ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2016 року Справа № 920/44/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Малетич М.М., Грек Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 у справі № 920/44/16 господарського суду Сумської області за позовомпублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" допублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" простягнення 5 895 747, 88 грн.,за участю представників

позивача: Севрука В.О.,

відповідача: Богдана С.В.,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" про стягнення 5 895 747, 88 грн., з яких: 4 252 171, 12 грн. основного боргу, 1 085 678, 55 грн. пені, 306 096, 70 грн. штрафу, 65 855, 27 грн. 3% річних та 185 946, 24 грн. інфляційних втрат за договором на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1109011164/П36 від 28.09.2011.

Рішенням господарського суду Сумської області від 22.03.2016 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 542 839, 28 грн. пені, 65 855, 27 грн. 3% річних, 73 127, 85 грн. інфляційних втрат. В частині стягнення 4 252 171, 12 грн. основного боргу провадження у справі припинено на підставі п. 1-1 п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 рішення місцевого господарського суду скасовано частково: в частині відмови у стягненні 542 839, 28 грн. пені та в цій частині прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 542 839, 28 грн. пені. В іншій частині рішення господарського суду Сумської області від 22.03.2016 залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятою постановою апеляційного господарського суду в частині стягнення 542 839, 28 грн. пені, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати в цій частині, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (газотранспортним підприємством) та публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (замовником) 28.09.2011 укладено договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1109011164/П36, за умовами якого газотранспортне підприємство зобов'язується надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій, а замовник зобов'язується сплатити за надані послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами у розмірі, у строки та у порядку, передбаченому умовами договору.

Відповідно до п. 5.5 договору оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок газотранспортного підприємства на умовах 100 відсотків попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводяться замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Згідно з п. 7.3. договору у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 5 договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

В подальшому сторонами були укладені додаткові угоди до договору: № 1 від 29.02.2012, № 2 від 13.04.2012, № 3 від 17.01.2013, № 4 від 20.06.2014 та № 5 від 01.10.2014.

Відповідно до п. 11.1 договору (зі змінами, внесеними вищезазначеними додатковими угодами) договір діє в частині транспортування газу до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків за надані позивачем послуги - до повного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором. Договір вважається продовженим на кожний наступний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

На виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу на суму 9 252 106, 72 грн., а саме: у січні 2015 року на загальну суму 1 034 774, 50 грн., у лютому 2015 року на загальну суму 1 701 353, 05 грн., у березні 2015 року на загальну суму 1 025 437, 12 грн., у квітні 2015 року на загальну суму 2 184 949, 02 грн., у травні 2015 року на загальну суму 1 448 284, 80 грн., у червні 2015 року на загальну суму 1 837 029, 76 грн., у жовтні 2015 року на загальну суму 9 298, 67 грн. та у листопаді 2015 року на загальну суму 10 979, 80 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи актами наданих послуг.

Як зазначає позивач, відповідач свої зобов'язання в частині розрахунків за отримані послуги виконав не повністю, у зв'язку з чим за останнім станом на дату подання позову до суду утворилась заборгованість за отримані послуги у розмірі 4 252 171, 12 грн.

В процесі розгляду справи відповідач сплатив суму основного боргу за отримані послуги за договором № 1109011164/П36 від 28.09.2011 у розмірі 4 252 171, 12 грн., тому в цій частині провадження у справі припинено на підставі п. 1-1 п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки в процесі розгляду спору відповідачем було сплачено суму основного боргу, то провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 1-1 п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 306 096, 70 грн. 7% штрафу, суд першої інстанції зазначив про їх неправомірність та необґрунтованість. Враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань за договором, місцевий господарський суд стягнув з останнього на користь позивача 65 855, 27 грн. 3% річних, 73 127, 85 грн. інфляційних втрат на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України та 542 839, 28 грн. пені (зменшивши її заявлений розмір на 50%).

Частково скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції не погодився з наявністю виняткових обставин для зменшення розміру пені на підставі ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим рішення в частині відмови у стягненні 542 839, 28 грн. пені скасував, та в цій частині прийняв нове рішення, яким стягнув з відповідача на користь позивача 542 839, 28 грн. пені

Саме цей висновок судів оспорюється відповідачем в касаційному порядку.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду, з огляду на таке.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Разом з цим, колегія суддів враховує, що ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 83 Господарського процесуального кодексу України не встановлено конкретних критеріїв, за наявності яких суд зменшує заявлені до стягнення суми штрафних санкцій у тому чи іншому обсязі, відтак відповідний висновок має також узгоджуватись зі ст. 3 Цивільного кодексу України, якою визначено загальні засади цивільного законодавства.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, в обґрунтування клопотання про зменшення розміру неустойки відповідач посилався на скрутне фінансове становище, спровоковане тривалою кризою неплатежів у паливно-енергетичному комплексі, яка викликана, перш за все тим, що споживачі природного газу - населення, підприємства промисловості не забезпечують своєчасну оплату природного газу, який відповідач передає їм на підставі укладених договорів купівлі-продажу природного газу. Крім цього, товариство є суб'єктом, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, зокрема, щодо забезпечення належного постачання природного газу на території Сумської області. Відповідач у клопотанні зазначає, що у зв'язку зі скрутною фінансовою ситуацією в Україні за результатами господарської діяльності за 9 місяців 2015 року має збитки в розмірі 77 300 000,00 грн. Стягнення додаткових сум пені за даним позовом призведе до ще більшого погіршення фінансового становища, або й, навіть, до банкрутства.

Крім того, в обґрунтування клопотання про зменшення розміру пені відповідач просив врахувати той факт, що вживав усі необхідні заходи для мирного врегулювання спору у справі № 920/44/16, про що свідчать направлені на адресу позивача спільні протокольні рішення.

Разом з тим колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду, оскільки передбачене ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України та п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України зменшення неустойки не є обов'язком суду, а є його правом, яке використовується саме у виняткових випадках, з урахуванням поданих доказів та наданої їм оцінки.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів, що суперечить ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 - без змін.

Головуючий суддя Могил С.К.Судді: Малетич М.М.

Грек Б.М.