ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року Справа № 910/12353/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Губенко Н.М., Козир Т.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумиобленерго"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.07.2016та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 17.12.2015у справі№910/12353/15 господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Сумиобленерго"доПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сидоренко Андрій Васильовичтретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Приватне акціонерне товариство "Акцент-Банк" провизнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню в судовому засіданні взяли участь представники:

- ПАТ "Сумиобленерго" Турчин С.М.,

- ПАТ "НАК "Нафтогаз України" Сидоренко А.С.,

- Приватний нотаріус Київського МНО Сидоренко А.В. повідомлений, але не зявився,

- ПрАТ "Акцент-Банк" Багрова Є.О.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2015 у справі №910/12353/15 (суддя Головіна К.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 (судді: Руденко М.А., Зеленін В.О., Дідиченко М.А.), відмовлено Публічному акціонерному товариству "Сумиобленерго" (надалі позивач/ПАТ "Сумиобленерго"/скаржник) у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі ПАТ "НАК "Нафтогаз України"/відповідач), треті особи у справі: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сидоренко Андрій Васильович (надалі приватний нотаріус) та Приватне акціонерне товариство "Акцент-Банк" (надалі ПАТ "Акцент-Банк") про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову та рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Усіх учасників судового процесу належним чином було повідомлено про час та місце розгляду даної справи.

У судовому засіданні представник скаржника, в обґрунтування підстав касаційної скарги, послався на те, що приватний нотаріус не мав права вчиняти спірні виконавчі написи у зв'язку з тим, що векселі не були опротестовані, тобто, як зазначив скаржник, представлені банком нотаріусу документи не підтверджували безспірність вимог.

Ознайомившись з матеріалами та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, дотримання ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 04.05.2000 ВАТ "Сумиобленерго" (правонаступником якого є позивач), були емітовані прості векселі № 783375462436, № 783375462437, №783375462438, № 783375462439, № 783375462440, № 783375462441, № 783375462442, № 783375462443, номінальною вартістю 1 000 000,00 грн. кожний, на загальну суму 8 000 000,00 грн., зі строком оплати "за пред'явленням, але не раніше 2015 року" на користь Українського кредитного банку (правонаступником якого є третя особа у справі на стороні позивача).

13.03.2015 відповідач звернувся до позивача з листом №26-1874/1.2-15, в якому просив оплатити зазначені векселі в строк до 12 год. 00 хв. 19.03.2015 за вказаними у цьому листі реквізитами; крім того, відповідач попередив, що у разі невиконання позивачем відповідної вимоги, відповідач вчинить протест у їх неплатежі, який (протест) і був вчинений 25.03.2015 приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Марченко І.В. у зв'язку з їх неоплатою.

01.04.2015 ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сидоренка А.В. із заявою про вчинення виконавчих написів про стягнення заборгованості за цими векселями, які (виконавчі написи) і були вчинені в цей же день.

Предметом даного спору є позовні вимоги позивача про визнання виконавчих написів №№492-499 від 01.04.2015, вчинених приватним нотаріусом на векселях, такими, що не підлягають виконанню.

В обґрунтування підстав позову, позивач послався на те, що векселі, щодо яких вчинено спірні виконавчі написи, по-перше, позивач не "випускав" та не брав на себе зобов'язань щодо їх оплати, по-друге, векселі не мають вексельної сили, оскільки були підписані не керівником позивача, яким на той час був ОСОБА_9 (голова правління), а ОСОБА_10, який був генеральним директором позивача, а не керівником згідно з положеннями статуту, та, начебто, головним бухгалтером товариства, проте, її підпис на векселях є підробним; по-третє, нотаріус не мав права вчиняти спірні виконавчі написи, оскільки жодних грошових зобов'язань за цими векселями, позивач не мав.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, пов'язані з обігом векселів та відповідно до статті 1 Закону України "Про обіг векселів в Україні" регулюються, зокрема, Конвенцією, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон).

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" векселем є цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Згідно зі статтею 75 Уніфікованого закону простий вексель повинен містити такі реквізити: (1) найменування "вексель", яке включене безпосередньо в текст і висловлене тією мовою, якою цей документ складений; (2) просте і нічим не обумовлене обіцяння сплатити визначену суму; (3) зазначення строку платежу; (4) зазначення місця, в якому має бути здійснений платіж; (5) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; (6) зазначення дати і місця складання векселя; (7) підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Відповідно до частини 3 статті 5 Закону України "Про обіг векселів в Україні" (в редакції чинній на момент видачі спірних векселів) від імені юридичних осіб вексель підписується власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. Підписи скріплюються печаткою.

Статтею 76 Уніфікованого закону встановлено, що документ, у якому відсутній будь-який із вказаних реквізитів, не має сили простого векселя, за винятком випадків, встановлених цією нормою.

Отже, Уніфікований закон пов'язує визнання векселів такими, що не мають вексельної сили, з підставами, пов'язаними з дефектом форми, інших підстав законом не передбачено (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11.12.2009 у справі №38/51).

Тобто, наявність підпису на векселі від імені векселедавця або ж підпису вигаданих осіб чи інших осіб, які не можуть зобов'язуватися за векселем з тих чи інших підстав, не означає відсутності такого підпису взагалі. Такий вексель не слід вважати таким, що має дефект форми - відсутність підпису.

Відповідно до ст.ст 8, 77 Уніфікованого закону, кожний, хто поставив свій підпис на простому або переказному векселі як представник особи, від імені якої він не був уповноважений діяти, сам зобов'язаний за векселем. Таке ж правило застосовується до представника, який перевищив свої повноваження. З огляду на це особа, яка отримала вексель від представника, що не мав достатніх повноважень на видачу (передачу) векселя, не може вимагати виконання зобов'язань за векселем від особи, котра видала (передала) вексель. Однак вона вправі вимагати здійснення платежу за векселем від такого представника, що поставив свій підпис на векселі, в обсязі і за умов, зазначених у векселі, виходячи з того, що його видано (передано) особисто цим представником. У разі перевищення повноважень представником особи, від імені якої вексель підписано, тобто прийняття ним зобов'язання за векселем від імені іншої особи на суму, що перевищує ту, в межах якої він мав право діяти, зобов'язання переноситься на представника не в повному обсязі, а лише в межах перевищення. При розгляді справ такої категорії судам слід також враховувати, що у разі схвалення в подальшому особою видачі (передачі) векселя представником без повноважень або з їх перевищенням, відповідальність за векселем на підставі ч. 2 ст. 241 ЦК несе ця особа, якщо інше не випливає із самого векселя (п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 08.06.2007 №5 "Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів").

За приписами статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

З'ясовуючи обставини стосовно наведених позивачем в обґрунтування підстав позову про не випуск позивачем спірних векселів та вчинення на них підписів з перевищенням повноважень, а також підробним підписом з боку головного бухгалтера, суди попередніх інстанцій послалися на те, що господарським судом міста Києва у справі №910/10794/15 прийнято рішення 27.07.2015, яке набрало законної сили (постанови Київського апеляційного господарського суду у вказаній справі від 07.10.2015 та Вищого господарського суду України від 0212.2015) за позовом ПАТ "Сумиобленерго" до ПАТ НАК "Нафтогаз України" про визнання спірних векселів такими, що не підлягають виконанню, підставами якого (позову) були ті ж самі підстави, що й наведені позивачем ПАТ "Сумиобленерго" у даній справі (окрім тих, які стосуються дій нотаріуса). Так, у вказаній справі судами трьох інстанцій встановлено, що спірні векселі створюють, змінюють і припиняють цивільні права та обов'язки з моменту їх видачі, а ПАТ "Сумиобленерго" є особою, яка має перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" зобов'язання щодо сплати грошових коштів за цими векселями. При цьому, як зазначили суди, такі висновки ґрунтуються на тому, що, по-перше, зі змісту відомостей, що містяться на сайті Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України (http://smida.gov.ua/about), слідує, що в період після підписання спірних векселів позивачем неодноразово проводились загальні збори акціонерів, якими були затверджені відповідні звіти правління про результати фінансово-господарської діяльності, звіти та висновки ревізійної комісії, звіти спостережної ради, а також затверджено фінансову звітність позивача за 2003-2010 року (загальні збори проведені 22.04.2011), за 2011 рік (загальні збори проведені 20.04.2012), за 2012 рік (загальна збори проведені 16.04.2013). Матеріали справи не містять доказів того, що всі вище перелічені звіти за 2003-2012 роки загальними зборами акціонерів не були затверджені, а відтак, фактично, вищий орган управління позивача - загальні збори акціонерів позивача власними діями з затвердження звітів правління, звітів та висновки ревізійної комісії, звітів спостережної ради та фінансової звітності позивача за 2003-2012 роки схвалив видачу спірних векселів і, відповідно, наявність зобов'язання позивача з їх погашення. Слід зазначити і про те, що, складаючи відповідні звіти про результати фінансово-господарської діяльності за 2003-2012 роки, правління позивача в будь-якому випадку було обізнане про факт видачі спірних векселів, проте заперечень щодо їх підписання не висловило, фактично схваливши правочин щодо їх видачі. По-друге, факт видачі позивачем векселів підтверджується також Звітом про випуск, реалізацію та обіг цінних паперів за січень 2002 року (форма № 2-Б), згідно з яким на початок 2002 року фіксується позивачем видача у попередні періоди векселів на загальну суму 8 000 000 грн., і доказів того, що це не є спірні векселі, позивачем суду не надано. По-третє, листом від 14.09.2006 № 50/6773 позивач підтвердив відповідачу про дійсність видачі спірних векселів.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, той факт, що векселі, за якими вчинені спірні виконавчі написи, підлягають виконанню, доведені судом у справі №910/10794/15 та в силу ст. 35 ГПК України в даній справі доказуванню не підлягають, про що правомірно зазначили суди попередніх інстанцій.

Крім того, як вказувалося вище, однією з підстав позову у даній справі, були твердження позивача щодо неправомірності вчинення нотаріусом спірних виконавчих написів, за відсутності усіх належних документів, що підтверджували наявність та безспірність заборгованості позивача.

Відповідно до ст. 87 Закону України "Про нотаріат" (в редакції, що діяла на час вчинення спірних написів) передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999, для одержання виконавчого напису за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому законом порядку, подаються: а) оригінал опротестованого векселя; б) акт про протест векселя.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" унормовано, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. У виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред'явлення виконавчого напису до виконання.

Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса (ст. 89 Закону).

Як встановили суди попередніх інстанцій, та вбачається з матеріалів справи, для вчинення спірних виконавчих написів, нотаріусу були представлені оригінали опротестованих векселів та акти про протест векселя (вказані документи містяться в матеріалах даної справи), що, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, свідчить про надання нотаріусу усіх необхідних документів для вчинення виконавчих написів. Крім цього, спірні виконавчі написи містять усі необхідні реквізити, передбачені ст. 88 Закону України "Про нотаріат".

При цьому, як вірно зазначили суди, нотаріус при вчиненні виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а перевіряє безспірність заборгованості в контексті наявності документів з урахуванням положень Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку.

Отже, виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що знайшли своє підтвердження у суді касаційної інстанції, є вірним висновок судів про те, що всупереч ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України, позивачем не доведено в установленому законом порядку підстав для задоволення його позовних вимог про визнання спірних виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню.

Стосовно доводів представника скаржника, наведених як у касаційній скарзі, так і у судовому засіданні 05.10.2016 про відсутність актів про протест спірних векселів, та про те, що такі акти не подавалися до нотаріуса, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи містяться такі акти, вчинені приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Марченко І.В. 26.03.2015, на зворотному боці спірних векселів, подання їх нотаріусу підтверджується самим нотаріусом у його поясненнях, по-друге, такі твердження не були наведені позивачем як підстави позову.

Відносно доводів скаржника про недійсність підписів та вчинення їх неуповноваженими особами з перевищенням повноважень, колегія суддів зазначає, що такі доводи були предметом розгляду судами попередніх інстанцій, та правомірно відхилені з тих підстав, що їх вже було перевірено та спростовано судовими рішеннями у справі №910/10794/15. Крім того, ст. 2 Уніфікованого закону, на яку є посилання в абз. 4 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів" стосується переказних векселів, а не простих. Крім того, серед переліку статей, наведених у ст. 77 Уніфікованого Закону, які застосовуються до простих векселів, в тій же мірі, що і до переказних, відсутнє посилання на ст. 2 цього закону.

Щодо доводів про те, що судами попередніх інстанцій безпідставно взято до уваги в порядку ст. 35 ГПК України, факти, встановлені у справі №910/10794/15, оскільки як стверджує позивач, у вказаній справі предметом спору було визнання спірних векселів такими, що не підлягають виконанню, а не про визнання спірних векселів такими, що не мають вексельної сили, а тому неможливо було брати факти встановлені у судових рішеннях у вказаній справі як такі що не підлягають доказуванню при розгляді даної справи, оскільки, по-перше, приписи вказаної норми не вимагають ідентичності предметів спору при прийнятті вже встановлених фактів в одній справі при розгляді іншої справи, по-друге, скаржник не враховує, що взагалі предметом спору у даній справі є не визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню або такими, що не мають вексельної сили, а визнання виконавчих написів, вчинених на спірних виконавчих векселях, такими, що не підлягають виконанню, позаяк, підставами для такого позову є не наявність чи відсутність дефектів векселів, а порушення нотаріусом вимог чинного законодавства, чого не було доведено позивачем.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку ст.ст. 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій, що покладені в основу прийнятих у даній справі судових актів, а тому не є підставою для їх скасування. При цьому, в частині встановлення нових обставин та переоцінки доказів, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 908/4804/14).

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумиобленерго" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2015 у справі №910/12353/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Н.М. Губенко

Т.П. Козир