ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2016 року Справа № 904/11154/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 (головуючий суддя Антонік С.Г., судді Дмитренко Г.К., Виноградник О.М.)у справі№ 904/11154/15 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства "Дніпрогаз"простягнення 3% річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання,за участю представниківпозивачаГромніцький Ю.П.,відповідачаБогдан С.В., В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2016 позов задоволено частково: стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 0,01 грн. основного боргу, 13.316.250,35 грн. інфляційних, 2.284.376,05 грн. 3% річних та 169.503,85 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2016 у справі №904/11154/15 скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 11, 627, 629, 692, 694, 655, 664 ЦК України, ст.ст. 4, 42, 43, 47, 82 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 31.01.2013 Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Публічне акціонерне товариство "Дніпрогаз" (покупець) уклали договір № 13-396-ПР на купівлю-продаж природного газу (далі Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у 2013-2015 роках природний газ, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити газ на умовах цього Договору (п. 1.1. Договору з урахуванням додаткової угоди № 8 від 12.12.2014).

Відповідно до пункту 2.1 договору, в редакції додаткової угоди № 11 від 27.03.2015, продавець передає покупцю в період з 01.01.2013 по 31.12.2015 газ в обсязі до 165.939,081 куб. м, в тому числі по місяцях кварталів згідно з графіком, передбаченим договором.

У розділі 11 договору, в редакції додаткової угоди №15 від 19.06.2015, сторони погодили, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2013, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Відповідно до пункту 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

У пункті 3.4 договору сторони узгодили, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства два примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставною для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно з п. 6.1 Договору, в редакції додаткової угоди № 9 від 28,.04.2014, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

На виконання умов Договору позивачем протягом січня-листопада 2013 року, лютого - березня 2014 року було передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 323.038.754,92 грн.

Факт поставки природного газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які містяться в матеріалах справи.

Відповідач частково розрахувався з позивачем за поставлений газ, непогашеною залишилась сума 0,01 грн.

Відповідач в порядку ст. 601 ЦК України направив на адресу позивача заяву №105/6-1 від 13.01.2014 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, якою повідомив позивача про припинення зобов'язань відповідача, зокрема в сумі 12.650,40 грн. за договором № 13-396/ПР від 31.01.2013 шляхом зарахування зустрічних зобов'язань позивача перед відповідачем за договорами № 14/2030/11 від 30.09.2011, №9814/99/129451-РО від 29.02.2013, № 13-121-РО від 04.01.2013.

Згідно з позовними вимогами позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 0,01 грн., 3 % річних у розмірі 2.879.682,56 грн. та інфляційні втрати в розмірі 13.935.477,97 грн.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у позові, виходив з того, що строк остаточних розрахунків за договором не настав, зважаючи на відсутність у відповідача належним чином оформлених актів приймання-передачі газу.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком апеляційного суду та вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на таке.

Відповідно ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно, ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Виходячи з викладеного, місцевим судом встановлено, що відповідач допустив порушення строків оплати, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в сумі 0,01 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо посилання апеляційного суду на ненастання строку остаточних розрахунків, зважаючи на відсутність у відповідача належним чином оформлених актів приймання-передачі газу господарський, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України регламентовано, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Вказаний пункт договору узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 692 ЦК України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, пунктом 6.1 договору №13-396-ПР (з урахуванням додаткової угоди №9 від 28.04.2014) встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - до 20-го чиссла місяця, наступного за місяцем поставки газу. Вказана умова договору, яка відповідає приписам ч. 1 ст. 530 ЦК України, не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу протягом певного терміну після підписання позивачем акта приймання-передачі газу чи після повернення одного примірника оригінала акта покупцю.

Дійсно, згідно з п. 3.4 договору акти приймання-передачі газу визначаються в якості підстави для остаточних розрахунків сторін, але, з урахуванням змісту п. 6.1 цього договору, несвоєчасне підписання продавцем актів приймання-передачі за минулий місяць жодним чином не змінює встановлений конкретний строк оплати поставленого газу. Тобто, настання обов'язку з оплати спожитого газу не прив'язується до моменту підписання вказаних актів, чим спростовуються висновок апеляційного суду про зворотне.

Отже, пункт 6.1 договору та його інші положення не ставлять обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати оформлення відповідного акта приймання-передачі природного газу. Тобто, прострочення грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом реального підписання відповідного акта.

Слід також зауважити, що умови договору не містять жодних застережень з цього приводу, зокрема, щодо можливості відліку 20-денного строку оплати з дня підписання акта приймання-передачі газу. Тому час підписання сторонами відповідного акта ніяк не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов'язанням відповідача.

Акти приймання-передачі газу лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, а тому, виходячи з показників своїх комерційних вузлів обліку газу, відповідач мав усі дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунків з постачальником. Крім того пункт 3.4 договору зобов'язує саме покупця надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства два примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість.

Отже, несвоєчасне повернення позивачем актів приймання-передачі природного газу не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, а тому наявність або відсутність актів не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично поставленого природного газу.

Крім того наявність заяви № 105/6-1 від 13.01.2014 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних позовних вимог також свідчить про визнання з боку відповідача настання строку для розрахунків без отримання підписаного з двох сторін акта приймання-передачі газу та обізнаність відповідача про розмір заборгованості.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з рахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 2.879.682,56 грн. та інфляційні втрати в розмірі 13.935.477,97 грн.

Зважаючи на те, що позивачем невірно здійснено нарахування 3% річних та інфляційних, оскільки останнім при розрахунку 3% річних було враховано дні оплати відповідачем заборгованості та нарахування інфляційних за кожний наступний місяць здійснено з урахуванням суми боргу, в яку вже включено інфляційні втрати за минулий місяць, місцевим судом здійснено перерахунок вказаних нарахувань та встановлено, що сума 3% річних складає 2.284.376,05 грн. за загальний період нарахування з 20.02.2013 по 27.11.2014, розрахований за кожним актом окремо, сума інфляційних складає 13.316.250,35 грн. за загальний період з березня 2013 року по листопад 2014 року (тобто за заявлений період прострочення з січня 2013 року по березень 2014 року).

Таким чином, місцевий суд дійшов підставного висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з присудженням до стягнення з відповідача 0,01 грн. основного боргу, 13.316.250,35 грн. інфляційних та 2.284.376,05 грн. 3% річних. В решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

На думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог є законним, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду - залишенню в силі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 ГПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 скасувати, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2016 у справі № 904/11154/15 - залишити в силі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 219.240,00 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу наказу із зазначенням відповідних реквізитів доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова