ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року Справа № 906/85/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Гольцової Л.А., Губенко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14 червня 2016 року у справі Господарського суду Житомирської області за позовом Приватного акціонерного товариства "Житомирський меблевий комбінат" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року Приватне акціонерне товариство "Житомирський меблевий комбінат" (далі - позивач) звернулось до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач) з позовом про стягнення боргу у розмірі 9360 гривень 72 коп. (з урахуванням заяви № 293 від 3 березня 2016 року).

Позовні вимоги обгрунтовані порушенням позивачем умов договору оренди № БЦ-257/15 від 29 січня 2015 року щодо сплати орендної плати та компенсації комунальних послуг.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 1 квітня 2016 року у позові відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14 червня 2016 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Житомирський меблевий комбінат" задоволено частково.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 1 квітня 2016 року частково скасовано.

Прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково.

З фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 стягнуто на користь Приватного акціонерного товариства "Житомирський меблевий комбінат" 8960 гривень 72 коп. боргу.

У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі фізична особа-підприємець ОСОБА_4 просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14 червня 2016 року, рішення Господарського суду Житомирської області від 1 квітня 2016 року залишити в силі.

Посилається на неправильне застосування судом норм ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, оскільки невикористання орендованого приміщення у зв'язку з неможливістю його використання в силу незалежних від орендаря причин, зокрема, через перебування у відпустці по вагітності та догляду за дитиною, на її думку, є підставою для звільнення орендаря від орендної плати.

4 жовтня 2016 року до початку розгляду касаційної скарги від фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 надійшла заява про відмову від касаційної скарги.

Враховуючи, що представник заявника касаційної скарги або заявник особисто не з'явився у призначене судове засідання та йому не роз'яснені наслідки відмови від касаційної скарги, відповідне застереження не міститься у тексті заяви про відмову від касаційної скарги, суд касаційної інстанції не приймає відмову фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 від касаційної скарги на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14 червня 2016 року.

Представник позивача також не з'явився у судове засідання.

Враховуючи, що про час та місце розгляду касаційної скарги сторони повідомлені належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 29 січня 2015 року між Приватним акціонерним товариством "Житомирський меблевий комбінат" (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №БЦ-257/15, згідно п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у платне строкове користування приміщення загальною площею 20,0 (двадцять) кв.м., яке розміщене в будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Правовідносини, що склались між сторонами, виникли на підставі договору оренди, за яким, згідно ст. 759 Цивільного кодексу України, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до п. 2.1 договору підписанням цього договору, а також акту приймання-передачі сторони підтверджують, що орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення в оренду на умовах цього договору, при цьому орендар ретельно та належним чином оглянув приміщення, перевірив його стан, комплектність, інші характеристики, підтверджує, що приміщення повністю відповідає умовам цього договору, потребам орендаря, іншим вимогам.

Пунктом 3.1.1 договору сторони погодили, що термін користування приміщенням починається з моменту підписання акту приймання-передачі приміщення, як це передбачено в п. 2 цього договору, та триває 1 (один) рік, крім випадків, зазначених у пункті 3.1.2. цього договору.

Згідно ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до п. п. 8.1.1, 8.2.1 договору плата за оренду приміщення нараховується з дати приймання і до дати закінчення, якщо тільки більш тривалий період не встановлений у цьому договорі. Плата за суборенду за кожний місяць визначається на момент платежу за формулою: плата за суборенду = орендна ставка (85 грн., в т.ч. ПДВ 20%) * площа .

Згідно п. 8.2.2 договору орендар має зобов'язання перерахувати на поточний рахунок орендодавця протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання даного договору грошові кошти в розмірі 3400 грн. без ПДВ, які є забезпеченням належного виконання орендарем зобов'язань за цим договором, у тому числі, але не обмежуючись, щодо повернення приміщення орендодавцю у належному стані та належним чином. Грошові кошти-забезпечення перераховуються орендарем орендодавцю на період дії договору (з урахуванням всіх додаткових угод) та підлягають безумовному поверненню орендарю після закінчення строку дії договору за умови належного виконання орендарем зобов'язань за договором. Сторони розуміють, що грошові кошти-забезпечення, у розумінні цього договору, не є орендною платою чи іншою платою за товари, роботи, послуги. Крім того, сторони домовились, що за період знаходження грошових коштів-забезпечення на поточному рахунку орендодавця, а також за користування цією сумою не нараховуються відсотки та не передбачено інших видів компенсацій, як плати за користування такими грошовими коштами.

Грошові кошти-забезпечення можуть бути направлені орендодавцем (зараховані в погашення зобов'язань по їх поверненню) по письмовому повідомленню орендодавця на адресу орендаря виключно як неустойка (штраф) у зв'язку із невиконанням чи неналежним виконанням орендарем своїх зобов'язань за цим договором. У такому випадку зобов'язання орендодавця щодо повернення грошових коштів-забезпечення припиняються шляхом зарахування із зустрічними зобов'язаннями орендаря щодо оплати неустойки (штрафу, пені), у зв'язку з цим договором. Сторони мають право передбачити інший порядок зарахування грошових коштів-забезпечення на підставі підписаної додаткової угоди до цього договору.

У випадку, якщо у період дії договору не виникли вище перелічені обставини, то грошові кошти-забезпечення, сплачені орендодавцю в порядку цього пункту договору, підлягають поверненню на поточний рахунок орендаря протягом 5 (п'яти) календарних днів після повернення приміщення і підписання відповідного акту приймання-передачі по поверненню приміщення.

Відповідно до п. 8.5 та п. 8.5.1 договору встановлено обов'язок орендаря сплачувати витрати на комунальні послуги на підставі виставлених орендодавцем рахунків - не пізніше 10-го числа місяця, наступного за оплачуваним місяцем.

Згідно п. 8.5.3 договору орендар має зобов'язання перерахувати на поточний рахунок орендодавця протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання цього договору грошові кошти (комунально-забезпечувальний платіж) в розмірі 400 грн., в т.ч. ПДВ 20%, що виконуватимуть функцію забезпечення та будуть гарантією належного виконання грошових зобов'язань по компенсації витрат за спожиті комунальні послуги протягом дії цього договору.

Пунктами 8.6.1, 8.6.2 договору встановлено, що орендодавець до 1-го числа місяця, що слідує за оплачуваним місяцем, виставляє орендареві рахунок на оплату плати за оренду, розрахованої відповідно до договору. Плата за оренду сплачується орендарем щомісяця, не пізніше 5-го числа місяця, що слідує за оплачуваним місяцем.

Встановлено, що на виконання умов договору оренди позивач передав, а відповідач прийняв в оренду нежитлове приміщення загальною площею 20,0 кв.м., розміщене в будинку, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 2 лютого 2015 року.

У підтвердження передачі приміщення відповідачу позивачем надано акт прийому-передачі ключів від 30 січня 2015 року від офісу № 402.

Також при передачі об'єкту оренди відповідачем внесено гарантійні платежі - 3400 гривень грошові кошти-забезпечення та 400 гривень комунально-забезпечувальний платіж.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, Приватне акціонерне товариство "Житомирський меблевий комбінат" посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору щодо сплати орендної плати та витрат на комунальні послуги, у зв'язку з чим у останнього утворився борг у розмірі 9360 гривень 72 коп., а саме: орендна плата за жовтень 2015 року - 1700 гривень, орендна плата за листопад 2015 року - 1700 гривень, орендна плата за грудень 2015 року - 1700 гривень, орендна плата за січень 2016 року - 1700 гривень, компенсація комунальних послуг за вересень 2015 року - 92 гривень 22 коп., компенсація комунальних послуг за жовтень 2015 року - 251 гривень 18 коп., компенсація комунальних послуг за листопад 2015 року - 729 гривень 88 коп., компенсація комунальних послуг за грудень 2015 року - 738 гривень 28 коп., компенсація комунальних послуг за січень 2016 року - 749 гривень 16 коп.

Судами встановлено, що позивач направляв відповідачу рахунки за компенсацію комунальних послуг з деталізацією розрахунку на загальну суму 2560,72 гривень, а саме: рахунок-фактуру № 84491 від 25 вересня 2015 року на суму 92,22 гривень, рахунок-фактуру № 86695 від 29 жовтня 2015 року на суму 251,18 гривень, рахунок № 000025102015/1227 від 4 грудня 2015 року на суму 729,88 гривень, рахунок № 000000202016/1227 від 4 січня 2016 року на суму 738 гривень 28 коп., рахунок № 000005112016/1227 від 31 січня 2016 року на суму 749,16 гривень, що підтверджується фіскальними чеками про направлення.

Листом від 26 жовтня 2015 року ФОП ОСОБА_4 повідомила позивача про відмову від договору оренди, однак причину відмови у листі не вказала.

Згідно вимог ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 11.2 договору дія договору може бути припинена в зв'язку з припиненням терміну користування, як це передбачено в п.3.1.2. (1) у дату закінчення та п. 3.1.2 (2) раніше дати закінчення, у випадку: а) повної конструктивної загибелі приміщення до або після дати прийняття; б) за погодженням сторін; с) в інших випадках, передбачених законодавством або даним договором.

Листом від 3 листопада 2015 року позивач повідомив відповідача про відмову від дострокового розірвання договору оренди з посиланням на ст. 291 Господарського кодексу України.

Листом № 1637 від 26 листопада 2015 року позивач на заяву відповідача б/н від 21 листопада 2015 року щодо повернення грошових коштів-забезпечення по договору оренди № БЦ-257/15 від 29 січня 2015 року, повідомив, що двосторонніх угод про припинення правовідносин оренди між сторонами не укладалось, листом № 1637 від 26 листопада 2015 року, адресованим фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4, позивач повідомив про відмову від дострокового розірвання договору оренди з посиланням на ст. 291 Господарського кодексу України, а тому відсутні підстави для повернення грошових коштів-забезпечення по договору оренди № БЦ-257/15 від 29 січня 2015 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Встановлено, що сторонами у договорі не погоджено право на дострокову відмову від договору в односторонньому порядку, а тому застосовується загальний порядок розірвання договору.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 зазначає, що з 21 липня 2015 року приміщення не використовує у зв'язку з народженням дитини та повідомила орендодавця про необхідність оформлення розірвання договору.

Порядок зміни та розірвання господарських договорів визначено ст. 188 Господарського кодексу України, за якою зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Водночас відповідач зазначає, що на підставі ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України звільняється від сплати орендної плати у зв'язку з народженням дитини, що зумовило неможливість використання орендованого приміщення.

Відповідно до ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Наведена норма підставою звільнення орендаря від сплати орендної плати визначає саме наявність обставин, які унеможливлюють використання майна та за які орендар не відповідає. При цьому обставини, що є причиною неможливості використовувати найняте майно наймачем, можуть бути пов'язані як з діяльністю наймодавця, так і з певними об'єктивними обставинами.

Проте, за наявності таких обставин наймач поза своєю волею об'єктивно позбавлений можливості використовувати майно.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд дійшов мотивованого висновку про те, що народження дитини у липні 2015 року не є тією обставиною, яка беззаперечно свідчить про неможливість використання орендованого майна, та є, у розумінні ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, підставою для звільнення позивача від сплати орендної плати у жовтні 2015 року - січні 2016 року.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції відхиляє доводи заявника касаційної скарги про порушення апеляційним господарським судом ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України.

Договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у відповідності п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Апеляційним господарським судом встановлено, що відповідач у період з жовтня 2015 року по січень 2016 року зобов'язання з оплати орендної плати належним чином не виконував, у зв'язку з чим у останнього утворилася перед позивачем борг у сумі 6800 гривень (пояснення позивача № 735 від 1 червня 2016 року).

На виконання п. 8.5.3 договору Приватне акціонерне товариство "Житомирський меблевий комбінат" листом від 24 березня 2016 року повідомлено відповідача про зарахування комунально-забезпечувального платежу в розмірі 400 гривень в рахунок компенсації витрат за спожиті комунальні послуги за договором оренди, а саме: 92 гривень 22 коп. за вересень 2015 року, в т.ч. ПДВ 20%, 251 гривень 18 коп. за жовтень 2015 року, в т.ч. ПДВ 20%, 56 гривень 60 коп. за листопад 2015 року, в т.ч. ПДВ 20%.

Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку, що борг відповідача перед позивачем по компенсації вартості комунальних послуг становить 2160 гривень 72 коп., а саме: за листопад 2015 року в розмірі 673 гривень 28 коп., за грудень 2015 року в розмірі 738 гривень 28 коп., за січень 2016 року в розмірі 749 гривень 16 коп.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд, встановивши обставини неналежного виконання відповідачем зобов'язання за договором оренди щодо сплати орендної плати та компенсації комунальних платежів, враховуючи суму орендної плати, яка підлягала сплаті відповідачем в період дії договору оренди, а також здійснене позивачем зарахування комунально-забезпечувального платежу, дійшов мотивованого висновку про те, що загальна сума боргу з сплати орендної плати та компенсації комунальних платежів за договором оренди нежитлових приміщень № БЦ-257/15 від 29 січня 2015 року становить 8960 гривень 72 коп.

За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Враховуючи наведене, законна та обгрунтована постанова апеляційного господарського суду прийнята за наслідками повного встановлення усіх обставин справи, надання їм належної правової оцінки у сукупності та вірного застосування норм матеріального та процесуального права, а тому зміні чи скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14 червня 2016 року - без зміни.

Головуючий Т. Козир

Судді Л. Гольцова

Н. Губенко