ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2017 року Справа № 910/14562/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Вовк І.В., Корнілова Ж.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київенерго" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2016 у справі № 910/14562/16 господарського суду міста Києва за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_5 допублічного акціонерного товариства "Київенерго"простягнення грошових коштів,за участю представників

позивача: ОСОБА_6,

відповідача: Браницького Д.Ю.,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 71 297, 09 грн., з яких: 49 935, 60 грн. безпідставно отриманих коштів, 19 375, 01 грн. інфляційних втрат, 1 986, 48 грн. 3% річних.

У вересні 2016 року позивачем подано заяву про стягнення 7 129, 71 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.10.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2017, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 49 935, 60 грн. безпідставно набутих коштів та 4 993, 56 грн. витрат на оплату послуг адвоката. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем 03.03.2015 за платіжним дорученням № 95 перераховано відповідачу 49 935, 60 грн. з призначенням платежу - за приєднання до електричних мереж згідно з рахунком № НОМЕР_1 від 18.02.2015 та договором про приєднання № 792/34970/15096.

В подальшому 14.01.2016 позивач звернувся до відповідача з заявою про повернення помилково сплачених коштів у розмірі 49 935, 60 грн., яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Звертаючись до суду позивач зазначив, що вказані грошові кошти були перераховані ним помилково, на момент здійснення переказу між сторонами не існувало жодних правовідносин, які були б підставою для перерахування грошових коштів у зазначеному розмірі відповідачу, в тому числі і підписаного між сторонами договору про приєднання 792/34970/15096.

Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності правових підстав для перерахування позивачем 49 935, 60 грн. відповідачу, у зв'язку з чим останні підлягають поверненню на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат суди обох інстанцій зазначили, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадку повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 Цивільного кодексу України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що ст. 625 Цивільного кодексу України не може бути застосована в даному конкретному випадку, з урахуванням правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-2491цс15 від 02.03.2016.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Так зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених Цивільного кодексу України).

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Судами обох інстанцій встановлено, що будь-яких відносин між позивачем та відповідачем на підставі договору про приєднання 792/34970/15096 не існувало, зазначений договір між сторонами не укладався та роботи відповідачем не проводилися, що також не було спростовано відповідачем.

Крім цього, з урахуванням положень ст.ст. 638, 641, 642 Цивільного кодексу України суди обох інстанцій дійшли висновку, що між сторонами не було укладено договору у спрощений спосіб шляхом виставлення рахунку відповідачем та прийняття його до оплати позивачем.

Посилання відповідача на те, що останній укладав договір про приєднання до електричних мереж № 792/34970/141163 від 26.09.2007 з такими особами як: ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, а позивач, в свою чергу, при сплаті коштів у розмірі 49 935, 60 грн. міг діяти в порядку ст. 528 Цивільного кодексу України як особа, на яку покладено обов'язок виконання зобов'язання боржником, обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій з огляду на відсутність будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження наявності між позивачем та зазначеними фізичними особами договірних відносин щодо представництва інтересів чи вчинення будь-яких дій позивачем від імені вказаних фізичних осіб.

Таким чином, враховуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, що відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами обставин щодо відсутності правових підстав для перерахування позивачем грошових коштів у розмірі 49 935, 60 грн. та факту набуття відповідачем належного позивачу майна (грошових коштів у розмірі 49 935, 60 грн.), за відсутності для цього будь-яких правових підстав, у зв'язку з чим суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 49 935,60 грн. безпідставно набутих коштів.

При цьому колегія суддів касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника щодо непідвідомчості зазначеної справи господарським судам, оскільки договір про приєднання, яке не є стандартним № Н-236-15/37431 від 06.04.2015, не є предметом спору у даній справі, а правовідносини між сторонами у справі виникли з приводу перерахування фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 грошових коштів за платіжним дорученням № 95 від 03.03.2015 з призначенням платежу - за приєднання до електричних мереж згідно з рахунком № НОМЕР_1 від 18.02.2015 та договором про приєднання № 792/34970/15096, який, як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та відповідачем не укладався.

Колегія суддів касаційної інстанції також погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 19 375, 01 грн. інфляційних втрат та 1 986, 48 грн. 3% річних з огляду на те, що стягнення процентів річних, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у ст. 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (ст. 1214 Цивільного кодексу України). Оскільки відповідно до ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними, що передбачені ст. 536 Цивільного кодексу України, зазначене унеможливлює стягнення 3% річних, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України.

Посилання скаржника стосовно відсутності доказів, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, зводяться до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, що суперечить положенням ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України. При цьому зазначеним доводам судами попередніх інстанцій надана належна правова оцінка на підставі дослідження наявних у матеріалах справи доказів понесення позивачем таких витрат, за результатами якої місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку, що розмір заявлених витрат на відшкодування адвокатських послуг є співрозмірним із ціною позову та ступенем складності справи і обсягом наданих адвокатом послуг, а тому підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновки місцевого та апеляційного господарських судів, і дублюють доводи апеляційної скарги, яким була надана належна оцінка судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 - без змін.

Головуючий суддя Могил С.К.Судді: Вовк І.В. Корнілова Ж.О.