ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2017 року Справа № 910/17425/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),суддів:Владимиренко С.В., Шевчук С.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Агро"на рішення та постановугосподарського суду міста Києва від 06.12.2016 Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2017у справі№ 910/17425/16 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Агро"до1. Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" (відповідач-1); 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант-Агро" (відповідач-2)провизнання договору недійсним,за участю представників: від позивача Чирський Ю.В.від відповідача-1Мідляр В.В.від відповідача-2не з'явився

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Агро" (далі - ТОВ "Лотуре-Агро") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" (далі - ПАТ "Банк Камбіо") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант-Агро" (далі - ТОВ "Діамант-Агро") про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеного 18.04.2014 між відповідачем-1 та відповідачем-2.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.12.2016 у справі № 910/17425/16 (суддя Ярмак О.М.) у позові ТОВ "Лотуре-Агро" відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2017 (колегія суддів у складі: Сітайло Л.Г. - головуючий, Калатай Н.Ф., Жук Г.А.) рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2016 у справі № 910/17425/16 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду міста Києва від 06.12.2016 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2017 у справі № 910/17425/16, ТОВ "Лотуре-Агро" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначені судові акти і прийняти нове рішення, яким визнати недійсним оспорюваний договір. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.03.2017 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Владимиренко С.В., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ТОВ "Лотуре-Агро" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 04.04.2017.

У зв'язку з відпусткою судді Демидової А.М. судове засідання 04.04.2017 не відбулось, а датою розгляду касаційної скарги ТОВ "Лотуре-Агро" було визначено 05.04.2017, про що винесено ухвалу Вищого господарського суду України від 31.03.2017.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач-2 передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористався.

Заслухавши представників позивача та відповідача-1, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, між відповідачем-1 (Первісний кредитор) та відповідачем-2 (Новий кредитор) було укладено договір від 18.04.2014 про відступлення права вимоги за кредитним договором (далі - Договір відступлення).

За умовами Договору відступлення відповідач-1 передає відповідачу-2, а відповідач-2 приймає право вимоги, що належить відповідачу-1, і стає кредитором за договорами: кредитним договором № 487/02-2009 від 08.09.2009; кредитним договором № 001/1-2012/840 від 15.02.2012 та договором про надання банківської гарантії № 005г-2013/980 від 21.02.2013, укладеними між відповідачем-1 та позивачем.

Згідно з п. 1 додаткової угоди від 11.09.2014 до Договору відступлення п. 1.2 Договору викладено в новій редакції, відповідно до якої за цим Договором відповідач-2 одержує право (замість відповідача-1) вимагати від позивача належного виконання зобов'язань за Основними договорами, що становить 9 921 213,34 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, з посиланням на ст. 513 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 24 Закону України "Про іпотеку", вказав, що Договір відступлення мав бути нотаріально посвідченим. Також, позивач зазначив, що під час розгляду справи № 910/7266/14 судами здійснено оцінку договору відступлення права вимоги за кредитним договором від 18.04.2014 та визнано ТОВ "Діамант-Агро" кредитором ТОВ "Лотуре-Агро" з вимогами, що забезпечені заставою майна боржника.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, предметом Договору відступлення є відступлення права вимоги за кредитним договором № 487/02-2009 від 08.09.2009, кредитним договором № 001/1-2012/840 від 15.02.2012 та договором про надання банківської гарантії № 005г-2013/980 від 21.02.2013. Доказів того, що зазначені кредитні договори та договір про надання банківської гарантії укладені в інший спосіб, ніж у простій письмовій формі, до матеріалів справи подано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Як роз'яснено у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на положення ч. 3 ст. 24 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якої правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню, а відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

У той же час, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що істотних умов правочину про відступлення прав за іпотечним договором спірний Договір відступлення не містить, про передачу прав за договором іпотеки у Договорі відступлення не йдеться.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "Лотуре-Агро" про визнання недійсним спірного договору.

При цьому, судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено посилання позивача на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 у справі № 910/7266/14 про банкрутство ТОВ "Лотуре-Агро", у якій суд дійшов висновку про те, що грошові вимоги ТОВ "Діамант-Агро" підлягають визнанню та окремому включенню до реєстру вимог кредиторів боржника як такі, що забезпечені заставою (іпотекою) майна боржника, за кредитним договором № 001/1-2012/840 від 15.02.2012 та договором про надання банківської гарантії № 0005г-2013/980 від 21.02.2013, оскільки зазначені висновки у справі № 910/7266/14 були зроблені на підставі аналізу норм законодавства (ч. 2 ст. 27 Закону України "Про заставу"), а не як наслідок визначення умов щодо переходу прав за іпотечним договором у відповідному договорі.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Обсяг обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Відхиляючи скаргу, касаційний суд, у принципі, має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (див. рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії" [ВП], заява № 30544/96).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Твердження скаржника про порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Агро" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2016 у справі № 910/17425/16 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді С.В. Владимиренко

С.Р. Шевчук