ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року Справа № 908/2664/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Барицької Т.Л.,

Губенко Н.М.

за участю представників:

позивача - Череповського В.П.,

відповідача - Ігнатьєва Д.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Бердянськводоканал" Бердянської міської ради

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.06.2016

та на рішення господарського суду Запорізької області від 18.04.2016

у справі № 908/2664/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Почерк"

до Комунального підприємства "Бердянськводоканал" Бердянської міської ради

про визнання прав на грошові кошти та стягнення 49 625,74 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Почерк" (далі - ТОВ "Почерк") звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Комунального підприємства "Бердянськводоканал" Бердянської міської ради (далі - КП "Бердянськводоканал") про визнання прав на грошові кошти, що перебувають на розрахунковому рахунку КП "Бердянськводоканал" і були помилково на нього перераховані та стягнення 49 625,74 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.04.2016 (суддя Кагітіна Л.П.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.06.2016 (колегія суддів у складі: суддя Радіонова О.О. - головуючий, судді Колядко Т.М., Ломовцева Н.В.), позов задоволено частково. Стягнуто з КП "Бердянськводоканал" на користь ТОВ "Почерк" 49 625,74 грн. В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.06.2016, рішення господарського суду Запорізької області від 18.04.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 34, 43 ГПК України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 202 ЦК України, ст. 181 ГК України, п. 6.3 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 № 37 (далі - Правила № 37). Так, скаржник зазначає про те, що сторони обумовили договором порядок дій на випадок відсутності представника позивача при складанні актів знімання показань водолічильника або його відмові від підписання цього акта, в той же час договором не передбачено порядку дій на випадок відмови відповідача від підписання акта знімання показань. Акти надання послуг за період з березня 2012 року по березень 2015 року, якими визначена кількість прийнятих від позивача стічних вод, підписано позивачем без будь-яких зауважень з його боку стосовно кількості стічних вод або правомірності складання таких актів. Відсутність заперечень з боку позивача підтверджується також оплатою відповідачу в повному обсязі рахунків за вказаний період. Крім того, відповідач вказує на те, що позивачем надано суду акти знімання показів водолічильників та визначення скиду у каналізацію за період з 16.02.2012 по 16.03.2015, тоді як відповідачу ці акти надано позивачем лише 25.03.2015 разом з вимогою № 33 від 24.03.2015. Отже, протягом вказаного періоду зазначені акти знімання показів водолічильників та визначення фактичного скиду у каналізацію позивачем не складалися і не підписувалися відповідачем та до 25.03.2015 відповідачу не направлялися. Також скаржник вважає, що відсутність його підпису на зазначених актах свідчить про те, що їх не можна вважати первинними документами, а відтак використовувати у бухгалтерському обліку. При цьому, відповідач не згоден з висновком експертизи щодо різних періодів знімання показань, у зв'язку з чим неможливо встановити кількість отриманої позивачем води та скинутих ним стоків у спірний період. Крім того, на думку КП "Бердянськводоканал", експертом невірно віднесено оплату у сумі 40 443,83 грн. до оплати за послуги, надані у спірний період, у зв'язку із чим, різниця між сплаченими коштами повинна складати не 57 050,68 грн., а 16 606,85 грн.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили, що:

- позивач згідно з Статутом є підприємством сільськогосподарського значення та знаходиться у сфері впливу Міністерства агропромислового комплексу та продовольства України. Одним з основних видів діяльності підприємства є виробництво та реалізація сільгосппродукції; ловля, приймання та переробка риби і морепродуктів; виробництво (заготівля), переробка, розфасовка, замороження, зберігання і реалізація продукції сільськогосподарського, рослинного, тваринного та біологічного походження;

- 01.06.2011 КП "Бердянськводоканал" (виконавець) та ТОВ "Почерк" (абонент) був укладений договір про надання послуг з водопостачання та водовідведення № 224 (далі - договір), згідно з умовами якого виконавець бере на себе зобов'язання забезпечувати об'єкти абонента питною водою, яка відповідає державним санітарним нормам та правилам "Гігієничні вимоги до питної води, призначеної до споживання людиною" (ДСанПіН 2.2.4-171-10) або Дозволу Держспоживстандарту України, виданого на підставі висновку Міністерства охорони здоров'я України на відхилення від стандарту, згідно з Графіком водопостачання в об'ємі встановленого ліміту, а також приймати від нього стічні води в об'ємі встановленого ліміту та в межах встановлених допустимих концентрацій забруднюючих речовин у стічних водах (п. 1.1 договору);

- відповідно до п. 1.1 договору абонент бере на себе зобов'язання своєчасно і в повному обсязі оплачувати надані йому послуги з водопостачання та водовідведення, виконувати усі приписи виконавця, направлені на поліпшення якості обліку наданих послуг, належно експлуатувати водопровідні та каналізаційні мережі, пристрої та прилади на них, які перебувають у нього на балансі, а також виконувати інші умови цього договору та нормативних актів стосовно водопостачання та водовідведення;

- п. 1.3 договору встановлено, що споживання питної води із міської централізованої мережі і скидання стічних вод в міську централізовану мережу допускається лише на основі договору між виконавцем та абонентом;

- розділ 2 договору передбачає централізоване водопостачання;

- п. 2.15.1 договору встановлює обов'язок виконавця забезпечувати абонента змішаним водопостачанням, а п. 2.17.3 передбачає обов'язок абонента своєчасно оплачувати надані йому послуги з водопостачання;

- при зніманні показань водолічільників представником виконавця складається акт у присутності представника абонента, який повинен сприяти представнику виконавця у цьому, а також підписати акт (п. 2.10 договору);

- відповідно до п. 2.12 договору кількість води, використаної абонентом визначається за показниками повірених водолічильників;

- розділ 3 договору передбачає централізоване водовідведення;

- п. 3.4 договору визначений розрахунок кількості стічних вод та встановлено, що кількість стічних вод, що надходять до каналізації, визначається за кількістю води, що надходить з комунального водоводу або місцевих та власних мереж, згідно з показниками водолічильників;

- згідно з п. 3.15.12 договору абонент зобов'язаний своєчасно оплачувати рахунки, виставлені виконавцем в установленому порядку за скид стічних вод у межах відведених нормативів;

- відповідно до п.п. 4.4-4.6 договору об'єми поданої води та об'єми прийнятих стоків щомісячно встановлюються підписаним сторонами договору актом. На підставі акта абоненту виставляється рахунок за надані йому послуги. Рахунок вручається уповноваженій особі абонента за місцезнаходженням виконавця в період з 01 по 03 число місяця, наступного за звітним;

- абонент протягом десяти календарних днів з початку звітного періоду сплачує виконавцю суму у розмірі 50% від фактично отриманих в попередньому місяці послуг. Остаточний рахунок за отримані послуги абонент здійснює протягом п'яти банківських днів з моменту отримання рахунку;

- у період з 12.04.2012 по 25.03.2015 ТОВ "Почерк" на розрахунковий рахунок КП "Бердянськводоканал" перераховано грошових коштів за спожиту воду відповідно до рахунків в розмірі 202 382,76 грн., що підтверджується наданим первинними документами (виписки по рахунку, платіжні доручення, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо);

- крім позивача оплата коштів КП "Бердянськводоканал" за надані послуги для ТОВ "Почерк" здійснювалися іншими підприємствами на підставі договорів: агентський договір № 2/12 від 01.01.2012, укладений ТОВ "Почерк" та ТОВ "БАРК", відповідно до якого ТОВ "БАРК" зобов'язалося сплачувати рахунки КП "Бердянськводоканал" за ТОВ "Почерк"; агентський договір № 3/12 від 01.02.2012, укладений ТОВ "Почерк" та ПП "ГНПД", відповідно до умов якого ПП "ГНПД" зобов'язалося сплачувати рахунки КП рахунки КП "Бердянськводоканал" за ТОВ "Почерк"; агентський договір № 4/12 від 23.08.2012, укладений ТОВ "Почерк" та ДСД 30.05.12 № 1 УП/О 32972994 ПП "ГНПД", відповідно до умов якого ДСД 30.05.12 № 1 УП/О 32972994 ПП "ГНПД" зобов'язалося сплачувати рахунки КП рахунки КП "Бердянськводоканал" за ТОВ "Почерк";

- рішенням господарського суду Запорізької області від 23.03.2015 у справі № 908/369/15, яке залишено без змін судами вищих інстанцій, встановлено, що ТОВ "Почерк" в період вересень-грудень 2014 року, січень 2015 року (який входить до періоду дослідження у даній справі) подавалися до водоканалу розрахунки витрат води на технологічні потреби (виготовлення льоду), а тому вони повинні враховуватися при обчисленні обсягу скидів споживача, проте, водоканалом при обчисленні вартості спірних послуг та виставленні рахунків на їх оплату ці розрахунки не враховувалися; здійснений водоканалом розрахунок обсягів та вартості отриманих послуг ґрунтується на актах, які підписані лише виконавцем, та не враховує дійсних обсягів скинутих стоків води споживачу у спірному періоді.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував його тим, що виставлені відповідачем рахунки на оплату послуг сплачувалися в повному обсязі, але послуги в повному обсязі ним не отримувалися, що призвело до утворення переплати за договором в сумі 49 625,74 грн. в період з 09.04.2012 по 08.04.2015, що є різницею між оплатою та фактично наданими послугами. 24.03.2015 ТОВ "Почерк" направлено на адресу КП "Бердянськводоканал" вимогу про повернення у добровільному порядку зайво сплачених коштів, однак листом від 26.03.2015 відповідачем надано відповідь, в якій зазначено про відмову у задоволенні зазначеної вимоги.

Приймаючи рішення, господарські суди виходили з того, що позивач надавав у спірному періоді відповідачу розрахунки кількості використаної води на технологічні потреби з виготовлення льоду, проте такі розрахунки відповідачем не враховувалися при обчисленні вартості спірних послуг і рахунки виставлялись на оплату без врахування дійсних обсягів скинутих стоків води відповідача у спірному періоду. З огляду на факти, встановлені рішенням господарського суду Запорізької області у справі № 908/369/15-г, яке набрало законної сили, та доведеність порушення відповідачем вимог п. 5.30 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (далі - Правила № 190), у зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення зайво сплачених за договором № 224 від 01.06.2011 коштів у сумі 49 625,74 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Вимоги щодо визнання за позивачем наявності права на грошові кошти, які перебувають у відповідача, господарські суди відхилили як необґрунтовані на підставі ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 1, 2 ГПК України та зазначили про те, що позивачем не визначається ані суми коштів, ані розрахункового рахунку, на якому перебувають зазначені кошти.

Однак вказані висновки господарських судів попередніх інстанцій в частині задоволених вимог Вищий господарський суд України вважає прийнятими без з'ясування всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Як зазначалося вище, одним з основних видів діяльності позивача є виробництво та реалізація сільгосппродукції; ловля, приймання та переробка риби і морепродуктів; виробництво (заготівля), переробка, розфасовка, замороження, зберігання і реалізація продукції сільськогосподарського, рослинного, тваринного та біологічного походження.

Згідно з наказом Міністерства аграрної політики України та Міністерства охорони навколишнього природного середовища України "Про затвердження Інструкції про порядок спеціального використання риби та інших водних живих ресурсів" від 11.11.2005 № 623/404, технологічний процес - сукупність технологічних операцій, які виконуються при вилученні риби та інших водних живих ресурсів з наступним виготовленням з них продукції (розробляється і затверджується користувачем відповідно до чинних ДСТУ і технічних умов) Одним із елементів технологічного процесу є охолодження та замороження водного біологічного ресурсу. Для цього підприємством виготовляється та безпосередньо використовується лід для підтримання низької температури виловленого водного біологічного ресурсу для подальшого перероблення.

Отже, підприємство позивача є підприємством харчової промисловості і використовує воду для виготовлення технологічної продукції (льоду).

Пунктом 5.30 Правил № 190 визначено, що у разі коли питна вода входить до складу продукції споживачів і згодом не потрапляє до централізованих мереж водовідведення, оплата за скидання стоків визначається за різницею обсягу води, одержаної підприємством з усіх видів джерел, і обсягу води, що увійшла до складу продукції. Для споживачів харчової промисловості, де питна вода є не тільки напівфабрикатом, а й компонентом для виготовлення продукції, обсяг стічних вод, що надходить до централізованих мереж водовідведення, обчислюється як різниця між кількістю води, одержаної підприємством з усіх видів джерел, та обсягом води, яка входить до складу продукції і не потрапляє до централізованої мережі водовідведення. Споживач надає відповідні розрахунки виробнику.

При цьому, відповідно до п. 5.31 Правил № 190 виробник має право шляхом обстеження на місці перевіряти подані споживачем дані про кількість та якість стічних вод, що скидаються до централізованих мереж водовідведення, відповідно до умов договору.

Враховуючи викладені вимоги, господарськими судами зазначено, що обов'язок здійснення розрахунку стічних вод в даному випадку покладений саме на абонента, тобто позивача у даній справі.

При цьому, господарськими судами зауважено на тому, що позивач надавав у спірному періоді відповідачу розрахунки кількості використаної води на технологічні потреби з виготовлення льоду, відповідач не оспорює отримання за спірний період відповідних документів від ТОВ "Почерк", проте такі розрахунки відповідачем не враховувалися при обчисленні вартості спірних послуг і рахунки виставлялись на оплату без врахування дійсних обсягів скинутих стоків води відповідача у спірному періоді.

Водночас як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідач заперечуючи проти заявлених позовних вимог, а також в апеляційній і касаційній скаргах наголошує на тому, що протягом оспорюваного періоду розрахунки скидів знімання показів водолічильників та визначення фактичного скиду у каналізацію позивачем не складалися і не підписувалися відповідачем та до 25.03.2015 (до направлення вимоги) відповідачу не направлялися, у зв'язку з чим ці показання і не могли бути враховані відповідачем під час виставлення рахунків.

Вказані доводи відповідача залишилися без будь-якої оцінки господарськими судами.

Крім того, господарські суди визнали обставини встановлені рішенням господарського суду Запорізької області від 23.03.2015 у справі № 908/369/15-г, залишеним без змін апеляційною та касаційною інстанціями такими, такими що не потребують доказування при розгляді даної справи.

Проте, такі висновки колегія суддів вважає помилковими, оскільки у даній справі позивач просить повернути переплачені ним суми за період з 12.04.2012 по 25.03.2015, а не лише за вересень-грудень 2014 року, січень 2015 року як досліджувалося у справі № 908/369/15-г. Отже, в даному випадку господарські суди залишили без уваги акти за 2012-2013 року і акти за січень-серпень 2014 року, зокрема ким вони підписані (обома сторонами, однією стороною чи взагалі не підписані), а також не встановили факт направлення/ненаправлення цих актів позивачем відповідачу для врахування їх у розрахунках останнім.

Отже, в даному випадку під час вирішення даної справи господарськими судами не з'ясовано всі обставини справи, які входять до предмета доказування у даній справі.

Так, для правильного вирішення даної справи господарським судам необхідно було перевірити факт складання позивачем актів знімання показів об'ємів води, яка не потрапляла до централізованої мережі водовідведення за період з 12.04.2012 по 25.03.2015; підписання/непідписання сторонами цих актів; направлення/ненаправлення вказаних актів позивачем відповідачу за оспорюваний період; а також у залежності від встановлено з'ясувати, які правові наслідки настають у випадку з'ясування обставин щодо ненаправлення цих актів позивачем відповідачу.

Враховуючи наведене Вищий господарський суд України дійшов висновку, що як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування оскаржених судових рішень у зазначених частинах.

Касаційна інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, справа в частині стягнення 49 625,74 грн., відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України, має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Водночас, Вищий господарський суд України погоджується з висновком обох судових інстанцій про відмову у задоволенні вимоги позивача про визнання за ним прав на грошові кошти, що перебувають на розрахунковому рахунку КП "Бердянськводоканал", оскільки відповідно до вимог ст.ст. 1 2 ГПК України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, в тому числі шляхом визнання права власності.

Приписами ч. 2 ст. 41 Конституції України встановлено, що право власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 328 ЦК України унормовано, що право власності набувається на підставах, не заборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності може набуватися різними способами, які поділяють на дві групи: первинні, тобто такі, що не залежать від прав попереднього власника на майно, та похідні, за яких право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва.

Підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного - правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.

Відповідно до приписів ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Підставою такого позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності чи іншого права на майно, що може підтверджуватися правовстановлюючими документами або будь-якими іншими доказами приналежність позивачу спірного майна. Отже, приписи вказаної статті регулюють питання захисту наявного права власності.

Позивач у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником.

Враховуючи викладені вимоги закону, а також ту обставину, що позивачем не доведено набуття ним права власності на грошові кошти, що перебувають на розрахунковому рахунку КП "Бердянськводоканал", вказана вимога позивача є безпідставною.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Бердянськводоканал" Бердянської міської ради задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.06.2016 та рішення господарського суду Запорізької області від 18.04.2016 у справі № 908/2664/15 скасувати в частині стягнення 49 625,74 грн., а справу в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

В іншій частині вказані судові рішення залишити без змін.

Головуючий суддя: В. Картере Судді: Т. Барицька Н. Губенко