ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року Справа № 904/9/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Барицької Т.Л.,

Губенко Н.М.

за участю представників:

позивача - Мандика В.А.,

відповідача - Калиновського Є.А., Соболєвої М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агро-Комплект"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.06.2016

у справі № 904/9/15 господарського суду Дніпропетровської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агро-Комплект"

про стягнення 247 891,67 швейцарських франків (еквівалент 3 852 125,25 грн.)

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Укрсиббанк" (далі - банк) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агро-Комплект" (далі - товариство) про стягнення 247 891,67 швейцарських франків (еквівалент 3 852 125,25 грн.).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2016 (суддя Ніколенко М.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 (колегія суддів у складі: суддя Дармін М.О. - головуючий, судді Березкіна О.В., Чус О.В.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2016 скасовано та прийнято нове. Позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ТОВ Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агро-Комплект" на користь ПАТ "Укрсиббанк" заборгованість за кредитним договором № 115-1013/В-06 від 30.08.2006 по кредиту та процентам в розмірі 247 899,96 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 01.12.2014 становить 3 656 203,06 грн., пеню в розмірі 183 067,87 грн.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.06.2016, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2016 залишити в силі. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що господарським судом апеляційної інстанції порушено вимоги ст.ст. 33, 43, 105 ГПК України, ст. 235 ЦК України. Так, на думку скаржника, господарський суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про підтвердження перерахування банком грошових коштів на рахунок відповідача в сумі 460 000,00 швейцарських франків, а висновок експертизи з цього питання не є належним та допустимим доказом.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Так, на думку позивача, матеріалами справи підтверджено надання кредиту саме в швейцарських франках, а не в гривні як зазначає відповідач, у зв'язку з чим позовні вимоги обґрунтовано задоволено господарським судом апеляційної інстанції.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Господарський суд першої інстанції під час вирішення спору встановив, що:

- 30.08.2006 АКІБ "Укрсиббанк", яке в подальшому змінило назву на ПАТ "Укрсиббанк", та відповідачем (позичальник) укладений кредитний договір № 115-1013/В-06, згідно з предметом якого банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти в іноземній валюті в сумі 460 000,00 грн. швейцарських франків у порядку і на умовах, зазначених у даному договорі. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 1 886 204,24 грн. Надання кредиту здійснюється у наступний термін: з 30.08.2006 до 29.08.2017 (п. 1.2.1). Відповідно до п. 1.3.1 договору за користування кредитних коштів встановлюється процентна ставка в розмірі 8,99% річних;

- відповідно до додаткової угоди від 12.02.2007 до кредитного договору сторони домовились, що у зв'язку зі зміною програмного забезпечення банку в якому здійснюється обслуговування кредитних процесів, для ідентифікації договору може застосовуватись як номер договору зазначений при його укладенні № 115-1013/В-06 так і реєстраційний номер в системі обліку банку, а саме № 10414669000 (реєстраційний номер договору);

- згідно з додатковою угодою від 24.05.2007 сторони домовились, що відповідач зобов'язується сплачувати проценти за договором у строк - з 01 по 10 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані банком такі проценти;

- відповідно до додаткової угоди від 30.12.2008 сторони виклали п. 1.2.2. кредитного договору в наступній редакції: "Позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі, в терміни, встановлені графіком погашення кредиту, але в будь-якому випадку не пізніше 29.08.2017";

- додатковими угодами від 25.02.2009 та від 30.11.2009 сторони змінили графік погашення кредиту за договором;

- згідно з п. 1.4 кредитного договору цільове призначення (мета) кредиту: рефінансування;

- сам по собі факт укладення кредитного договору з урахуванням додаткових угод до нього сторонами не заперечується;

Під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції судом було проведено судово-економічну експертизу.

Під час апеляційного розгляду додатково встановлено, що:

- за договором банківського рахунку від 23.08.2006, укладеного сторонами у справі, банк відкрив відповідачу поточний рахунок № 6009214820000 та № 26008214821000;

- 30.08.2006 сторонами укладено договір іпотеки № 115/116, відповідно до п. 1.3 якого іпотекою в тому числі забезпечуються вимоги іпотекодержателя, які виникають з кредитного договору № 115-1013/В-06 від 30.08.2006, згідно з яким іпотекодержатель надає іпотекодавцю кредит в іноземній валюті в сумі 460 000,00 швейцарських франків, а іпотекодавець зобов'язується його використовувати за цільовим призначенням та згідно з встановленим строком користування, своєчасно сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 8,99% річних;

- за ордером-розпорядженням про видачу (погашення) кредиту від 30.08.2006 відповідач розпорядився щодо руху коштів у розмірі 460 000,00 швейцарських франків по рахунку № 20639214821000;

- ордер-розпорядження підписаний відповідальними особами банку;

- відповідно до довідки по особовому рахунку № 26008214821000 за період з 23.08.2006 по 25.12.2006, 30.08.2006 відповідно до заявки клієнта № 1 від 30.08.2006 відбувся продаж 460 000,00 швейцарських франків, нижче видача кредиту, відповідно до умов кредитного договору № 115-1013/В-06 від 30.08.2006 без НДС, залишок на кінець 30.08.2006 0.00;

- згідно з довідкою по особовому рахунку № 26007011720100 за період з 22.12.2006 по 10.02.2015 відповідач здійснював погашення тіла кредиту відповідно до умов договору № 115-1013/В-06 та процентів за користування кредитом;

- погашення заборгованості за тілом кредиту та процентами саме у швейцарських франках підтверджується виписками про рух коштів по особовому рахунку № 26007011720100;

- відповідно до висновку № 1706/1707-15 судово-економічної експертизи у справі в результаті проведеного дослідження документально підтверджується перерахування банком грошових коштів на рахунок відповідача № 26008214821000 в сумі 460 000,00 швейцарських франків.

Господарський суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, посилаючись на відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження того, відповідачем були отримані кредитні кошти в іноземній валюті. Натомість, отримання кредиту у національній валюті місцевий господарський суд визнав доведеним та зазначив, що ця обставина не заперечується самим відповідачем. За таких обставин, господарський суд зазначив про те, що укладений сторонами кредитний договір в частині визначення валюти кредитування як швейцарського франку є удаваним.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції встановив, що видача кредиту та отримання відповідачем кредитних коштів в іноземній валюті підтверджується наявними матеріалами справи, як і неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором. Стягуючи з відповідача суми основної заборгованості, процентів за кредитом та пені, апеляційною інстанцією покладено в основу цих розрахунків висновки, які викладені в судово-економічній експертизі.

Вищий господарський суд України погоджується з висновком апеляційної інстанції про те, що кредит був виданий відповідачу саме в швейцарський франках з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, на підставі договорів чи інших правочинів.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (ч.ч. 1, 2 ст. 10561 ЦК України).

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалентом.

У відповідності до статей 546, 549, 550 ЦК України зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штрафом або пенею) - грошовою сумою або іншим майном, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що 30.08.2006 згідно з заявою клієнта позивач спочатку згідно з випискою по рахунку 260092214820000 за 30.08.2006 о 12 годині 39 хвилин з рахунку відповідача перерахував на користь КБ "Приватбанк" 1 800 000,00 грн. з призначенням платежу "Погашення кредиту згідно кредитного договору № 248 від 28.09.2004", які в 13 годин 58 були отримані КБ "Приватбанк" на рахунок 20620050200767 в рахунок погашення кредиту № 428 від 28.09.2004 і вже після списання грошових коштів в 15 годин 20 хвилин на рахунок 260092214820000 зарахував 1 867 600,00 грн. як еквівалент продажу 460 000,00 CHF на Міжнародному валютному ринку 30.08.2006.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, господарський суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, з моменту зарахування коштів у розмірі 460 000,00 швейцарських франків на поточний рахунок клієнта № 26008214821000 такі кошти є власністю клієнта, і відповідно банк виконав свої зобов'язання з надання кредиту позичальнику.

Встановивши вказані обставини, а також інші фактичні дані про часткове погашення існуючої заборгованості у швейцарських франках, переписку сторін, яка передувала зверненню позивача з позовом до суду, виписку за кредитним договором та розгорнуті розрахунки, які відображають детальну інформацію про розміри отриманих та повернутих коштів, залишку заборгованості за кредитним договором, господарський суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач усвідомлював, що ним отримано кредит саме у швейцарських франках, і вказані обставини спростовують помилковий висновок господарського суду першої інстанції про удаваність кредитного договору в частині визначення валюти кредитування.

Отже, встановлене апеляційним господарським судом неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором в частині своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування ним є підставою для стягнення основної суми заборгованості у розмірі 235 283,70 швейцарських франків, оскільки в цій частині постанова відповідає встановленим фактичним обставинам справи, вимогам ЦК України та ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи у вказаній частині.

Водночас Вищий господарський суд України вважає передчасним стягнення господарським судом апеляційної інстанції суми заборгованості по процентам та пені за прострочення сплати по кредиту і пені за прострочення сплати процентів, з огляду на наступне:

Так, як вбачається з наявних матеріалів справи, звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач просив стягнути з відповідача 247 891,67 швейцарських франків заборгованості за кредитом та процентами та 185 553,91 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості, яка складається з:

- 235 283,70 швейцарських франків, що за курсом станом на 01.12.2014 становить 3 656 203, грн. - кредитна заборгованість;

- 12 607,97 швейцарських франків, що за курсом станом на 01.12.2014 становить 195 922,19 грн. - заборгованість по процентам;

- 176 891,06 грн. пені за прострочення сплати по кредиту;

- 8 662,86 грн. пені за прострочення сплати процентів.

При цьому, як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваної постанови при вирішенні питання про розмір існуючої заборгованості за кредитним договором № 115-1013/В-06 від 30.08.2006 та нарахованої позивачем пені апеляційної інстанцією покладено висновки судово-економічної експертизи, за якими:

- сума заборгованості за кредитом складає 235 283,70 швейцарських франків, що становить за курсом НБУ еквівалент 3 656 203,06 грн.;

- заборгованість за відсотками складає 12 616,26 швейцарських франків, що становить за курсом НБУ еквівалент 196 051,01 грн.;

- сума пені за несвоєчасну сплату кредиту становить 174 509,62 грн.;

- сума пені за несвоєчасну сплату відсотків становить 8 558,25 грн.

У цьому зв'язку апеляційний господарський суд без самостійної перевірки правильності вказаних сум задовольнив позовні вимоги з урахуванням висновку експерта.

Однак, як вбачається зі змісту позовної заяви позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по процентам у розмірі 12 607,97 швейцарських франків, що за курсом станом на 01.12.2014 становить 195 922,19 грн., тоді як поклавши в цій частині в обґрунтування постанови висновок експерта, господарський суд стягнув з відповідача заборгованість за відсотками у сумі 12 616,26 швейцарських франків, що становить за курсом НБУ еквівалент 196 051,01 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ГПК України сторони мають однакові процесуальні права і рівною мірою ними користуються, що є реалізацією принципу рівності перед судом, викладеного у ст. 4 2 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає обсяг прав, які належать тільки позивачу. Такі права певним чином визначають диспозитивність господарського процесу, а саме можливість суб'єктів самостійно впорядковувати (регулювати) свої відносини, діяти на власний розсуд. Зокрема принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.

Вищий господарський суд України в п. 3.12 постанови пленуму від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснив: право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Приписи частини четвертої статті 22 ГПК не застосовуються під час розгляду справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій.

Згідно з приписами п. 2 ст. 83 та ч. 3 ст. 101 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відтак, Вищий господарський суд України вважає, що в порушення п. 2 ст. 83 ГПК України апеляційний суд неправомірно вийшов за межі заявленого предмета позову в частині стягнення процентів за користування кредитом, оскільки з матеріалів справи не вбачається подачі позивачем заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог, а саме про стягнення процентів у сумі 12 616,26 швейцарських франків.

Крім того Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити наступне:

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. 3 ст. 533 ЦК України).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 909/660/14.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції не надав оцінки тому, що відповідно до поданих позивачем розрахунків пеня ним була розрахована в швейцарських франках, тоді як чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

При цьому, відповідно до висновку експерта, який був покладений в основу прийнятої постанови також вбачається, що експертом здійснювалося нарахування пені в швейцарських франках з перерахуванням отриманих сум пені в еквівалент гривні.

Вищий господарський суд України вважає за необхідне зауважити на тому, що висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу (ч. 5 ст. 42 ГПК України), отже перевірка експертом правильності поданого позивачем розрахунку боргу не звільняє господарський суд від здійснення такої ж перевірки на предмет правильності розрахунку та підтвердження його доказами.

Відповідно, господарський суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив наданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення пені, методологію її нарахування (з урахуванням наведених вимог законодавства), а отже не встановив відповідних обставин щодо розміру пені, заявленої до стягнення, у національній валюті.

В свою чергу господарський суд першої інстанції, який дійшов протилежного висновку щодо вирішення спору також вказаних обставин справи та заявлених позивачем сум до стягнення не перевірив.

Не з'ясування цих обставині свідчить про порушення вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності та є підставою для скасування рішень місцевого та апеляційного господарських судів.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.п.1, 2, 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що згідно зі ст. 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці в їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене Вищий господарський суд України дійшов висновку, що як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування оскаржених судових рішень у зазначених частинах.

Касаційна інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, справа в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 12 607,97 швейцарських франків, 176 891,06 грн. пені за прострочення сплати по кредиту, 8 662,86 грн. пені за прострочення сплати процентів, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України, має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агро-Комплект" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2016 у справі № 904/9/15 скасувати в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 12 607,97 швейцарських франків заборгованості по процентам, 176 891,06 грн. пені за прострочення сплати по кредиту та 8 662,86 грн. пені за прострочення сплати процентів, а справу в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

В іншій частині постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 залишити без змін.

Поновити виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 в частині, залишеній без змін.

Головуючий суддя: В. Картере Судді: Т. Барицька Н. Губенко