення в електроенергетиці тягне за собою встановлену законодавством України цивільну, адміністративну і кримінальну відповідальність. Згідно з частиною 2 вказаної статті правопорушеннями в електроенергетиці, зокрема, є: крадіжка електричної енергії, самовільне підключення до об'єктів електроенергетики і споживання енергії без приладів обліку.

Згідно з підпунктами 15 та 16 пункту 8.1 Правил постачальник електричної енергії має право контролювати додержання споживачами та субспоживачами вимог цих Правил відповідно до умов укладених договорів, а також складати акти про невідповідність дій (бездіяльності) споживача умовам договору про постачання електричної енергії та порушення вимог законодавства України в електроенергетиці.

Зі змісту пункту 1.1. Методики вбачається, що даний нормативно-правовий акт встановлює порядок визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами Правил.

Методика поширюється на споживачів електричної енергії та застосовується постачальниками електричної енергії при визначенні обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами Правил користування електричною енергією (пункт 1.2 Методики).

Підпунктом 5 пункту 2.1 Методики встановлено, що даний нормативний документ застосовується на підставі акта порушень, складеного з урахуванням вимог Правил, зокрема, у разі виявлення самовільного підключення електроустановок, струмоприймачів або електропроводки до електричної мережі, яка не є власністю споживача.

Крім того, пунктом 2.7 Методики прямо встановлено порядок визначення обсягу та вартості самовільно спожитої електричної енергії в разі виявлення у споживача порушень, зазначених у підпункті 5 пункту 2.1 Методики, та за умови відсутності у такого споживача договору про постачання електричної енергії.

Отже, розглянувши спір, господарські суди попередніх інстанцій, зазначені вимоги законів не врахували, та усупереч вимогам ст.ст. 43, 43 ГПК України, не встановили обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, зокрема:

- не дослідили обставини щодо фактичного споживача електроенергії у даному випадку, що унеможливило обґрунтоване встановлення особи, яка повинна нести відповідальність за порушення Правил користування електричною енергією;

- не дали оцінки умовам укладеного ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 01.06.2013 договору оренди пересувного торгівельного павільйону, зокрема щодо обов'язку орендаря самостійно і від власного імені укласти договори щодо надання комунальних послуг у повному обсязі із спеціалізованими організаціями (п. 7.3);

- не перевірили тверджень позивача щодо пролонгації укладеного сторонами договору і його дії під час складання оспорюваного акта (зокрема зазначивши про те, що орендодавець діє на підставі дозволу № 41 від 28.05.2013, виданого Головним управлінням внутрішньої торгівлі та побутового обслуговування населення в м. Києві на термін з 28.05.2013 до 28.05.2014 (п. 1.2 договору), не дослідили вказаний дозвіл і не зазначили яким чином він впливає на припинення орендних правовідносин сторін, оскільки такий в матеріалах справи відсутній),

- не встановили чим підтверджується, що ОСОБА_6, який був присутнім при складанні акта про порушення № 39721 від 25.09.2014, є представником ФОП ОСОБА_4, тоді як позивач цей факт заперечує.

Враховуючи викладене, як місцевий так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2016 у справі № 910/2500/16 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя: В. Картере Судді:Н. Губенко О. Кролевець